Спеціальні потреби

‘Родина для дитини’ сприяє усиновленню сиріт


Де повинні жити діти-сироти – в дитбудинку чи у прийомній родині? Успішні моделі сімейних форм виховання обговорювали на конференції партнерів програми “Родина для дитини”. Програму підтримує в Україні Агентство США з міжнародного розвитку.

Історії восьмирічної Насті та шестирічної Оленки з міста Макіївки Донецької області дуже схожі на історії інших ВІЛ-інфікованих дітей. Від обох дівчаток матері відмовились ще у пологовому будинку, обидві перший рік свого життя провели у лікарні, обидві потрапили в дитячий спецінтернат, де й мешкали досі. Проте нещодавно Оленку і Настю влаштували в сім’ю. Тепер у них є любляча прийомна мама і сестричка.

Те, що доля дівчаток так щасливо перемінилась, – заслуга програми Агентства США з міжнародного розвитку “Родина для дитини”. Два роки тому програма розпочала пілотний проект з пошуку сімей для 23 ВІЛ-позитивних вихованців Макіївського дитбудинку. На сьогодні тринадцятьом дітям уже знайдено сім’ї, і пошук триває.

Кожній дитині, позбавленій батьківського піклування, можна знайти сім’ю. Як каже директор програми “Родина для дитини” Олена Герасимова, у цьому її переконав чотирирічний досвід існування програми в Україні. Проте, за словами Герасимової, найбільше зусиль і досі доводиться витрачати на роз’яснення та просвіту:

“Адже якщо сьогодні на вулиці перехожого зупинити, запитати, чи погано дітям в інтернатах, то більшість людей скаже – їм там добре. Насправді ж дітям потрібні не їжа, не постіль, не іграшки. Їм насамперед потрібні мама і тато, сім’я, де їх будуть любити безумовно, просто тому що вони є, а ніяка установа цього, на жаль, не може дати, хоч би як старалися її працівники”.

Втім, як відзначають експерти, у суспільній психології хай помалу, але відбуваються зміни. Зникають колишні стигми, пов’язані з усиновленням, люди по-іншому починають дивитися на проблему прийомних дітей. Позитивним зрушенням сприяє і державна політика, – стверджує міжнародний партнер програми “Родина для дитини”, директор “Холт Інтернешнл Чілдрен Сервіс” у Східній Європі Деніел Лауер:

“Я вважаю, що Україна робить швидкий прогрес – як у реформуванні державних сиротинців, так і у підтримці сімейних форм виховання. Порівняно з іншими пострадянськими країнами, я сказав би, що Україна веде перед у реформах та їх фінансуванні. Уряд вдається до вельми енергійних креативних кроків, щоб профінансувати альтернативні форми опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. І на мою думку, в цій країні справа йде до суттєвого зменшення кількості дітей, яких виховують в казенних закладах”.

Прогноз поділяє український міністр сім’ї та спорту Юрій Павленко. За його словами, держава визначила пріоритет на розвиток сімейних форм виховання і в повній мірі виділяє необхідне для цього фінансове забезпечення:

“Чотири чи п’ять років тому кошти агентства були, можливо, єдині, які виділялися на реформування і захист прав дітей, але сьогодні для нас більш важлива не фінансова підтримка міжнародних організацій, а для нас більш важлива експертна підтримка, організаційна допомога, бо коштів на захист прав дітей в державному бюджеті сьогодні є достатньо”.

Павленко перераховує нові законопроекти, що заохочують усиновлення. Наприклад, закон, що передбачає одноразову допомогу при усиновленні дитини, рівну допомозі при народженні. Міністр очікує, що нинішнього року громадянами України буде усиновлено понад дві тисячі дітей. І обіцяє, у співпраці з Агентством США з міжнародного розвитку, сконцентрувати зусилля на знаходженні сім’ї для дітей з обмеженими можливостями – інвалідів, ВІЛ-інфікованих, безпритульних.

За статистикою, усиновлення в Україні очікують 26 тисяч сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

XS
SM
MD
LG