Проблема ВІЛ/СНІДу в Україні продовжує домінувати у переліку соціальних проблем в державі. Молодь, люди в уніформі тощо входять до групи ризику. Зусилля, спрямовані на запобігання розповсюдження інфекції у цій групі ризику, досі не принесли бажаних результатів. Але певний прогрес є, зазначила Клавдія Максименко, програмний координатор Програми Розвитку ООН в Україні, в інтерв’ю Володимиру Звігляничу.
ВЗ: Пані Клавдіє, Ви є координатором програми, спрямованої на боротьбу з ВІЛ/СНІДом, Програми розвитку ООН в Українi?
КМ: Так, я є координатором програмного напрямку «Соціальна сфера та ВІЛ/СНІД», в який входять проекти, пов’язані з ВІЛ/СНІДом в Україні.
ВЗ: Скажіть, будь ласка, чим займається Ваш проект?
КМ: В нас є кілька проектів, які працюють в сфері ВІЛ/СНІДу. Один з них займається процесами управління в сфері ВІЛ/СНІДу, оскільки, Ви знаєте, що нагальним питанням є координація зусиль різних донорів, а також різних державних інституцій в цій сфері. Саме це є завданням одного з наших проектів. Інший проект займається попередженням ВІЛ/СНІДу та інфекцій, що передаються статевим шляхом серед так званих людей в уніформі, до яких входять правоохоронні структури та армія.
ВЗ: Ви також маєте справу зі Всеукраїнською мережею людей, що живуть з ВІЛ?
КМ: Так, Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ, - один з наших партнерів. Ми співпрацюємо як на регіональному рівні, так і на всеукраїнському: проводимо спільні акції, залучаємо їх фахівців до роботи з неурядовими організаціями і з урядовими організаціями, з якими ми співпрацюємо.
ВЗ: Як би Ви охарактеризували стан з ВІЛ/СНІДом наразі в Україні?
КМ: Фактично, епідемія зростає. Зупинити її поки що не вдалося, тому, можна сказати, що стан незадовільний. Але є певна консолідація зусиль. Нарешті є розуміння з боку держави та державних органів щодо того, що це є пріоритетна проблема, що це не тільки медична проблема, що це комплексна проблема, яку треба комплексно вирішувати. І є певні політичні кроки щодо того, щоб дійсно почати вирішувати цю проблему.
ВЗ: Як Ви допомагаєте людям з ВІЛ/СНІДом та боретесь з дискримінацією цих людей?
КМ: Що стосується дискримінації, то ми розпочали роботу щодо створення мережі-підтримки для Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Вона буде називатися ЕЙДС УОТЧ (AIDS WATCH). Ця структура, в яку входитимуть неурядові організації, правозахисники, буде займатися тим, щоб в першу чергу, відслідковувати та повідомляти Уповноваженому щодо порушень прав людей, що живуть з ВІЛ, а також надавати юридичну та консультативну підтримку тим людям, чиї права були порушені. Плануємо також з наступного року розпочати навчання для суддів з тим, щоб вони також були більше обізнані з цією проблемою, законодавством, яке її регулює, і випадками, які вже були розглянуті.
ВЗ: Як Ви допомагаєте сиротам, хворим на ВІЛ/СНІД?
КМ: Напряму ми не працюємо з сиротами, тому що це сфера роботи Дитячого фонду ООН. Але ми працюємо з усіма ВІЛ-сервісними неурядовими організаціями, що є в Україні, щодо підвищення їх спроможності залучати кошти донорів, або залучати кошти місцевих партнерів, партнерів з приватного сектору і, таким чином, робимо свій невеличкий внесок у допомогу цим дітям. Також ми активно працюємо з регіональними управліннями, тобто регіональними представництвами Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ. В декількох регіонах нам вдалося, скажімо, створити партнерство між ними та профкомами великих підприємств. Завдяки такому партнерству вони здатні залучати кошти та отримувати допомогу від них для роботи з дітьми, що народилися від ВІЛ-позитивних матерів і також для роботи з людьми, які потребують догляду на термінальній стадії цієї хвороби.
ВЗ: Як Ви працюєте з верствами населення, що перебувають у групі підвищеного ризику?
КМ: Ми працюємо, в першу чергу, з молоддю, працюємо з так званими людьми в уніформі, які є, фактично, молоді люди, і саме вони є групою ризику. З ними ми працюємо через ряд заходів, що проводяться в тих закладах, де вони проходять службу або працюють. Щодо молодих людей, ми працюємо через школи та університети. Ми організовуємо низку профілактичних, пропагуючих, інформаційних заходів у медіа або під час великих фестивалів, інших подій, які відбуваються в Україні, ми робимо свою профілактичну кампанію. Ми також створили кілька регіональних ресурсних центрів, куди будь-хто зацікавлений отримати інформацію може прийти. Ми намагаємося підтримувати в тих ресурсних центрах наявність всіх публікацій, які міжнародні організації, Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД, Мережа людей, що живуть з ВІЛ, випускають для того, щоб всі вони були доступні.
ВЗ: Яке ставлення в людей до цієї хвороби? Наприклад, чи відноситься молодь з легковажністю, чи все ж таки замислюється над проблемою?
КМ: Ви знаєте, згідно останніх досліджень, які ми робили серед людей в уніформі, де дуже велика частка опитуваних були саме молоді люди, які проходять строкову службу у збройних силах, є пряма кореляція між рівнем освіти та серйозністю ставлення до свого здоров’я і до питання ВІЛ/СНІДу. Тобто, чим вищий рівень освіти в людини, тим більш відповідально вона ставиться до свого здоров’я і до безпеки своєї поведінки. Я думаю, що це пов’язане з тим, що є недостатній рівень роботи, пов’язаної з ВІЛ/СНІДом в навчальних закладах, таких як професійно-технічні школи, а також на великих підприємствах, у збройних силах тощо.
