Спеціальні потреби

Лiтнiй вiдпочинок у США українських сирiт



Три тижні раю на Землі – так розповідають про свій літній відпочинок в Америці українські діти зі школи-інтернату міста Стрілки. Три тижні, які минули швидко, але залишили яскраві спогади про нову країну, про майже незнайому культуру, про несподівано тепле ставлення ще зовсім недавно чужих людей. Кожну дитину приймала в себе американська родина, намагаючись зробити цей відпочинок для вихованців інтернату незабутнім.

Вінсент Россіні -- директор органiзацiї Frontier Horizon, яка органiзаувала вiдпочинок для дiтей:

«Ця програма є культурно-освітньою. Вона включає відвідання музеїв, парків, пляжів. Поїздки до Вашингтона, де вони можуть побачити Білий дім, Вашингтонський монумент. Поїздки до Нью-Йорку до Статуї Свободи. Ми поєднали розваги з освітою».

Учасницi програми Вікторії Усановiй подобався її ритм:

«Вони не дають так зробити, щоб було скучно, вони стараються так зробити, щоб людині було веселіше, щоб вона рухалась, щоб не задумувалась, щоб не була задуманою. Оце вони стараються... Вони кожен свій крок якось придумають, кожного дня, це цікаво. Чи десь поїхати на пікнік, порозважатися, чи в якусь гру пограти, в музеї нас возили так само».

Вікторію приймала в себе родина Клайнемаєр: Мередит, її чоловік та двоє дітей. Мередит каже, що лише терпінням та теплотою вдалося поступово завоювати серце дівчини-підлітка:

«За останні кілька днів вона стала дуже відкритою з нами. Вона з нами говорить, вона дуже любляча, більше посміхається і, схоже, довіряє нам більше».

Довіряти людям – цьому вихованцям інтернату Стрілки доводиться вчитися заново. Бо, як каже директор iнтернату Тетяна Голубко, кожна дитина за своє коротке життя вже пережила особисту трагедію:

«Кожна з цих дітей – це окрема драма. Дуже серйозна драма. І кожен з них час від часу про це замислюється. Вікторія Усанова – дівчинка, якій вісімнадцять років. Вона перейшла лише в одинадцятий клас. До нашої школи вона попала з Львівського притулку. Її забрали від матері алкоголічки, яка померла у жовтні».

Так, ці, часто бездомні, кинуті діти і опиняються в школі-інтернаті, де головує Тетяна Володимирівна. І як не намагається вона зі своїми помічниками покращити життя вихованцям інтернату, умови, в яких живуть ці підлітки назвати людськими дуже важко. А про підтримку з боку районної влади, говорить вона, навіть не йдеться:

«Не раз мені дорікали, що харчування дітей у вашій школі – надто добре. Ви проїдаєте в день шість з половиню гривень. Це долар і пару центів. І щоразу мені про це нагадують, і щоразу погрожують, що мене за це покарають. Можливо, мене посадять у тюрму, що ми дітей годуємо на шість з половиною гривень. Мені наводять у приклад сусідній інтернат, де дітей годують на чотири з половиною».

Ось в таку реальність і повертаються ці сироти. Скоштувавши святкового пирога, назад до чорного хліба. Директор школи з тривогою чекає реакції її підопічних по поверненні додому:

«Сьогодні вони мені сказали: "Тетяна Володимирівна, ми їдемо зовсім іншими. Ми розуміємо, що ми повинні щось змінити". Я була шокована від тих слів. Я була шокована, які вони у нас мудрі».

Елейн Гоптяк, яка організувала приїзд цієї групи дітей, певна, що вплив цієї програми виходить далеко за межі літнього оздоровлення:

«Я думаю, з Божою волею, ця поїздка допоможе розширити їхнє сприйняття світу. Ми надіємось, що перебування тут дасть їм змогу побачити, що життя можна змінити, що вони можуть піти зовсім новими, нерозвіданими стежинами. Тому що, чесно кажучи, навіть їхній приїзд до США – вже є даром від Бога. І виглядає, що діти це сприймають саме так».

Вінсент Россіні, директор програми Frontier Horizon, каже, що три тижні відпочинку – у багатьох випадках – лише початок тривалих відносин між дитиною та американською родиною:

«Ці діти приходять в їхні домівки. Проводять там три тижні канікул та повертаються. Але тоді родина вже вирішила – ми хочемо щось зробити для цієї дитини. Ми хочемо послати її вчитися, ми хочемо їй допомогти. Можливо, з одягом, з оплатою освіти. І дитина зі статистичної одиниці перетворюється в особистість. А це докорінно міняє ситуацію».

Родина Елдона Г`юза приймала в себе одну з вихованиць інтернату Стрілки:

«Ти бачиш, якими привітними та дружелюбними є діти, що приїжджають. Які вони класні та добрі, і ти не можеш втриматись – твоє серце відразу відкликається».

І хоча Frontier Horizon не займається усиновленням, деякі родини згодом намагаються всиновити сиріт, які приїжджали до них за літньою програмою. У понад половині випадків, кажуть Вiнсент Россiнi, ці спроби виявляються успішними:

«Наша програма не пов`язана з процесами усиновлення. В Українi це не вiдповiдало б закону. Тому ми говоримо сім`ям: якщо ви зацікавленi в усиновленні, робіть це після повернення дитини».

Так, сiм`я Клайнемаєрiв готова розпочату довгу бюрократичну боротьбу за Вікторію. Як говорить Мередит Клайнемаєр, їх діти-підлітки цю ідею повністю підтримують:

«Мій син зовсім не проти цієї ідеї, а наша донька взагалі на цьому наполягає з того моменту, як вона її зустріла. Ми відчуваємо, що так повинно було статись. Єдине, що лишилося зробити, це маневрувати в бюрократичній системі».

А поки дорослі вирішують її долю, Вікторія зовсім не по-дитячому замислюється над своїм майбутнім:

«Звісно мрія є, як і у всіх. Хотілося б досягнути чогось надзвичайного, великого. Не дуже такого великого. Не хочу багатства взагалі ніякого, хочу тільки бути щаслива у цьому житті... Це залежить, в першу чергу від мене, від моїх кроків та від здоров’я. Я думаю, що мої кроки повинні бути правильними, і я буду так старатися. І кожного дня я прошу Господа, щоб я не схибила у цьому життi і вибрала свою стежину».

XS
SM
MD
LG