Спеціальні потреби

Гіперактивність дітей не є загрозою для їхнього майбутнього


Існує стереотипна думка про те, що діти із соціальними та емоційними проблемами приречені погано вчитися. Утім проведені нещодавно дослідження це спростовують. Учені кажуть, що синдром дефіциту уваги та дитяча гіперактивність явища тимчасові і що дитина з часом може позбутися цих проблем.

Від трьох до семи відсотків американських дітей мають діагноз ADHD. Симптоми такі: гіперактивність та послаблена увага. Нещодавно науковці з Національного інституту психічного здоров’я виявили, що мозок дітей з цим діагнозом розвивається нормально, але повільніше, ніж у звичайних дітей і затримується в середньому на три роки. Ця затримка найбільше виражена у тій частині мозку, яка контролює думання, увагу та організаційну роботу.

Шерон Лендісмен Ремей очолює Освітній медичний центр Джорджтаунського університету у Вашингтоні. Вона каже, що лікарі мусять враховувати темп розвитку, коли ставлять діагноз:

“Замість того, щоб тільки подивитися на знімки мозку і казати, що вони різняться, і що ця різниця вказує на відхилення, слід врахувати, що дитина може просто повільніше розвиватися і наслідком цього може бути така її поведінка”.

Свої висновки про те, що вади розвитку у деяких дітей насправді не є вадами, дослідники сформулювали у звіті Національної Академії Наук.

В іншому міжнародному дослідженні взяли участь 35 тисяч дітей дошкільного та підліткового віку. Науковці виявили: ті, хто в дитсадках були агресивними чи деструктивними, до закінчення початкової школи підтягнули свою успішність до рівня однокласників.

Цей звіт опублікований у журналі “Психологія Розвитку”. Попередні наукові досягнення вказують, що математичні та літературні здібності у ранньому віці не залежать від соціальних чи емоційних проблем.

За словами Ремей, ці два дослідження показують, що проблеми поведінки не прирікають дітей на погану успішність у школі. Відтак вчителям слід змиритися з тим, що діти мають різні здібності у навчанні:

“Темп розвитку цих дітей можливо і відмінний, але у майбутньому вони можуть багато чого досягти. Отож, для мене це як заклик зробити нашу навчальну програму гнучкішою, щоб ми могли врахувати ці відмінності і не називали їх клінічними проблемами”.

Ремей каже, що батькам не варто поспішати лікувати дітей, які мають проблеми з поведінкою. Утім твердити про те, що вони зовсім не потребують медичної уваги, ніхто з дослідників не береться.

XS
SM
MD
LG