Про Україну сьогодні говорять не лише через футбол. Чималу увагу привертають до себе також останні політичні процеси в Києві: сформування коаліції та останні події в парламенті. Прокоментувати ці питання ми запросили професора Ратґерського університету в американському штаті Нью-Джерсi, політолога Олександра Мотиля. З ним розмовляв Андрій Годованець.
АГ: Як західні експерти, якi стежать за подіями в Україні, сприйняли звістку про сформування помаранчевої коаліції? Чи був це для Вас i Ваших колег єдиний логічний варіант?
ОМ: Ні, в основному люди на Заході, особливо люди, які займалися україністикою, сприйняли цю вістку дуже позитивно. З іншої сторони, багато теж і вважали, що, навіть, як була би коаліція з регіоналами, це не був би найгірший для України варіант. А саме тому, що Україна, як така, вже радикально змінилася за останні два роки. Це вже демократична держава з демократичними правилами гри і, навіть, регіонали або будь-яка інша партія повинні грати за такими правилами.
АГ: На Ваш погляд, якi зараз є прiоритетнi питання, що вимагатимуть вирiшення новим урядом?
ОМ: По-моєму, тут чотири питання. Перш за все, входження України до Світової організації торгівлі. Це є надзвичайно важливо і повинно бути пріоритетним питанням. Друге – створення Конституційного суду. Без того будь-яка політика не буде можливою. Третє питання, що, по-моєму, є дуже важливим для народу України, - це скасування недоторканості депутатів Ради. І рівночасно, четверте питання – це посилення приватизації.
АГ: Серед членів нинішньої коаліції немає одностайної позиції щодо євроатлантичної інтеграції, зокрема, щодо входження України в НАТО. Також є розбіжності в економічному плані. Як Ви думаєте, чого можна буде очікувати у цих двох сферах?
ОМ: Ну, так знаєте, з одної сторони, немає погодження, а з іншої сторони, все ж таки є відносно багато місць, на яких погоджуються. Щодо НАТО, то я би пропонував взагалі коаліції і урядові дещо з тим почекати. Це не таке нагальне питання, можна продовжувати розмови, діалоги тощо з НАТО; можна продовжувати різні розмови, діалоги з Європою,з Америкою, з Росією, зі всіма. Україна повинна, так би сказати, провадити різні реформи щодо власної безпеки, щодо військ, щодо економіки, які до тої чи іншої міри, фактично, не залежні від того, чи вона мала би стати членом НАТО чи ні. Отже, це важливі питання, які можна розв'язувати, не зважаючи на те, чи Україна мала би стати членом НАТО зараз чи ні. А щодо Світової організації торгівлі, то, до речі, всі з тим згодні, навіть, Партія регіонів. Отже, посилювати приватизацію, посилювати і постійно поліпшувати інвестиційний клімат і посилювати глобалізацію України, я думаю, що з тим можуть погодитися всі партії. Хоча, звичайно, до певних якіхось подробиць буде якась незгода.
АГ: А чого можна буде очiкувати в українсько-росiйських вiдносинах?
ОМ: Ну тут, звичайно, знаєте, проблема номер один – проблема газу. Звичайно, тут потрібно Україні і українській стороні зрозуміти, що вона, власне, має рівноправні права, як і Росія. Значить, це не тільки Газпром диктує – все ж таки Газпром має монопольний статус у відношенні до постачання газу, – але Україна також має монопольний статус у відношенні до транзиту газу до Європи. Отже, тут іде мова з одної сторони про якісь ринкові обставини, але з іншої сторони, мова іде про те, щоби два партнери, разом, до речі, з Туркменістаном, сіли і ці питання розв’язали на якійсь раціональній і нормальній базі. В принципі, це можливо, але мусять всі зрозуміти, що тут повинні діяти як рівноправні партнери, а не як якісь підлеглі тої чи іншої сторони. В мене один страх щодо наступного. Через рік-два, як самі знаєте, відбудуться президентські вибори в Росії. І це буде привід для всіх партій в Росії, особливо для патріотичних і національно настроєних, використовувати різні шовіністичні і антиукраїнські тощо настрої задля власних кампаній. Це значить, що українська сторона, яка б вона не була – чи то помаранчева, чи помаранчево-синя, чи інша, - муситиме дуже стримано і з великим розумінням ставитися до Росії в найближчому часі.
АГ: Партiя, яка на парламентських виборах здобула найбiльшу кiлькiсть голосiв, залишилася фактично з порожнiми руками, що вже призвело до напружень у Верховнiй Радi. Наскiльки цей факт загрожує роботi нового парламенту, нового уряду?
ОМ: Знаєте, це багато залежить від того, як поводитиметься Партія регіонів. До сих пір вони блокують Верховну Раду. Скільки б вони там залишилися, місяць чи два, то, звичайно, перешкодить всім. Я думаю, що такого, однак, не буде. Це просто тимчасова демагогія, бо вони самі дуже добре розуміють, що чим довше залишуться в такому становищі, чим довше будуть блокувати Верховну Раду, тим гірше їм тоді вийде у своїх власних рейтингах. Партія регіонів набагато скористалась за останні три місяці, бо, як противага до помаранчевих, які постійно сварились, не могли до нічого домовитись, регіони спокійно собі сиділи, і створили вигляд, що вони серйозні. Ну тепер, розумієте, ситуація радикально змінилася: помаранчеві, начебто, домовилися, а регіони блокують. Отже, поводяться невідповідально, поводяться і дещо, навіть, по-дитячому. А така поведінка довго не триватиме – ще кілька днів, може, кілька тижнів, а тоді вони самі зрозуміють, що таке неможливо. А в кінці кінців, розумієте, відбулася політична реформа, є нова Конституція. Згідно з Конституцією, не партія, яка має найбільше голосів творить уряд, а коаліція. Це, до речі, самі регіони хотіли. Цього помаранчеві, до речі, не хотіли. Ну, «маєте те, що маєте», як говорив Леонід Кравчук.
АГ: Що могла б зробити правляча коаліція для залучення регiоналiв у політичні процеси?
ОМ: Тут, розумієте, знову ж прекрасна нагода для помаранчевих. Регіони вимагають дві речі: значить, регіональний статус для російської мови, а друге – федералізацію України. Помаранчеві повинні стати принциповими захисниками цих двох принципів. Значить, українська мова – державна. Українська мова залишається і буде мовою міжнаціонального спілкування в Україні, а російська, включно з угорською, польською, кримськотатарською, білоруською та всіма іншими мовами, набирають тоді статус регіональної. І всі задоволені. Це одне. Друге, як самі знаєте, в коаліційній угоді іде мова про реформу адміністративного устрою в Україні. Ідеться про створення громад, районів і регіонів. Це перше. Друге, в кожній демократичній країні, майже в кожній демократичній країні світу - подивіться, будь ласка, на Канаду, Америку, Німеччину, Австрію, Індію тощо - існує федеральний устрій. Це ж не проблема. Отже, значить, помаранчеві повинні взяти на себе якраз і ці дві точки: регіональний статус для російської мови, а друге - федералізацію України. І таким чином можна співпрацювати з регіоналами для добра України.
