Експерти про прорахунки та наслідки війни в Іраку

Чотири роки тому війська Сполучених Штатів у коаліції з партнерами усунули від влади в Іраку режим Гусейна. Але за швидкою перемогою незабаром почалися терористичні акти, спрямовані не лише проти військових, а й проти мирного населення. Сучасний Ірак потерпає від міжусобного насильства. Тому Адміністрація Президента Буша планує збільшити кількість військових в Іраку. Але з таким рішенням погоджуються далеко не всі американці.

Завоювання було швидким, а втрати – незначними. Усунення режиму Саддама Гусейна відбулося порівняно легко. Про це Президент Джордж Буш повідомив з борту авіаносця “Абрагам Лінкольн” у травні 2003-го року.

Утім дедалі частішими ставали атаки повсталих арабів-суннітів та терористів аль-Кайди. Мішенями були не тільки очолені Сполученими Штатами сили коаліції. Від нападів страждало також і мирне населення, зокрема шиїти, які становлять більшість в Іраку. Сполучені Штати не очікували такого насильства. Так вважає експерт-політолог з інституту Боукінгса Майкл О`Галон:

“Насправді не було розробленого плану дій після падіння режиму Гусейна. Це було політичне упущення, ініціативу втримати не вдалося. У результаті виникло почуття хаосу. І наш імідж як визволителів був змарнований”.

Незважаючи на демократичність голосування, яким було ухвалено Конституцію, а відтак обрано уряд, терористам вдалося створити нестабільність і розпалити міжусобне насильство. Вибухи у лютому 2006-го року у Золотій Мечеті шиїтів у Самарі фактично призвели до ескалації громадянської війни.

У січні цього року Президент Буш повідомив про намір збільшити кількість військ в Іраку на понад 20 тисяч військових, щоб припинити насильство в іракській столиці і роззброїти підрозділи бойовиків.

Своєю чергою Прем`єр-міністр Іраку Нурі Аль-Малікі зобов’язався вдатися до ряду політичних кроків. Серед них - угамування міліції шиїтів, яку зокрема очолює радикальний клірик шиїтський Моктада Аль-Садр.

На початку березня Президент Буш висловив впевненість у новій стратегії:

“Ця стратегія забере час. Треба очікувати від аль-Кайди та інших екстремістів спроб зруйнувати її новими терактами, щоб дестабілізувати ситуацію. Однак навіть зараз є підбадьорливі ознаки правильності такої стратегії”.

Добрими ознаками президент назвав розгорнення додаткових підрозділів іракських сил у столиці та збільшення у місті кількості перепусних пунктів. Такі заходи потрібні для того, щоб виграти час, - вважає вашингтонський експерт Джеймс Филлипс із фонду “Спадщина”:

“Навіть тимчасове покращення ситуації у галузі безпеки і зменшення міжусобного насильства є важливим, бо дає іракському уряду додатковий час для спільних дій у залученні до мирного процесу суннітів, приборканні повстанського руху і утвердженні своїх власних повноважень у існуючому вакуумі багатовладдя”.

Утім вибухи продовжують лунати і всі згадані заходи можуть виявитися неефективними. Майкл О’Галон з Інституту Брукінґса вважає:

“Чотири роки війни. І вже рік громадянських бойових сутичок. Я вважаю, що оптимізму тут небагато. Гадаю, що варто застосовувати цю тактику протягом кількох місяців, бо логіка в ній є. Однак повністю покладатися на неї не варто. Тому, поки ми тимчасово вдаємося до подібних дій, готувати план “Б” буде правильною стратегією”.

Це може бути рішення боснійського типу – коли у 1995 році етнічну війну вдалося закінчити укладенням Дайтонської угоди.

Майкл О’Галон каже: “План “Б” у моєму розумінні, це до певної міри виразніший етнічний розділ Іраку, допомога мешканцям країни розселитися у безпечніші для кожної групи райони. Щоб вони змогли спільно розв’язати питання про нафту, визнавати загальні повноваження національного уряду, вирішуючи водночас головні питання урядування на місцевому рівні. Скажімо, у місцях, де більше суннітів, нехай господарює уряд суннітських арабів. Те ж саме стосується курдів, чи шиїтів”.

Згідно з деякими звітами, життя у певних частинах Багдаду нормалізується. Але в Іраку загинуло понад три тисячі сто американських військовослужбовців. І тому більшість опитаних американців вважають іракську війну помилкою. Вони вимагають повернення американських військ додому не пізніше, як через рік. Демократична більшість у Конгресі намагається вплинути на Президента і почати вивід військових сил. Джордж Буш вважає їх заклики помилковими і застерігає, що це може призвести до катастрофічних наслідків.