У терактах 2001-го року загинуло близько трьох тисяч людей. Але й через шість років жертви атак продовжують розплачуватись за це здоров’ям і життям. Серед них – численні рятівники і добровольці, які потрапили під дію шкідливих газів та токсинів в Нульовій зоні, як прозвали місце падіння хмарочосів Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку. Сотні пожежників, поліцейських та рятівників стали інвалідами або переживають серйозні проблеми із здоров’ям – як фізичним, так і емоційним.
Колишній фельдшер Марвин Бетеа якраз був на службі, коли сталась ця трагедія:
“Уявіть, що хтось засипав вам просто в горлянку великий кошик з токсичним пилом. Було не просто нічого не видно – не було чим дихати взагалі. Я був цілковито засипаний цим пилом, і з носа у нас буквально вивалювались дрібні кусочки бетону. Я чому так розмовляю – бо у мене усе спалене всередині”.
За місяць після терактів Бетеа пережив обширний інфаркт, і тепер на пенсії за інвалідністю. Джон Сферазо працював на розвалі близько 30 днів:
“Що більше ти працював там, то сильнішим ставало відчуття, що хтось сидить на твоїх легенях. Щоразу я почувався як при запаленні легенів. І починався так званий “кашель Всесвітнього торговельного центру””.
Сотні тонн шкла, важких металів, пластику і бетону розпилились або згоріли на місці падіння веж, утворивши надзвичайно токсичний смог і пил. Але невдовзі після катастрофи було офіційно оголошено, що працювати на території Нульової зони безпечно. Працівникам не було видано респіраторів і навіть не було вимоги одягти маски.
Лікар Жаклін Молін зазначає: “Кожного в цьому місці необхідно було перевірити і наказати користуватись респіраторами. І якщо вони не могли ними користуватись постійно, то принаймні хоча б більшість часу ”.
Жаклін Молін є директором програми лікарні Маунт-Синай, яка опікується майже шістьма з половиною тисяч працівників і добровольців Нульової зони. За її словами, повітря там ніколи не було безпечним, і тепер доводиться долати проблеми з легенями, інфекціями, виразками шлунка і ураженням стравоходу:
“Є випадки смерті людей, які працювали на місці падіння веж-близнюків. Є ряд випадків, коли люди отримали такі важкі ураження дихальних органів, що це призвело до смерті. Думаю, з часом виявляться інші захворювання, які також можуть становити загрозу для життя цих людей”.
За її словами, серед людей, що працювали в Нульовій зоні, частими є депресії та посттравматичні розлади. Марвин Бетеа і Джон Сферазо говорять, що і досі страждають від цього:
“Я плакав щодня впродовж 40 днів. Я був здоровим, спортивним і в той день я втратив 16 своїх знайомих”.
“Над нами літали гелікоптери і винищувачі, ми всюди знаходили людські рештки. Чи хтось може вважати, що ми думали тоді про своє здоров’я і безпеку?”
Нещодавній звіт виявив, що кошти лікування тих, хто працював в Нульовій зоні, можуть перевищувати 300 мільйонів доларів на рік. Це значно більше, ніж фонди, виділені досі федеральним урядом. За підрахунками експертів, з часом лікування потребуватиме до 20 тисяч людей.
Вибір читачів
1
