Торгівля людьми – це сучаcне рабство, каже відомий канадський журналіст Віктор Маларек, який написав книгу про секс-індустрію та викрадення жiнок. Книгу під назвою «Наташі», видану англійською, переклали і в Україні за підтримки посольства Канади та американського фонду USAID.
«Тієї ночі я вперше збагнула, що таке – бути повією. Мусила обслужити вісьмох чоловіків. Почувалася жахливо ганебно. Після кожної зустрічі милася під душем, але бруд зсередини не змивався. Не знаю, скільки сотень чоловіків я обслуговувала протягом тих чотирьох місяців. З молодими, старими, вгодованими, огидними, солдатами та богомольцями. Нікого не цікавило навіть, чи я хвора. Працюй, а то будеш покарана» – це розповідь жінки з книги під назвою «Наташі», -- жiнки, яка як і тисячі її співвітчизниць потрапила до сексуального рабства.
Журналіст Віктор Маларек кілька років займався цією темою і провів не одне журналістське розслідування. Він зосереджується на всіх етапах сотень історій, які дуже схожі одна на одну. Журналіст каже, що це може трапитися з кожною жінкою будь-де усвіті, хоч найчастіше жінок крадуть у найбідніших країнах. І саме це, говорить вiн, спонукало його написати про цю проблему:
«Одна з причин, чому я написав цю працю, бо моя сестра в Україні, чи моя донька, яка є підлітком, що з ними може статися щось подібне до того, що стається з сотнями тисяч жінок у всьому світі».
Жінок, як правило, або зваблюють обіцянками доброї роботи за кордоном різні псевдо-агентства чи навіть друзі, або просто викрадають та нелегальними шляхами переправляють за кордон. Там дівчат продають, а нові господарі примушують відробляти заплачені за них гроші. Секс-індустрія приносить тим, хто цим займається, сотні тисяч доларів щороку. Загальний оборот у торгівлі людьми з метою сексуального рабства експрети визначають у 12 мільярдів євро. І за цим всім стоять чоловіки; жінки вивляються жертвами, каже Маларек:
«Жінок називають проститутками, але чоловіків називають просто клієнтами. Керують процесами світової секс-торгівлі чоловіки. I чоловіки є тією силою, яка стоїть за цією проблемою».
Спочатку жертв сексуального рабства психологічно ломають, аби вони були покірними – їх б`ють та знущаються. Багато з цих жінок хворіють на венеричні хвороби або на СНІД, мусять народжувати дітей, враженими тяжкими недугами. Багатьох присаджують на наркотики. Вирватися вдається далеко не всім. Хтось гине у рабстві, хтось тікає, чи мусить відсидіти в тюрмі у чужій країні за проституцію, комусь щастить більше – їх беруть під опіку міжнародні організації. Зате кожен чоловік у будь-якій країні світу може вибрати собі послуги. I всьому цього, каже Маларек, також сприяє Iнтернет:
«Інтернет є найбільшим борделем світу. До цього висновку мене привела робота над цією книгою. Сидячи за своїм комп`ютером, чоловіки отримують всю інформацію про розташування борделей у будь-якому місті світу».
Наташами називає себе більшість жінок з пострадянського простору. Вони роблять це інстинктивно, аби не називати власного імені. Книгу під назвою „Наташі” вже переклали у 12 країнах світу. В Україні видавники, а це український освітній центр реформ, який реалізує програми американського фонду USAID, кажуть, що лише такi прямi свiдчення i правда про цю проблему може вберегти українських дівчат вiд потрапляння у пастку.
