Сьогодні в Україні не стихають розмови про майбутнє союзу Ющенко-Янукович. Чого можна очікувати від такого партнерства? Хто увійде до наступного покоління політиків? Про це та інше йдеться в розмові Володимира Звіглянича з Андрієм Єрмолаєвим, директором Центру стратегічних досліджень «Софія».
ВЗ: Пане Андрію, чи не є пара Ющенко-Янукович втіленням багатовекторності у зовнішній політиці, виплеканої Кучмою?
АЄ: Я не думаю, що це в принципі ідеальна пара. Це пара тимчасова. Пара пов’язана з компромісом, який досягнутий на нетривалий термін, компромісом елітних груп, що презентують і східні бізнесові політичні еліти, і управлінські еліти Києва, і еліти, що презентують бізнесові кола, які пов’язують з помаранчевими політичними силами. З точки зору перспективи, я думаю, що цей союз не буде тривалим. Але цей союз був дуже потрібен державі в цілому і українській політиці, оскільки, той дисбаланс, який почав виникати у стосунках провідних політичних сил, він вже почав загрожувати не лише суспільній стабільності, але й міг стати причиною кризи державності. Тому, як тимчасовий, як перехідний, як транзитний варіант, цей союз можна вітати, але не більше.
ВЗ: А перехід до чого?
АЄ: В Україні відбувається серйозний політико-економічний злам. Ми вже пройшли етап, який називали першочерговим накопиченням. Сьогодні дійсно, ми можемо фіксувати появу крупного промислового капіталу, який презентують так звані промислово-олігархічні групи. У нас активно розвивається внутрішній ринок і на ноги стає середній клас. До речі, саме з середнім класом пов’язують і події помаранчеві 2004 року. Головне гасло тих подій – політичні й економічні свободи. В цьому сенсі, необхідність економічної стабілізації оформилась у нормування цього періоду і потребує відповідного політичного компромісу. Оскільки, той революціонарізм, який дуже довго підтримували на рівні лозунгів, на рівні символів призводив до того, що революція поступово, як певний якісний процес змін, як якісний процес переходу до сучасної конкурентної ринкової економіки, економіки і політики свобод, а не узурпації, він почав скочуватися до банального соціал-популізму. Змінювалася база так званої помаранчевої революції, в тому числі соціальна й політична база. Все більше почали популяризуватись так звані ліваті ідеї - «Все поделим». І до речі, ці ідеї почали проростати не лише в традиційному для української політики лівому просторі, але й серед колишніх помаранчевих сил. Я думаю, що невипадково у дуже пікантному становищі сьогодні опинилася Юлія Тимошенко, яка сьогодні є символом саме нового соціал-популізму в українській політиці. Тому, я думаю, що цей компроміс дуже потрібен був ще й з точки зору політ-економічної прагматизації завдань та їх унормування. Я переконаний, якщо говорити про перспективу, що не можна поки що, власне, говорити про уряд Януковича, оскільки, цей склад уряду не є командою Віктора Януковича. Це команда, яка символізує тимчасовий пакт еліт. Тому він такий кострубатий за складом, дещо внутрішньо конфліктний, декілька центрів впливу. Головна місія цього уряду – продовження цієї політики рівноваги, яка була в уряді Єханурова для того, щоб створити підвалини для нової виконавчої влади, виконавчої влади другої реформаторської хвилі. Тобто, після цього уряду або ми матимемо політичну кризу у зв’язку з проведеними реформами, або елітам потрібно буде формувати новий реформістський уряд, можливо, більш молодий і більш рішучий.
ВЗ: Чиї обличчя Ви бачите в такому новому уряді?
АЄ: Ви знаєте, я думаю, що насправді, поки що рано говорити про те, що серед тих політиків, яких ми знаємо, вже є готові прем’єр-міністри. Хоча очевидно, що і в команді Партії Регіонів, і в команді помаранчевих є чимало політиків... Ну наприклад, в Нашій Україні дуже амбітними виглядають і пан Дорошенко, і пан Мартиненко і деякі політики в другому ешелоні. В східних елітах, мені здається, є цікаві перспективи в політиків рішучих і спроможних і такий цікавий реформізм, а про це ми можемо ще поговорити, про завдання цього реформізму, і стосовно перспектив Андрія Клюєва, і стосовно перспектив Юрія Бойко.
ВЗ: А Яценюк на Вашу думку?
АЄ: Про Яценюка дуже багато було розмов. Я думаю теж, що серед реформаторів це буде один з конкурентів на позицію. Але проблема в тому, що він, і це мабуть його внутрішня проблема і політика, він скоріше виступає як експерт, а потрібно все ж таки переходити від експерта-міністра до міністра-політика, брати на себе ініціативу, приймати рішення. Поки пан Яценюк буде описувати події, він буде поза політикою, він буде, в цьому сенсі, виглядати слабким. Якщо він сам змінить свою позицію, в нього є шанс.
ВЗ: А Юлія Тимошенко? Яке місце в неї може бути на політичній арені?
АЄ: Я, чесно кажучи, не є фаталістом, тому, що там доля їй буде вимальовувати, не знаю. Але я можу висловити свою думку. Мені здається, що очікування її майбутніх перемог дещо перебільшують. І ось чому. Пані Тимошенко робить класичну помилку для політика, який за характером своїм, є політиком-популістом і харизматом. Для таких політиків ліфтом до влади є маси. В цьому сенсі, Тимошенко не потрібні перемовини з елітами, компроміси з елітами. Якщо вона бажає влади і спирається на маси, то маси її приводять до крісла. Вона – політик Майдану. Але вона чомусь використовує цей аргумент – свій рейтинг – для того, щоб досягти нових компромісів, забезпечити собі якійсь суто елітарний прорив і постійно втрачає свої переваги. Свідчення цього – і тривалі дебати стосовно прем’єра народні вони були чи не народні). Дуже пікантна ситуація, яка виникла у зв’язку з тим, що вона не підтримала положення універсалу, хоча я вважаю, що для політика це політична помилка. Ніщо їй не заважало після цього йти в опозицію. Я думаю в цьому сенсі, що ставка на соціал-популізм може зіграти з нею злий жарт. Вже сьогодні, дійсно, в неї найбільший рейтинг політика, який популярний в масах (до 30%), але я не виключаю, що це і є її потолок. Чому? Тому що вона зайняла дуже специфічну нішу протестного електорату, а їй все ж таки потрібно спиратися і на просунутий міський електорат, і на широкі бізнесові кола, те, що називають середнім класом і в сенсі власності, і в сенсі соціальної позиції, але саме ці версти Тимошенко зараз і втрачає. Якщо уявити собі розвиток політичних подій на майбутнє, то вона може бути просто законсервована з цим протестним електоратом на рівні своєї 20-30-відсоткової підтримки і не зможе конкурувати з тими, хто буде себе розкручувати на наступний політичний цикл. Тим більше, що я думаю, насправді, той перелік імен, якими ми зараз оперуємо – діючий Президент Ющенко, його колишній опонента, а тепер учасник пакту Віктор Янукович – це все ж таки політики сьогодення, а не майбутнього. Я думаю, що наступна президентсько-парламентська кампанія винесе не поверхню нових політичних лідерів.
