Хто із кінорежисерів не мріє про золотий Оскар і червоний килим? Однак в сьогоднішніх умовах української кіноіндустрії навіть талановиті режисери мають невеликі шанси бути поміченими. Відтак ті, кому щастить більше, виїжджають навчатися і працювати за кордон. Так сталося й з киянкою Лесею Калинською, яка у цьому році стала випускницею аспірантури факультету кінорежисури Нью-Йоркського університету.
Саме з дверей факультету кінорежисури Нью-Йоркського університету свого часу вийшли такі відомі режисери, як Джим Джармош, Мартин Скорсезе та Олівер Стоун. А нещодавно випускницею аспірантури факультету кінорежисури стала перша українка – Леся Калинська.
Зважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, чимало молодих талантів намагаються проявити себе за кордоном. Леся Калинська каже, - подаючи документи в Нью-Йоркський університет, навіть не сподівалася, що зможе поступити, і несподівано для неї самої таки була прийнята на навчання. Зізнається, що у перший же день занять зрозуміла – це коштуватиме їй чималих зусиль.
«В перший день навчання нам сказали, що якщо ми маємо друзів чи родину, то на п’ять з половиною років нам доведеться попрощатися з ними, тому що це буде такий собі кінематографічний монастир. Воно десь так і вийшло. День і ніч зйомки. Так що досить важко було», - згадує Леся.
За її спиною сьогодні не лише диплом, а й сім короткометражних фільмів. Їх показ нещодавно проходив у Нью-Йорку в Колумбійському університеті. Серед найбільш успішних, каже Леся, є «Повітроплавці», – фільм про пригоди двох друзів – українця та грузина в Америці. П’ятнадцяти хвилинний сюжет дався важкою працею, адже зйомки доводилося проводити не лише на землі, але й у повітрі. Втім, про ті часи сьогодні Леся згадує з усмішкою:
«Ми знімали взимку в найхолодніші дні, і цей політ на повітряній кулі дався нам дуже важко, тому що теоретично в цей період часу повітряні кулі не літають. І нам довелося знайти пілота, який погодився на цю авантюру. В третій годині ранку виїжджати з Нью-Йорка і знімати о п’ятій ранку цей політ, який можна було відзняти тільки перед сходом сонця».
Після серії короткометражок Леся Калинська, у співробітництві з грузинськими режисерами, взялася за свій перший повнометражний фільм – «На землі останніх хрестоносців». Це стрічка про останніх воїнів з Хевсуретії, які билися на мечах за унікальною старовинною технікою в горах Кавказу.
«Ми знайшли трьох останніх старців, які дійсно ще 50 років тому брали участь в цих дуелях і пам’ятають це бойове мистецтво. Це було величезне щастя, тому що один з наших головних героїв помер за рік до того, як ми знайшли фінансування. Але цікаво, що ми встигли ще зафіксувати цих людей, яким майже 90 років і з якими це мистецтво могло просто зникнути», - розповіла Леся.
Оскільки значна частина сюжетної лінії відбувається в Грузії, то знімальній групі на тривалий час довелося перебратися саме туди. Леся Калинська каже, що зйомки проходили в надзвичайно складних умовах на висоті чотирьох тисяч метрів над рівнем моря:
«Це дійсно як закинутий світ, в якому люди живуть як в середньовіччі, в якому люди живуть без електрики, без гарячої води, без якихось засобів до цивілізації. Пересувались ми переважно або на конях, або пішки, несучи зі собою усю цю важку апаратуру. Так що було дуже цікаво».
Зйомки закінчилися, фільм ще у процесі монтажу, а Леся вже працює над новим режисерським напрацюванням – своїм наступним фільмом, який буде зніматися зокрема і в Україні. За сценарієм Леся Подерев’янського молодий режисер має намір зняти картину «Ваша Галя балувана» і сподівається, що вона стане наступним українським блокбастером.
В цілому про переїзд і роботу в Україні Леся поки не думає. Все ж кіноіндустрія там залишає бажати кращого. Але це лише сьогодні. Леся все ж вірить, що зсунути українське кіно з мертвої точки можна. Треба просто писати нові сценарії, які б можна було знімати за невеликі кошти, ну і звісно ж не розраховувати на фінансування від Міністерства культури:
«Тому що на мій погляд абсолютно можливо знімати фільми за 300-400 тисяч доларів – скромні, просто написані сценарії, замість того, щоб пробувати знімати епічні фільми, які використовують величезне фінансування і не дають можливості молодим режисерам сказати своє слово».
