За даними опозиційної в Узбекистані Партії вільних селян, під час заворушень минулого тижня в Андижані та Пахтаабадi урядові сили вбили 745 цивільних. Уряд у Ташкенті наполягає, що загинуло 169 осіб, і що серед них було 32 військових. Хоч незалежних підтверджень цих даних немає, Сполучені Штати уже тривалий час стурбовані ситуацiєю в Узбекистані - країні, яка з одного боку співпрацює з Вашингтоном у боротьбі з тероризмом, однак де, з другого боку, фіксуються порушення прав людини, на які Америка заплющувати очі не може. Обговорити цю дилему ми запросили до нашої студії професора Університету імені Джорджа Вашингтона, політолога Тараса Кузьо.
Розшифровка розмови Зореслава Байдюка з професором Тарасом Кузьо (текст містить незначнi уточнення до мови оригiналу):
ЗБ: Чи готові, на вашу думку, американці пожертвувати своїми інтересами у боротьбі з тероризмом у цій ситуації?
ТК: Тут тяжко сказати, бо США завжди мали подвійну позицію щодо Узбекистану. З одного боку, так звану реалістичну позиція завжди віддзеркалювало міністерство оборони, яке очолює пан Рамсфельд, який завжди був готовий ігнорувати в Узбекистанi такi проблеми як питання людських прав. А з другого боку держдепартамент завжди критикував різні події, як наприклад внутрішні репресії в Узбекистані. Тяжко сказати, яка сторона буде мати більше впливiв щодо подій в Узбекистані.
ЗБ: Держдепартамент США заявив, що засуджує як застосування силу проти демонстрантів так і силові дії з їх боку? Чи свідчить це про те, що у даній ситуації Америка займає нейтральну позицією і обмежиться загальними висловлюваннями?
ТК: Я думаю, що вони будуть більше нейтральними ніж вони були, наприклад, у випадках Сербії, Грузії, Україні та Киргизстані, бо там якраз президент Буш та американський уряд підтримували так звані демократичні революції. А в Узбекистані ситуація набагато складніша, бо тут є набагато більше кровопролиття. Тому тут США будуть більш обережними перед тим як займати чи то про-урядову чи про-опозиційну поизцiю.
ЗБ: Пару місяців тому ви у цій студії прогнозували, що наступні революції можуть виникнути в країнах, де відбуватимуться вибори. Тоді ви говорили, що каталізатором будь-якої революції мають бути масові незадоволення громадян. Що, на вашу думку, відбувається в Узбекистані? Чи це просто окремий випадок громадянської непокори, базований на релігії чи зародок чогось більшого?
ТК: Релігія там є замішана. Але я не думаю, що це суто релігійна проблема. Це якраз є повстання людей, які живуть у дуже авторитарній країні. До речі, правозахисна організація Дім свободи з осідком у Нью-Йорку називає Узбекистан однією з найбiльших порушникiв у світі, коли йдеться про масовi репресії політичної опозиції. Мені здається, що Узбекистан трохи відрізняється від чотирьох інших країн [Сербiя, Грузія, Україна, Киргизстан], де вiдбулися революції. Ті чотири країни були напів-авторитарними. Узбекистан – інший. Реакція влади на мирне повстання до якоїсь міри інакша ніж як було, наприклад, в Киргизстані, чи в Україні, чи Грузії чи Сербії. Тут є різниці в режимах, в тому як даний режим ставиться до опозиції.
ЗБ: На вашу думку, чи приречене повстання чи демонстрація в Узбекистані чи, можливо, вони мають шанс на успіх?
ТК: Там є шанс на успіх, якщо на сторону опозиції перейде багато людей від влади і, особливо людей із силових структур. Але події в Узбекистані погано і негативно впливають на ситуацію в інших країнах СНД, наприклад в Росії чи Білорусі, які також є практично повнiстю авторитарними режимами. Мені здається, що там -- за рік у Білорусі будуть вибори, за три роки вибори будуть в Росії -- я песимістично ставлюся до того, до яких дій там силовики вдаватимуться проти опозицiї.
ЗБ: Чи можна на вашу думку назвати події в Узбекистані відголоском революцій в Грузії, Україні, Киргизстані?
ТК: Я думаю, що це є тільки відлунням революції, яка відбулася в Киргизії, бо там живе дуже багато узбеків і якраз більший вплив походив з Киргизстану, а не з Грузії чи України.
