Спеціальні потреби

Вiдзначають 30-ий ювiлей Гельсінської групи


9-го листопада минає 30 років з дня створення Української гельсінської групи. Українські правозахисники ще наприкінці сімдесятих – на початку вісімдесятих років почали відкриту боротьбу за незалежність України. У свій тридцятилітній ювілей члени Гельсінкської групи згадують минуле та коментують сучасні політичні події.

1975 рік. Глави всіх європейських держав, а також Канади і США підписують у Гельсінкі Прикінцевий акт Конференцiї з питань безпеки та співробiтництва в Європі. Документ прирівнювався до національного законодавства, а тому відкривав можливості боротися з порушеннями прав людини в СРСР – легально і на цілком законній основі. Цим негайно скористалися радянські дисиденти. 9 листопада 1976 року виникає Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Згадує один із членів-засновників організації Левко Лук`яненко:

«Я зрозумів, що це надзвичайно геніальний політичний хід. Бо в той час, коли вся Європа звернула увагу на проблему прав людини в Радянському Союзі, створити в нас такі групи і потім збирати матеріали і давати їх на Захід – це справді був геніальний хід, бо він починав співпрацю демократичних сил на Заході з нашими демократичними силами».

Першими активізувалися правозахисники Росії. Як зізнається голова Московської гельсінської групи Людмила Алексєєва, звістка про те, що таку ж групу збираються створити в Україні, її стривожила:

«Коли вони сказали, що хочуть створити групу в Україні, я, їй-Богу, аж захолола. Тому що Україна навіть від решти Радянського Союзу відрізнялася жорстокістю репресій. І було зрозуміло, до чого це негайно призведе. І я просила їх, кажу: ну посадять же дуже швидко. “Все одно, хоч щось встигнемо зробити”, -- відповів Микола Руденко».

Правозахисники діяли легально і підписувались своїми справжніми іменами. Арешти почалися одразу ж. Із сорока однієї особи, що вступили до Української гелькінської групи, 24 були засуджені. На загальному рахунку членів групи – 550 років неволі, відбутої в концтаборах, в`язницях, психлікарнях та на засланні. За спроби реалізувати політичні свободи у невільній країні п`ятеро поплатилися життям – Михайло Мельник, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус.

Однак навіть із тюрем документи примудрялися переправляти за кордон. Західне представництво групи щомісяця видавало бюлетень “Вісник репресій в Україні”, діяв Вашингтонський комітет Гельсінських гарантій для України, еміграційне видавництво “Смолоскип” друкувало документи УГГ українською та англійською мовами. Говорить директор “Смолоскипу” Осип Зінкевич:

«Роль української діаспори, зокрема комітету гельсінських гарантій – без цього комітету ці документи ніколи були б не дійшли до тих 35-ти закордонних учасників гельсінського процесу».

Соратники з Москви, що прибули на тридцятий ювілей Української гельсінської групи, розповідають журналістам, що це велике свято для російських інтелігентів. Мовляв, українські правозахисники добились більшого за російських, які й досі неугодні владі. Члени Української гельсінської групи, однак, не схильні переоцінювати сьогоднішніх досягнень. Мирослав Маринович обурений тим, що Верховна Рада, вшанувавши 30-ліття УГГ, відмовилась пошанувати 100-літній ювілей одного із засновників групи генерала Петра Григоренка:

«Я особисто прийняти постанову Верховної Ради не можу принципово. Це є супроти моєї моралі – приймати вшанування собі і не приймати вшанування іншій особі. Це те саме, що випросити у опера пачку чаю, коли поруч є мій побратим в іншій камері, і він сидить на голодному пайку».

Серед заходів з відзначення ювілею Гельсінської групи – панахиди на могилах в`язнів сумління і вечір пам`яті Надії Світличної, семінар “Права людини учора та сьогодні” та урочисті збори за участю президента України і послів держав – учасниць Гельсінського процесу. Очікується також нагородження главою держави правозахисників, що боролися за українську незалежність, орденами “За мужність” І ступеня.

XS
SM
MD
LG