Спеціальні потреби

Американський військовий журналіст: «Повертатися додому з війни складно»


Тобі здається – ти це не переживеш, але час лікує ці рани – Нолан Петерсон.

Напевно, більшість із нас дивилась голлівудські фільми, героєм яких виступає американський солдат-ветеран. Повернувшись з війни і неспроможний вписатись у колишнє мирне життя, він бунтує, зазирає у чарку, переживає депресію. Сьогодні подібні людські драми розгортаються в Україні. Це зветься «посттравматичний стрес», і тією чи іншою мірою він зачіпає усіх ветеранів – хоча не всі зізнаються. Американському військовому журналісту Нолану Петерсону, який нині працює в Україні, колись довелося переборювати власний посттравматичний стрес.

«Пригадую, як після війни я повернувся до Чікаго. Блукав наодинці нічним містом, дивився на сяючі вітрини ресторанів і думав: як я зможу тепер до всього цього призвичаїтись? як зможу знову бути нормальним?»- пригадує Нолан.

Нолан Петерсон – колишній пілот американських ВПС, воював в Іраку та Афганістані. Він каже про себе як про людину, що має посттравматичний стрес. І намагається пояснити, що це таке:

«Важко бути знову, як усі. Важко вистояти чергу в супермаркеті. Маленькі речі дратують. Щоденна рутина здається безглудою. Ти просто не можеш, як раніше, бути щасливим у мирному житті».

Сьогодні Нолан уже не воює – пише про війну. Як військовий журналіст побував у багатьох гарячих точках, у тому числі в українських Пісках, на передовій. Він каже – з психологічними проблемами повернення стикаються усі ветерани усіх воєн:

«Коли ти довго на війні, то повертатися додому складно. Як для американців, так і для українців. Існує ця величезна прірва між мирним життям удома і тим життям, яке було на фронті. Коли ти повертаєшся додому, то важко повірити, що все це триває і далі – люди п'ють каву у кав’ярнях, пакують валізи у відпустку, грають у боулінг у торгових центрах. І в цей самий момент твої друзі, яких ти лишив там на передовій, сидять в окопах під артобстрілом. Це такий собі чорно-білий світ: тут війна, тут мир. Для українських військових це навіть складніше, бо, сівши у поїзд чи автівку, вони за лічені години можуть потрапити з війни назад додому. І дуже важко ментально до цього адаптуватися. Ти не можеш просто сказати «ОК, я вдома, я вже не на війні» – і готово, перемкнувся вимикач. Ні, це так не відбувається. Потрібно багато часу, щоб ти знову став цивільною людиною у своїх думках».

Про посттравматичний стрес в Україні заговорили недавно. Він проявляється в усіх по-різному – від нападів паніки чи нічних кошмарів – до затяжної депресії, коли життя, здається, втратило сенс. Цей психологічний стан, якщо його ігнорувати, може призвести навіть до трагічних наслідків. А найкращий спосіб з ним упоратись, – каже Нолан, – не дати солдатам бути самотніми. Адже одна з найбільших проблем повернення з фронту – те, що ти втрачаєш усіх своїх друзів.

«Ти залишив на фронті своїх найкращих друзів, з якими пройшов неймовірні випробування, став їм братом. І ось для тебе війна закінчилась, і ти тепер сам-один. Ти не можеш поговорити з рідними, вони не зрозуміють. Не поговориш з колишніми друзями – вони так само не уявляють, що таке війна і що тобі випало пережити. Ти не можеш поділитися ні з ким. Тому найкраще – це зібрати ветеранів у цивільному житті. Створити спортивну команду, розпочати спільний бізнес – що завгодно, аби зібрати їх разом, відтворити знову це братерство, цю родину, яка існувала для них в армії, тут у мирному житті. Тоді вони не почуватимуться самотніми. Вони побачать, що не унікальні, що їхні побратими переживають те саме», - певний Нолан.

Як каже Нолан, в Америці, як і в Україні, солдати дуже неохоче визнають психологічні труднощі. Спрацьовує стереотип: мовляв, сильні чоловіки не скаржаться. В Україні додається ще й табу на психологічну допомогу як таку.

«В Україні існує культурний стигмат проти звернення до психолога, чого немає в нас у Сполучених Штатах. Але мені здається, зараз тут в Україні зростає усвідомлення серйозності проблеми. З’являється багато волонтерських організацій, які працюють з фронтовиками», - говорить Петерсон.

Участь у цих побратимських організаціях дає ветеранам нагоду пересвідчитись, що з ними не відбувається нічого незвичайного. Що посттравматичний стрес переживають усі, що це нормальна реакція на ненормальний досвід, яким є війна. І що стане легше.

«Вони мають знати, що стане краще. Я можу це порівняти з ситуацією розриву в коханні. Тобі здається – ти це не переживеш, краще ніколи не буде. Але час лікує ці рани. Те саме з вростанням у мирне життя після війни. Біль минеться, буде краще. І якщо ветерани знатимуть це, депресія не зможе взяти над ними гору», - запевняє Нолан.

Дивіться також: Україну у час війни може примирити спільна культурна спадщина - директор музею Євромайдану

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG