Пересічні американці по своєму відреагували на трагедію 11 вересня. Відразу після терактів по всій країні за ініціативою мешканців міст, селищ та окремих громад було створено чимало пам’ятників, меморіальних парків і садів. Одними з перших сад пам’яті власними руками створили мешканці одного з типових районів містечка Александрія на околицях Вашингтона. Відзначення річниці терористичних актів у Саду пам’яті для місцевих мешканців стало традицією.
Ідея створити Сад пам’яті на нічийному шматку землі у місцевих мешканців виникла через кілька днів після терактів. Проект об’єднав сусідів, які навіть не знали один одного. Люди жертвували власний час, техніку, гроші. За підрахунками, створити такий Сад на замовлення коштувало б громаді до п`ятдесяти тисяч доларів.
Серед тих, хто брав участь у створеннi меморiалу, була Бонні Кларк, яка з нагоди п`ятої рiчницi атак згадала про спільні зусилля:
«Я пишаюсь нашою громадою. Я пишаюся цим надзвичайно чудовим, мирним місцем, яке я допомогла створити, частиною якого я була з самого початку. Я вдячна всім хто працював, всім хто докладав зусиль і переймався цим».
Сад пам’яті заснований мешканцями Александрії - один з численних пам’ятників, створених по всій країні. Для родичів жертв трагедії таке висловлення співчуття стало великою психологічною підтримкою. Дружина Томаса Гайденберґа була старшою стюардесою на літаку, який врізався у Пентагон.
«Як би не ваша доброта, ваша підтримка, я б цього не пережив, мої діти цього не пережили б. І я хочу подякувати кожному з вас».
Томас подарував громаді камінь з місця, де стояли вежі-близнюки в Нью-йорку та землю з кратера, який утворився на місці, де упав один з літаків у Пенсильванії. Сад поповнився також прапором, який майорів над будинком американського Конгресу у день пам’яті цього року. Цей подарунок зробив конгресмен від штату Вірджинія Джим Моран, який був серед присутнiх на вiдзначеннi в Саду пам`ятi в Александрiї.
«Цей сад – мирне місце, де можна подумати про втрачене життя, про пережите американцями і про те, як ми разом, як нація, зібралися разом аби загоїти нашу спільну рану».
Сад пам’яті для мешканців цього району став віддушеною у час національної трагедії. У такий спосіб пересічні американці змогли висловити свій біль і скорботу.
