Щороку понад двісті тисяч американських дітей стають жертвами викрадення членами їхніх родин. Найчастіше дітей викрадають батьки-іммігранти, які забирають їх на батьківщину. Викрадення дитини є злочином у США і карається законом. Однак досить часто постраждала сторона прагне не стільки правосуддя, як повернення назад дитини.
Втім повернути дитину досить складно, адже багато країн не входять до Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей і перевезення їх в іншу країну, або не мають зі США двосторонньої угоди в питанні батьківських прав.
Скот Карлсон, для прикладу, не мав на що нарікати. Все в житті склалося якнайкраще: цікава робота, добра дружина, здоровий син. Він проводив багато часу з Седриком і між ними встановився тісний зв’язок.
Однак 28 вересня 2005 року його щасливе буття закінчилося. Родина була в аеропорту у Швейцарії, коли раптом дружина відмовилася пустити сина до США.
Скот Карлсон каже, що він був змушений піти з нею до поліцейського відділення, бо вона тримала сина і не хотіла його відпустити.
У поліції йому пояснили, що він може забрати Седрика до США лише з дозволу його матері або судового рішення. Тож, прибувши до Вашингтону, він негайно пішов до суду.
«Американський суд, розглядаючи нашу справу, - каже Скот Карлсон,- визнав за мною повне право опікуватись сином, з огляду на поведінку дружини», - каже він.
Втім, незважаючи на те, що американські і міжнародні закони є по його боці, Скот не зміг забрати сина до Америки.
І таких випадків – тисячі.
Саме так сталося з американкою Дженет Ґрір, чию трилітню доньку дванадцять років тому викрав її батько і забрав зі собою до Єгипту.
Дженет каже, що вона «не бачила, коли випадали у доні молочні зуби, коли вона вперше пішла до школи, у мене не було Дня матері. Нічого не було», - додає вона з гіркотою.
Нещодавно державний секретар США Гілларі Клінтон порушила справу Ґрір на зустрічі з міністром закордонних справ Єгипту і зазначила:
«Мені, як матері, надзвичайно болісно навіть подумати, що я не могла б бачити свою доньку дванадцять років».
У результаті Дженет Ґрір одержала право на двогодинне побачення з дочкою у Каїрі.
«Посміхаючись, - каже матір викраденої дівчинки, - вона виглядає точно як я. Я не можу цього пережити».
Однак закон Єгипту вимагає, щоб дитина залишалася в країні. Подібні закони мають багато інших країн. Крім того, Єгипет не підписав Гаазьку конвенцію про захист прав дитини і не уклав із США угоду в питанні батьківських прав.
Американець Дейвид Ґолдман домагається повернення йому сина Шона, відколи мати викрала дитину п’ять років тому і забрала до Бразилії. Хоч бразильський суд визнав батьківські права Ґолдмана, справа остаточно нерозв’язана і Шон все ще живе в Бразилії.
Між тим Скот Карлсон звернувся за допомогою до Федерального бюро розслідувань і до Національного центру в справі зниклих і експлуатованих дітей - громадської організації, що тісно співпрацює з урядовими і правоохоронними органами. Працівниця цієї організації Морін Гедз каже:
«Є закон про зниклих дітей і про допомогу в їх розшукуванні. Це законодавство вимагає від правоохоронних органів, щоби вони розслідували випадки зникнення дітей і вводили інформації про це в національну базу даних».
Скот Карлсон каже, що його непокоїть те, як викрадення впливає на психіку його сина:
«Він тепер у тому віці, коли знайомиться з іншими дітьми, а вони розповідають про своїх татів. Я думаю, що він почувається дещо одиноким. І на мій погляд - це почуття посилиться мабуть у майбутньому», - додає Скот.
Втім він не покидає надії, що одного дня син все таки повернеться до нього:
«Я завжди був оптимістом і якщо я дозволю, щоб і це від мене забрали, - каже Скот Карлсон, - то я відберу в Седрика один із дарів, які я можу йому дати: віру в те, що в житті є багато любові; багато такого, на що варто з нетерпінням чекати; і що навіть у кепській ситуації, можна щось змінити на краще».
За чотири роки - відколи Седрика було викрадено - Скот бачився зі сином всього п’ять годин. З-го липня його син відзначав свій п’ятий день народження.