В iнтерв`ю Голосу Америки з нагоди чотирнадцятої рiчницi незалежностi України американський конгресмен Бенджамiн Кардiн сказав, що щодо України вiн великий оптиміст i висловив погляд, що у неї гарнi шанси стати однією з найвпливовіших країн у регіоні. Прокоментувати цей погляд, як також деякi інші актуальнi питання щодо України ми попросили професора Гарварського унiверситету – історика Романа Шпорлюка. З ним розмовляла Мирослава Ґонґадзе.
МҐ: Пане Романе, конгресмен Кардін вважає, що Україна має всі шанси стати впливовим гравцем у регіоні. Що, на вашу думку, повинна зробити сама Україна?
РШ: Я думаю, перш за все, Україні треба впорядкувати власну хату. Багато що треба зробити у внутрішніх справах, економічних, культурних, соціальних. Я думаю, що якщо Україна справді реформує свою систему, суспільство, державу тоді сам світ буде йти до України і вчитися від неї. Це є процес двосторонній, і я думаю, що тепер головне завдання – впорядкувати країну всередині.
МҐ: Яку роль в цьому процесі відіграє питання регіонального поділу України. Я маю на увазі різну ментальність людей на Сході і на Заході. Карту розподілу України активно розігрували під час помаранчевої революції, але чи такі вже рiзнi прагнення людей?
РШ: Я думаю, що власне в тому полягає сила України, її потенціальна атракційна сила для світу. Власне тому що в неї є різні регіони, різні типи менталітету. Але найважніше є те, що Україна власне є Україною. I Україна -- це значить Донецьк і Ужгород, Одеса і Тернопіль. Я думаю, що це є підстава для оптимізму, але тут треба працювати, щоби ті регіони жили спільно, працювали для добра країни.
МҐ: Питання примирення і об’єднання України стало лейтмотивом виступу президента України Вiктора Ющенка на честь 14-ої річниці незалежності. Наскільки, на вашу думку, може бути складним цей процес?
РШ: Я думаю, що цей процес залежатиме, перш за все, від самих українців. Тут треба робити наголос на тому, чого можна сподіватися від молодого покоління. Бачите, люди певного віку вже не вміють уже передумувати, змінювати свої концепції. Я маю надію, що молоде покоління українців з усіх регіонів буде працювати і творити нову країну -- країну, яка буде цікава для світу.
МҐ: Зараз багато українців проходять навчання та стажування на Заході, у США зокрема. З вашого досвіду у Гарварді, більшість науковців і студентів, що приїжджають з України є iз Заходу чи Сходу України? І чи, взагалі, ви відчуваєте цю різницю?
РШ: Абсолютно відчуваю різницю, і це є різниця, яка турбує не тільки мене, але і інших моїх товаришів в університеті. Ми маємо надзвичайно цікаві програми. Щороку є українська літня школа і ми маємо студентів iз західних і центральних регіонів України, а взагалі не маємо жодних заяв чи кандидатів, скажімо, з Донецька, Луганська чи Бердянська. Отже, якщо ви питали мене раніше про Схід і Захід України, одна з арен, на яких Україна може інтегруватися, нехай українці зі східних областей спілкуються з товаришами iз західних, і з Києва, і спільно думають про те, як разом іти у світ, у тому числі у Гарвард.
МҐ: Ще одне запитання про Гарвард. Як фігурує Україна у навчальній програмі типового студента Гарвардського університету?
РШ: Бачите, як професор Гарвардського університету, я не згоден з формулою «типовий студент». Наші всі студенти індивідуальні, виняткові, спеціальні. Але я можу вам коротенько сказати так: є тут курси з української літератури, мови, історії. Але українська тематика є також тепер представлена в курсах про порівняльну політологію, переходи до демократії, економічні реформи, і Україною займаються в різних курсах, які не конче мають слово «Україна» в назві. Але я можу вам сказати приклад того, які можливості ми тут маємо і як тут можна працювати: Прийшов колись до мене один студент питати чи може вiн брати мій курс з історії України. Я питаю його: “Чому вас цікавить Україна?”. Це був кореєць. Потім, я дізнався, це був син корейського дипломата. Він каже, “мене цікавить Шевченко”. Я питаю, “Шевченко?”. Він каже, “так, Андрій Шевченко!”. Я йому сказав: “Як запишитесь на мій курс, ви дізнаєтеся, що в Україні був ще один Шевченко”. До тої історії є продовження. Він взяв мій курс і дуже зацікавився питанням про корейську національну меншину в Україні. І тоді я йому запропонував: студенти Гарварду лiтом займаються різними цікавими справами в усьому світі -- може вам було б цікаво поїхати в Україну, і на власні очі побачити як там корейці живуть. Він уже сам знав, бо він син дипломата, що в Україні є досить значна корейська національна група. Інститут український [дiючий при Гарварді Harvard Ukrainian Research Institute – ред.] дав йому стипендію, і він поїхав до Києва і до Харкова. Особливо в Харкові, в східній Україні корейці є дуже присутні, і повернувся вже свого роду спеціалістом з України. Отже, повертаючись до вашого першого питання, я би сказав, власне, так: Нам треба розбудовувати Україну у світі. Хай молоді люди їдуть, спілкуються, знайомляться. Потім, коли вони будуть займати значні посади, вони будуть більш симпатично і практично спілкуватися з Україною.
