Спеціальні потреби

Отець Колодійчук: Мати Тереза стане патроном відторгнутих


До десятих роковин смерті матері Терези у продаж вийшла книга священика українського походження, яка стала світовою сенсацією. Збірка під редакцією отця Браяна Колодійчука “Прийди та будь моїм світлом” складається з листів матері Терези, які вона писала протягом 66 років. Отець Браян майже 20 років працював пліч-о-пліч з матір’ю Терезою та є активним і наполегливим прихильником причислення її до лику святих. Своїми спогадами про матір Терезу отець Браян Колодійчук поділився в ексклюзивному інтерв’ю для “Голосу Америки”.

ГА: Готуючи ці листи до публікації, чи довідались Ви з них про щось, чого не знали про матір Терезу раніше?

БК: Найбільше мене здивувала та темнота душі, про яку вона писала. Про це ніхто не знав – навіть найближчі сестри. Вона поділилася своїми почуттями тільки з кількома радниками, яких вона обрала. Але найближчі і гадки про це не мали.

Я думаю, це сталося тому, що мати Тереза хотіла бути апостолом радості, хотіла завжди посміхатися. Вона дуже часто нам повторювала: “Бери все, що він дає, – маючи на увазі Бога, – та давай все, що він бере, із великою посмішкою”. Ми знаємо, що така повна самовіддача Богові, не зважаючи на власні почуття – це шлях до духовного зростання. Але дізнатися, що вона це робила у таких болісних умовах – несподіванка, яка вражає.

ГА: Зараз кардинали Католицької Церкви заявили, що сумніви щодо віри, які переживала мати Тереза, не зашкодять її канонізації. Втім, коли Ви тільки готували ці листи до публікації, чи були у Вас особисто сумніви щодо то, чи варто це робити? Адже сама мати Тереза наказала їх знищити.

БК: Один із тих, хто екзаменував матеріали та мав дати свою думку щодо канонізації, запропонував нам опублікувати їх повністю та в хронологічному порядку. Це ми, власне, і зробили. Згідно з сучасною католицькою традицією, листи матері Терези доводять, що вона мала навіть більшу духовну глибину, ніж ми думали раніше. Вважаю, що ми нічим не ризикували – її шанси на канонізацію тільки зросли.

Я хотів опублікувати цю книгу ще до канонізації, щоб люди могли мати краще уявлення про її святість. До того ж мати Тереза не була першою, хто мав так звану “темну ніч душі”. У попередні віки святі переживали справжню внутрішню боротьбу, сумніваючись, чи вони будуть врятовані. Святі мали так зване “випробовування сумнівами”. Їм здавалося, що Бог – відсутній, вони сумнівалися в його існуванні.

І коли розумієш, що мати Тереза проходила майже все своє життя через випробування вірою, та дивишся на те, який спосіб життя вона вела, то приходиш до переконання, що вона могла пройти через все це виключно завдяки вірі в Бога.
ГА: Чи могли б Ви пояснити детальніше, що означає це “випробування сумнівами”?

БК: Вперше вона пройшла через цю “темноту душі”, коли належала до ордену Лоретти на початку століття. Ця темнота навіть необхідна – вона веде до близькості та союзу з Христом. У 1942-му році мати Тереза дала приватну обіцянку – ніколи не відмовляти Богу ні в чому.

У книзі є кілька глав, присвячених тому, що сталося 10 жовтня 1947-го року та протягом наступних місяців. Тоді мати Тереза пережила дуже сильний досвід союзу з Христом. Вона писала: “Ісус дав себе мені”. Там є кілька листів, де вона описує свій діалог з Христом. Можна побачити близькість та навіть жартівливість в їхньому діалозі.

А потім настала темнота, яка була навіть глибшою, ніж попередня, тому що вона переживала її в близькості до Ісуса. Вона була настільки наближеною до нього, що переживала його відчуття – те, що він пережив у Гетсиманському саду, чи коли його всі залишили вмирати на Хресті.

Мати Тереза любила Христа всім своїм серцем. Любов – це бажання розділити все, що переживає кохана людина, прагнення допомогти і підтримати. Вона була настільки поєднана з Богом, що він розділив з нею найважчий біль та страждання.

ГА: Як Ви вважаєте, чому мати Тереза не ділилася своїми почуттями з оточуючими?

БК: Частково через те, що її особисті почуття були для неї неважливими. Вона хотіла, щоб люди писали не про неї, а про її справи. Мати Тереза казала, що вона – олівець в руках Бога та хотіла залишатися олівцем.

ГА: На якому етапі перебуває процес канонізації матері Терези зараз?

БК: Протягом кількох останніх років після її беатифікації, люди дають свідчення про її добрі справи, деякі – про чудеса. Ми маємо все перевірити. Якщо представлене свідчення про диво, то ми маємо переконатися, що воно не має медичного чи природного пояснення. Поки що існують докази одного дива, а потрібно два. Чекаємо на друге. Це може зайняти кілька років, а може статися завтра.

ГА: У листах можна побачити, що мати Тереза переживала біль, проходячи через цю темряву душі. Тобто вона була нещасною людиною?

БК: Не думаю, що ця темнота робила її нещасною. На більш глибшому рівні вона переживала радість. Вона писала: “Я знаю, що маю незламний союз з Христом” чи “У моєму серці та розумі я завжди перебуваю з ним”. Це – переконання, це не почуття. Вона не відчуває, вона – вірить. Власне переконання у вірі дало їй можливість пройти через відсутність відчуття віри.

ГА: Один релігійний дослідник Ґезім Алпіон зробив припущення, що вона дуже вміло використовувала мас-медіа. Ви з цим погоджуєтеся?

БК: Взагалі мати Тереза не любила мас-медіа. Кожного разу, коли її знімали, вона казала, що за кожну фотографію душа йде з раю до чистилища. У неї не було жодного наміру маніпулювати чи використовувати медіа. Але, оскільки, до неї приходили люди, говорили, що вони хочуть зробити фільм чи книгу, то вона погоджувалася, бо вважала, що це допоможе її роботі. Але просила, щоб основну увагу приділяли не їй, а справам. Бо все це – Божа робота.

ГА: Як би Ви окреслили найбільший спадок матері Терези?

БК: Після неї залишилася її місія. Кількість сестер, братів та добрих справ зростає. Але найважливіше це, напевно, те що я називаю кредо матері Терези. Вона писала: “Якщо я колись стану святою, то я стану святою темряви. Мене не буде на небесах, а натомість світитиму для тих, хто перебуває в темряві на Землі.” Мати Тереза казала: “Найбільша бідність це – бути небажаним, нелюбим та занедбаним”. І ця бідність стосується всіх економічних верств. А для тих, хто вірить у святих та силу їхніх молитов за нас, вона стане патроном самотніх, нелюбимих та відторгнутих.

ГА: Чому немає сучасної матері Терези?

БК: Бог виростить нових святих. Мати Тереза – не єдина, хто допомоагав бідним. Але, напевно, вона була особливо потрібна саме наприкінці минулого століття. Її роль – нагадати про бідних, про їхню гідність під час швидкого економічного розвитку, який залишає багатьох людей на узбіччі. Вона нагадала, що про них не можна забувати, вони теж наші брати та сестри.

ГА: Як Ви прийшли до матері Терези?

БК: Перший раз я побачив матір Терезу, коли був студентом Університету в Торонто. У тому 1976-му році моя сестра вже приєдналася до її місії. Після закінчення університету, разом з батьками я приїхав до Риму. Там я мав особисту зустріч з матір’ю Терезою. Вона знала, що я брат однієї з її сестер. І тоді якраз організовували братерство при місії. Ми були на церемонії прийняття до місії братів, і по закінченню, коли ми прощалися, мати Тереза сказала, що хоче бачити мене з ними. Я полетів додому, а потім приєднався до її місії.

ГА: Ви були близько знайомі з матір’ю Терезою. Чи можете пригадати історію її допомоги, яка вразила Вас особисто?

БК: Моя сестра прийшла до матері Терези за рік до мене. Пам’ятаю, що вона працювала у Польщі, коли в неї виявили рак шкіри. Сестра приїхала до Риму на лікування, де тоді перебувала мати Тереза. Черниця, думаючи про моїх батьків, змінила всі свої плани. Вона полетіла до Нью-Йорка з моєю сестрою. Я з батьками зустрів їх в аеропорту, звідки ми зразу ж поїхали до лікарні. Мати Тереза казала лікарю: “У мене є подарунок для тебе”, – маючи на увазі, що в нього є шанс зробити добру справу – вилікувати мою сестру. Потім вона залишилася на кілька днів у Нью-Йорку, аби переконатися, що з сестрою все гаразд.

Це – одна з тисяч історії. Ми завжди говоримо, що треба думати про інших. Найбільш вражаюча риса матері Терези полягає в тому, що вона насправді це робила. У неї ніколи не було часу для себе. Навіть у літаку, коли люди її впізнавали та підходили, вона нікому не відмовляла в розмові чи пораді. Вона спала чотири години на добу, а решту – допомагала людям.

ГА: Книга вже викликала значний резонанс. Можна очікувати значних прибутків. Чи Ви думали про те, як будете ними розпоряджатися?

БК: Так. Частково прибуток, який ми матимемо від продажу книги, буде спрямований на діяльність Центру матері Терези. А також ми хочемо заснувати фонд стипендій для студентів.

ГА: Якими мовами виходить книга і чи існують домовленості щодо перекладу на українську мову?

БК: Книга виходить англійською та німецькою мовами одночасно. Трохи згодом вийде італійською та французькою. Сподіваюся, що на українську теж перекладуть.

ГА: У Вас українське прізвище. Що Вас поєднує з Україною?

БК: Я – друге покоління нащадків з України. Мої дід та бабця прибули до Канади із Західної України. Я виріс у греко-католицькій вірі та був висвячений на священика митрополитом Максимом Гермінюком у Нью-Джерзі. Моя мати ходить до української церкви та є дуже активною прихожанкою.

В 1989-му році я був у Москві з матір`ю Терезою за тиждень до того, як Горбачов зустрівся з Папою Римським. Там були українські католики, які приїхали до Москви з петицією щодо легалізації греко-католицької церкви. У Москві існує тільки одна католицька церква! Мої сестри ходили туди на службу, де вони зустріли українців, які приїхали зі Львівської області. Вони попросили мене відслужити для них літургію на українській мові. Я і зараз інколи служу літургію в греко-католицьких церквах.

ГА: А в Україні Ви бували?

БК: У Львові кілька днів, але це все. Дуже хотілося б поїхати туди ще раз.

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

XS
SM
MD
LG