Епоха Єльцина – це час, коли історія творилася щодня. Радянський Союз, у вічність якого вірили не лише власні громадяни, але і деякі американські науковці, припинив існувати. Комунізм – ідеологія, яка панувала десятиліттями, була розвінчана та відкинута мільйонами. Устрій життя, у незмінність якого за часів застою було неможливо не вірити, змінився мало не за один день.
Час президентства Єльцина був також визначальним періодом і в історії України. Саме Борис Єльцин, Леонід Кравчук та Станіслав Шушкевич підписали угоду в Біловезькій пущі, на основі якої було створено СНД, закріпивши тим самим незалежний статус України.
На формування світогляду колишнього партійного функціонера Єльцина, на думку колишнього посла США в Україні Вільяма Ґрін Міллера вплинула парламентська фракція Міжрегіональна депутатська група, яка його підтримувала. Ця потужна політична сила об’єднувала депутатів різних поглядів та національностей.
Вільям Ґрін Міллер зазначає: “У той час панувало надзвичайне піднесення, поєднання ідей. І група Єльцина відповідала цьому, була під впливом цих віянь. Я думаю, що його ідея щодо самовизначення також сформувалася під впливом поглядів Сахарова. Це було йому близьке. Я чув, коли він казав, що республіки мають йти власними шляхами, якщо їхні люди цього хочуть. Те саме він повторив при зустрічі з Кравчуком, коли була підписана угода. Потім, сказав Єльцин, вони можуть повернутися назад. Але це – їхнє рішення.
На думку професора Інституту європейських, російських та євразійських досліджень Джорджтаунського університету Анжели Стент історія потребувала саме таку людину як Єльцин:
“Він був колишнім комуністичним бюрократом, який зруйнував Радянський Союз. Єльцина можна назвати “термінатором”: він вирішив, що система не може далі так працювати, і в нього вистачало сміливості її знищити”.
За часів Єльцина громадяни Радянського Союзу ознайомилися з принципами демократії. Він розпочав реформи у ЗМІ, ввів принципи політичної змагальності. Звичайно, Борис Єльцин не був ідеальним демократом. Ніхто, хто походив із Радянського Союзу, не міг стати демократом в такому сенсі, як це розуміють на Заході. Але він поділяв принцип плюралізму думок та свободи слова. Колишній президент розумів, що люди мають бути звільнені з-під постійного контролю та мати можливість самим обирати своє життя”.
Роль Єльцина в падінні комуністичної ідеології важко переоцінити. Заступник директора Московського центру Карнеґі Дмитро Тренін вважає:
“Без Єльцина демократична хвиля ніколи б не здобула того популістського, антикомуністичного забарвлення. Без нього Росія напевно ніколи б не розпочала ту внутрішню боротьбу всередині Радянського Союзу, яка в результаті призвела до його розпаду”.
Втім, чимало дій Єльцина піддають жорсткій критиці. Стент, зокрема, вказує на 1993-й рік, коли Єльцин наказав стріляти з танків по будинку парламенту. Також саме Єльцин, рік після цього, розпочав військовий наступ на Чеченську Республіку, який коштував десятки тисяч життів.
Професор Анжела Стент каже: “Це – змішана картина. Я думаю, що сьогодні чимало росіян дивиться назад та пов’язує демократію і ринкову економіку з бідністю, слабкою Росією, з лідером, який інколи був для них публічним приниженням”.
Натомість Дмитро Тренін вважає, що попри великі прорахунки у політиці Єльцина було й чимало позитивного:
“Звичайно, він припускався великих помилок. Це і приватизація радянської економіки, яку робили по-розбійницьки, правління олігархів, війна в Чечні та чимало іншого. Але я не думаю, що в історії залишаться саме ці негативи. Я вважаю, що саме позитиви візьмуть гору”.
І тисячі людей, які прийшли до Собору Христа Спасителя попрощатися з Борисом Єльциним, є цьому підтвердженням.
Вибір читачів
1
