Ми живемо в добу, коли за світовими подіями можна стежити практично одночасно на екранах телевізорів, комп’ютерів і навіть мобільних телефонів. Але відносно недавно - усього кілька десятиріч тому - випуск новин можна було побачити лише в кінотеатрах. Багато стрічок з першими кінозаписами втрачено назавжди, але інші кінохроніки із сотнями годин записів дбайливо зберігаються в спеціальній відеотеці при Університеті штату Південна Кароліна.
Від 1911 року до зародження телебачення на початку п’ятдесятих кінозйомки світових подій служили вікном у життя на нашій планеті.
Як розповідає кіноархіваріус Ґреґ Вілсбакер: «В Америці кіно-новини показувались лише в кінотеатрах і поновлювались лише двічі на тиждень».
Сьогодні мільйони професіоналів і аматорів у світі користуються портативними відеокамерами. Але, як каже Вілсбакер, в першій половині двадцятого сторіччя цій меті служили далеко не мініатюрні прилади:
«Тридцяти-п’яти-міліметрова камера вважалась портативною. Модель не має електричного двигуна, вона заводиться механічно. Її вага - близько п’яти кілограмів і працює вона трошки більше двох хвилин».
Щоби зняти певну подію, кінооператори мандрували в різні частини світу. Іноді події самі захоплювали їх. Як розповідає Вілсбакер, так сталось з оператором компанії Фокс-Мувітон Алом Бриком у момент нападу японців на Гаваї в 1941 році.
«Брик в’їжджав у Перл-Гарбор разом з товаришем, який служив офіцером на кораблі ВМС «Арізона» в момент атаки, і був на місці з усім обладнанням, щоб задокументувати ці події».
Майже тридцять років тому компанія, відома тоді як «Двадцяте сторіччя - Фокс», передала свою колекцію кінозаписів «Фокс-Мувітон» університетові Південної Кароліни за умови її збереження і архівації для громадського користування.
Однією з проблем збереження є легка займистість кінострічок.
Оригінальні ролики зберігаються в спеціальних бункерах на ближній військовій базі, але більшість їх вже скопійовано для сучасного користування.
Як каже Ґреґ Вілсбакер, його фільмотека співпрацює з Бібліотекою Конгресу для цифрової обробки кожного кадру старих кінохронік за посередництвом технологій підвищеної чіткості:
«Це дозволить нам в майбутньому - якщо це буде потрібно - перенести ці копії назад на сучасні кінострічки і знову пропустити їх через кінопроектори. Ми зможемо показувати ці кінострічки в театрах навіть якщо оригінал фільму вже зіпсувався. Це дозволяє нам також поширювати ці матеріали високої якості через інтернет».
Університет дає можливість користуватись фотокопіями на своїй території, як також у скороченому вигляді - в інтернеті. Вищої якості копії доступні за плату для професійних кінопрацівників і засобів інформації.
Те, що колись було вікном у світові події, тепер перетворилось на вікно в історію.
