Спеціальні потреби

Кривдникам Леніна загрожує чотири роки тюрми


Пошкодження пам`ятника Леніну у центрі Києва розбудило в українському суспільстві дискусію. До тих, хто 30 червня вчинив «замах» на кам`яного Ілліча, ставляться неоднозначно. Одні твердять – це кримінал, інші називають законною акцією прямої дії.

Самі учасники не вважають себе ані злочинцями, ані хуліганами. Вони кажуть, що діяли на законних підставах, і посилаються на укази президента про демонтаж пам`ятників тоталітаризму в Україні. Оскільки ті укази ніхто не виконує, небайдужим нічого не залишалося, як самим узяти в руки кувалду, – каже головний ініціатор побиття Леніна, член Конгресу українських націоналістів Микола Коханівський:

«Це нонсенс – на вісімнадцятому році незалежності «леніни» майорять по всій країні. І всім байдуже, у тому числі владі, яка би мала це вирішувати. Адже це найпростіша реформа, яка мала б відбутися ще в 91 році. Але ж не хочуть, влада не хоче це робити! Тому ми вирішили зробити це за неї».

«Герої» – так називає руйнаторів Леніна один із батьків української незалежності, дисидент радянських часів, народний депутат багатьох скликань Левко Лук`яненко. За його словами, столичний Ілліч з відбитим носом має стати сигналом до початку руху за повалення комуністичних ідолів по всій Україні. І додає: якщо у влади нема на це грошей, громадськість готова попрацювати безплатно.

«Це є дивним і ненормальним, що Україна, проголосивши незалежність, досі не усунула пам`ятників та не перейменувала вулиць, які носять імена катів українського народу, організаторів репресій і голодоморів. Тому хлопці, які це зробили, є героями і заслуговують тільки на похвалу», – вважає Лук`яненко.

Наразі, однак, на них очікує суд. Проти п`ятьох учасників акції, які, не криючись, ламали Леніна, а відтак здалися на волю міліції, порушено кримінальну справу за статтею «групове хуліганство». Покарання – до чотирьох років ув`язнення. Поки обвинувачених відпустили під підписку про невиїзд.

Однодумці молодих радикалів обурені. Вони кажуть – було б найбільшим блюзнірством судити тих, хто потрощив пам`ятник злочинному вождю комуністів, у той час як не покараний жоден з осквернителів українських пам`яток – скажімо, тих же державних символів на Говерлі.

Окрім юридичних казусів, інцидент знову привернув увагу до старої невирішеної проблеми. Що робити з монументами комуністичної доби? Знищити й забути? Перенести кудись до спеціально створеного «саду скульптур»? Продати Північній Кореї чи Кубі?

А поки громадськість сперечається, влада мовчить. Вона навіть не обіцяє, після інциденту зі столичним Іллічем, активізувати роботу з планомірного демонтажу пам`яток тоталітаризму. Посадовці лише безсило розводять руками: знесення численних «леніних» та «дзержинських» - справа обтяжлива і марудна. А «не на камеру» пропонують – чи то жартома, чи то всерйоз – оприлюднити до послуг ентузіастів список тих монументів комуністичної доби, які вже виведені з національного реєстру і за самовільний демонтаж яких «світить» не 4 роки, а всього 15 діб.

А тим часом потерпілий вождь, якого вже заприсяглися відремонтувати комуністи, стоїть, сором`язливо загорнутий у будівельну сітку. Видовище не залишає байдужими перехожих. Коментуючи акцію побиття Ілліча, кияни розходяться в думках:

«Я думаю, що це варварство. Адже цей пам`ятник – символ міста! Стільки років стоїть. Треба любити і поважати свою історію», - вважає Світлана Михайлівна.



«Я проти знесення монументів. Усе-таки має бути повага до історії. Хай це навіть цар Микола чи Ленін», - каже жителька столиці Ольга.




«Слава Богу, може, знімуть нарешті цього істукана. Хотілося б. А з другого боку – можливо, так і треба залишити – у цьому зеленому савані він чудово виглядає» - пропонує киянин Валерій.

XS
SM
MD
LG