Нове дослідження про діяльність державних нафтових компаній свідчить, що саме вони контролюють більшість резервів енергії і саме від них залежить майбутнє збільшення виробництва енергії. Звіт був оприлюднений під час конференції, яка відбулась при факультеті політології університету Райса у Хьюстоні, штат Техас.
Експерти, які взяли участь у конференції, погодились, що дедалі більші потреби світу в енергоносіях змушені будуть забезпечувати національні нафтові компанії, більшість з яких розташована в країнах третього світу.
Організатор конференції Емі Меєрс Яффе говорить: “Дивлячись в наступний тридцятирічний період, вже відомо, що 90% наших потреб, зокрема зріст потреб на нафтопродукти, надходитиме з країни, які зараз перебувають на шляху розвитку”.
77% теперішніх покладів нафти у світі контроюють урядові нафтові компанії, причому великі міжнародні компанії контролюють неповні 10% відсотків. Джеймс Малва – голова компанії “Коноко Філіпс” репрезентував на конференції великі нафтові компанії:
“Споживачі енергоносіїв, зокрема в Америці, ще не зорієнтувалися в трансформації, що відбувається у ділянці міжнародної енергетики. Багато споживачів, посадовців і законодавців тримаються хибного переконання, що майбутні постачання енергії зможуть здійснювати виключно західні нафтокомпанії. Але порівняно із ННК їх доля є малою”.
Джеймс Малва каже, що приватні компанії повинні знайти шляхи своїх інвестиційних фондів і передової технології у співпраці з ННК:
“Національні нафтові компанії мають права на ресурси і доступ до них, вони мають надзвичайні спроможності та досвід. Тому міжнародним нафтокомпаніям слід шукати шляхів співпраці, які б відрізнялися від застосовуваних в минулому”.
Проте Дейвид Асмус з юридичної фірми “Бейкер Боттс”, що спеціалізується на питаннях енергоіндустрії, говорить, що необхідні для розвитку нафтопромисловості інвестиції часто скеровують на інші урядові проекти:
“ННК часто переконуються, що їх політичні господарі більш зацікавлені у створенні нових місць праці чи в соціальних програмах, аніж у пошуках нових нафтородовищ”.
І хоча деякі національні нафтокомпанії є сучасно обладнаними, інші лишаються частково чи повністю закритими для зовнішніх інвестицій. Наприклад, Мексика не дозволяє іноземним компаніям реалізовувати прибуткові проекти. Багато інших ННК практикують надзвичайно високе оподаткування міжнародних компаній, що діють на їх території. Метою деяких країн – таких, як Венесуела чи Іран – є використання надходжень від нафти для боротьби з убогістю.
У звіті факультету політології університету Райса не подано оцінки цього факту, але професор Емі Маєрс Яффе каже, що майбутні видобутки нафти у світі залежатимуть від того, скільки фондів такі ННК будуть готові інвестувати у своє виробництво:
“Багато національних нафтокомпаній витрачають величезні частки своїх прибутків на неважливі для промисловості елементи, надаючи послуги в соціальному захисті. Ось у випадку Венесуели – у субсидуванні харчів, а в Ірані – фактично безкоштовному пальному для споживачів. Це забирає частку капіталу, яка могла б бути використаною для розвитку власного нафтового сектора”.
Вибір читачів
1
