Що єднає і що розділяє українських шахтарів

Михайло Казибрід – голова незалежної профспілки на шахті номер 8 біля Соснівки, що на Львівщині. Пропрацювавши на шахтах понад 30 років свого життя, він занепокоєний, що деяким з них загрожує закриття. Пан Михайло разом з дружиною Ганною переживає, що в результаті у скруті може опинитися український гірник, як на заході, так і на сході країни:

«Якщо говорити про економіку, то економіка на Львівщині, у львівському вугільному басейні, економіка на луганських вугільних шахтах чи на донецьких – одна і та ж».

У подібному становищі – Микола Воробйов з Макіївки, що на Донеччині. Він також понад 30 років пропрацював у гірничій промисловості. Він і його дружина Любов вірять, що нинішні проблеми українського шахтаря повинні вирішувати і в Києві, і на місцях:

«Це має бути Київ. А якщо дати регіональним структурам управління, як от зараз надходять пропозиції, бажано, зрозуміло, на місцях, – це буде простіше. Їм краще видно, тому що це на місці. Свої проблеми вирішувати своєю родиною».

Хоч турботою про майбутнє українські шахтарі об`єднані, в мовно-культурній площині між ними виникають розбіжності. Ганна Казибрід каже, що не розуміє як своє українське «я» могла втратити її рідна сестра, яка виїхала на схід України:

«Навіть сестра моя – я з нею сперечалася. Кажу: «Чого? Ти ж українка». А вона каже: «Я не можу по-українськи говорити». Ну, як то? Ти ж родом українка».

Любов Воробйова, тим часом, говорить, що на сході просто звикли до російської і що мовне питання не повинно ділити людей:

«Я вважаю, що від господаря залежить, господаря нашої країни – йому, ніж мовні бар`єри придумувати, краще було б зайнятись економікою, більше розвивати промисловість, щоби люди були працевлаштовані на підприємствах».

Економічні негаразди в Україні ніби повинні ставити мовно-культурні питання на задній план, однак напруження у цій площині існують і інколи використовуються окремими політиками. Оглядачі пояснюють розбіжності на цьому ґрунті фактом, що східна Україна перебувала під безпосереднім впливом Москви 350 років, західна – всього півстоліття. Багато з них також вважають, що закопати існуючу мовно-культурну прірву між сходом і заходом найкраще можна подоланням економічних проблем, які нині переживають не лише шахтарі, а більшість населення України.