Спеціальні потреби

Скiфи: Iрландська музика з українським присмаком


Одинадцять відсотків населення Сполучених Штатів вважає себе американцями ірландського походження. То ж ірландська культура, танці і особливо музика надзвичайно популярні в Америці. Одна з улюблених забав американців - це відвідини ірландського бару, невід`ємною частиною якого є жива музика. Останні кілька років у районі Вашингтона чи не найпопулярнішою ірландською групою став гурт Ситієн - Scythian - в перекладі з англійської Скiфи. Прадавні українськi предки послужили назвою колективу неспроста. Його заснували двоє братів - американців українського походження.

Жоден з учасників Скiфiв не є чистокровним ірландцем. Олександр та Данило Федорики – українці. Джозеф Кросбі та Майк Онала мають лише трохи ірландської крові. Однак це не заважає їм бути однією з найпопулярніших груп ірландської музики від Вашингтона до Філадельфії.

Історія Скiфiв - це історія перетворення вуличних музик на гурт, популярність якого зростає з кожним днем. Починалося все чотири роки тому з бажання заробити гроші на бензин. Брати просто почали грати на вулиці.

А як народилася назва гурту? Його спiвзасновник Олександр Федорика говорить, що догво над цим не думав: «І хтось нас спитав, як ви називаєтесь? І чогось, я не знаю, в голові було Скити; менi це сподобалось, воно з України».

Ірландську музику хлопці обрали через схожість ірландської та української культур, традицій та історії. Як сказав брат Олександра – Данило, «обидві країни дуже подібні. Майже цілу історію вони були в неволі. Ми багато картоплі їмо, вони багато картоплі їдять. І ми любимо співати і пити і проводити добре час».

Спочатку з Федориками грали сестри, згодом до гурту на вулиці приєднався друг з дитинства Джозеф Кросбi. Він разом з Олександром та Данилом живе у будинку на передмісті Вашингтона, де група проводить свої репетиції. Про те, як вiн потрапив до гурту Джозеф розповiдає:

«У мене не було роботи, а вони грали на вулиці і заробляли нічого не роблячи, то ж це було для мене, чудова ідея! А я грав на скрипці все своє життя, щоправда класику. Я подумав, ну як важко це може бути?! То ж я вивчав одну пісню за день і йшов грав її півтори години підряд, знову і знову. І я собі думав, це чудово! У мене немає роботи, люди кидають мені гроші, ну ви розумієте».

Четвертий учасник гурту Майк Онала - приєднався до Скифiв минулої зими. Він став вже сьомим ударником за недовгу історію колективу. Майк говорить, що без проблем вписався до групи, а українська музика, яку Федорики інтегрували до свого ірландського репертуару, нагадує йому мотиви Близького Сходу, звідкіля походить його батько:

«Я справді насолоджуюсь українською музикою. Вона мені знайома, адже нагадує музику Близького Сходу, з якою я зростав. Схожі тони у скрипок і таке інше. Тож я насолоджуюсь нею, і правду говорячи, я люблю її грати найбільше».

Сьогодні гурт, заснований братами Олександром та Данилою Федориками, записує диски, розважає публіку на ірландських парадах i у місцевих барах, а на початку вересня відправиться на свій перший міжнародний український фестиваль до Канади.

Учасники колективу і не помітили, як з вуличних музик перетворилися на професійних виконавців, яких музика годує. Як говорить Данило: «Трохи дивно є. Ми справді не хотіли бути зірками. Ми навіть не хотіли бути групою. Але люди питали, щоб ми грали для них. Я би хотів вільно жити і не журитися про гроші. І може купити родичам хату чи щось. А крім того я справді не хочу бути славним бо то важко, то є хрест».

А родичів у братів Федориків багато. Вони зросли у великій українській родині, про життя якої «Голос Америки» розповідав своїм глядачам ще дванадцять років тому.

Ірина та Дам’ян Федорики народили і виховали десятеро дітей. Всі вони навчались у домашній школі, для всіх першою мовою була українська і, як пригадує Олександр, завдяки мамі кожен грає на музичному інструменті:

«Мама, вона дуже сильно працювала з нами. Ми дуже вдячні тепер і Данило так само, що вона над нами так панувала тією музикою. Отже ми грали як родина, ми разом грали. Ми вчилися вдома, отже нам легко було вправляти, мати проби вдома. Отже ціле моє життя, відколи я мав може три роки. Ми зачали грати на [вiдпочинковiй оселi американських українцiв] «Союзівці». Tо був мій перший виступ, мені було може три рочки. Я заснув на сцені. То було смішно, діти ми були. Але мама дуже сильно працювала над нами».

Сьогодні Олександр та Данило разом з Джозефом та Майком тричі на тиждень заробляють на життя, розважаючи публіку грою протягом трьох-чотирьох годин. Скiфи ще не на тому рівні, коли група має обслуговуючий персонал, який думає про апаратуру, світло, звук та інше. Тож хлопці все роблять самі.

Як каже Джосеф, «це без сумніву важка робота, але я б не поміняв її ні нащо».

Такої думки i брати Федорики. За словами Данила, виступати перед публiкою, це – good time – добрий час: « Коли ти стоїш на сцені, ти відчуваєш енергію натовпу; то ж ми продовжуємо працювати. Також ми випиваємо чарочку або дві».

Хоча Скiфи грають ірландську музику, на кожному своєму виступі хлопці виконують і українські мелодії. У барі майже завжди присутній хтось з місцевих українців. Однак, як говорить Олександр, гастролі в Україні та Європі загалом, для Скiфів мета і мрія на майбутнє:

«Я би дуже хотів спробувати подорожувати в Європі, особливо в Україні. Я не знаю, як така музика подобалася би їм, але я думаю що сподобалося б».

І хоча популярність Скiфiв не можна прирівнювати до вiдомих рок або поп-музикантів, хлопці планують зайняти високе місце у ніші ірландської музики. Принаймні на східному узбережжі США вони чи не наймолодший гурт цього напрямку. А про попит на їх твори свідчить кількість відвідувачів електронної сторінки Скiфiв в мережі Інтернет. Від березня минулого року прихильники Скiфiв відвідали їх вебсайт www.scythianmusic.com понад два з половиною мільйона разів.

XS
SM
MD
LG