Промову президента разом із киянами слухала наша кореспондентка Оксана Лiгостова. Ось її репортаж із святкового Майдану.
Ідея святкувати День незалежності по-новому, без параду, але з молитвою, здається, припала українцям до душі.
- «Дуже гарно виглядало. Не так, як колись у большевицькі часи, що армія і танки».
- «Те, що почалося з молитви, молебню, літургії, це вже нове і Богом буде сприйнято».
Перенесення епіцентру урочистостей на Майдан також обіцяє стати новою традицією:
- «Що зробила гарно наша помаранчева революція – вона привчила свята святкувати на Майдані, коли є свято державне, то люди виходять на Майдан».
От тільки часи Майдану, заповненого вщерть, як виглядає, минули назавжди. На перше після інавгураційної промови звернення Ющенка до народу прийшло далеко менше людей, ніж у помаранчеві дні:
- «Мало людей. Це одразу я зауважила. Бажано, щоби та площадка була заповнена більше».
Та й слухали промову вже не так, як у революцію, коли ловили кожне слово майбутнього президента:
- «Ну, вона була не надто виразна. Може, він якось не підготувався до неї. Треба було пару слів щиро сказати від себе, хоча б наприкінці.
- «Слухали, але я майже не звертав уваги на слова, тому що після того як Ющенко став президентом, я не відчув ніякої різниці. Можливо, десь щось і змінилося, але сіра маса народу цього не відчула, це точно. Хтось говорить – стало спокійніше, ми почали довіряти владі – я цього не відчув».
- «Вразив той факт, що він згадав чиновників, які беруть хабарі. Це дійсно проблема, особливо у мене в Донецькій області, там страшне що діється. В нас, по-моєму, 15 глав райдержадміністрацій, 13 тими ж залишились. Тобто чиновники майже не змінилися і хабарі беруть».
- «Пане Ющенко, наладьте роботу вашого Секретаріату. Ну не може відповідати на скаргу людина та, на яку ти скаржишся. Що це за робота – ти пишеш президенту, а тобі відповідає людина, на яку ти скаржишся, як в добрі радянські часи».
На святковому Майдані все та ж позитивна енергетика. І слово надія усе ще лунає частіше від слів розчарувань:
- «Поки не можу сказати – розчарування. Але віса туда й туда колеблються. (кричать: Ющенко, Ющенко!) Я теж тут був, кричав, але зараз вже починаю думати. Є над чим думати».
- «Ні, песимізму немає ніякого – ми як боролися за Україну, ходили під жовто-блакитним прапором, так і будемо ходити під жовто-блакитним прапором і розбудовувати українську державу».
- «Ні, я ще вірю! Я ще вірю, що щось може змінитися на краще...
Але дійсно, починати треба з себе. Бо неможливо в усіх можливих і неможливих негараздах звинувачувати владу... Але все-таки в свій народ і мудрість його я вірю. І в цю владу я ще вірю».
