Дослідники з Національного інститут здоров`я у штаті Мериленд знайшли, що відмінностей у поведінці новонароджених дітей та мавпенят набагато менше, ніж вважалося раніше. Протягом десятків років вчені вважали, що зв`язок між новонародженими мавпенятами та їхніми матерями встановлюється виключно через фізичний контакт - тримання в обіймах, носіння, годування. Але в результаті уважного спостереження за 14 макаками-резус протягом двох місяців після їхнього народження дослідники прийшли до іншого висновку.
Дослідники приматів завжди знали, що між мамою-мавпою та її дитинчам існує міцний зв`язок протягом перших кількох місяців життя. Але дотепер вони не знали, що хвостаті матері поводяться зі своїми мавпенятами дуже подібно до того, як це роблять звичайні жінки: вони довго ними милуються, роблять підкреслену міміку та імітують вираз обличчя.
Говорить дослідник з Національного інституту здоров’я Стівен Суомі:
«Ми побачили інтенсивну взаємодію між матір’ю, яка довго дивиться на мавпеня, та її дитиною, яка у відповідь фокусується на очах матері».
Хто спостерігав за звичайною матір`ю та її малюком, зрозуміє, про що говорить дослідник Суомі.
Матір тримає дитину, дитина дивиться в обличчя матері, і матір віддзеркалює її погляд. Інколи вони обмінюються виразами обличчя як імітування смоктання чи висунуть кінчик язика. Вони все повторюють один за одним.
Дослідники раннього розвитку людини вже давно знали, що новонароджені діти є дуже чутливими до виразу обличчя своїх матерів, їхніх рухів та голосу, і вони знаходять шляхи відповісти навіть відразу після народження. З’ясувалося, що люди - не єдині представники виду ссавців, яким це властиво.
Результати цього дослідження є несподіваними ще і тому, що довго вважалося, що подібний контакт між матір’ю та дитиною є першим кроком до вербальної комунікації. А оскільки мавпи не розмовляють, вважали вчені, то і дивитися один на одного впритул їм потреби немає. А якщо вони це і роблять – у дорослому віці – то це є сигналом агресії.
Це дуже незвичайно для мавп тому, що коли мавпи дорослішають, такий прямий погляд в очі є загрозою. Це, як правило, є початком акту агресії. А тут усе є прямо протилежним. Рання взаємодія обличчя до обличчя зміцнює емоційний зв`язок, що встановлюється між матір`ю та дитиною.
Втім, ця емоційна взаємодія триває лише протягом трьох тижнів після народження мавпеня. Саме цим Суомі пояснює, чому це відкриття не було зроблено раніше:
«У віці трьох тижнів ця поведінка зникає. Можливо, саме тому ніхто цього не помітив. З`ясувалося, що саме у віці трьох тижнів дитинча починають залишати свою матір та досліджувати світ навколо себе».
Це – в чотири рази швидше від дітей людини. Суомі та його команда дослідників вірять, що їхні знахідки прикривають завісу над еволюційним походженням взаємодії між матір`ю та дитиною. І ці знахідки можуть статися у нагоді при вивченні засад формування соціальної поведінки людей:
«Ми це бачимо у виді, який в еволюційному сенсі відколовся від лінії, що вела до сучасної людини, двадцяти п’ять - тридцять мільйонів років тому. Це означає, що ця взаємодія обличчя до обличчя має довгу еволюційну історію. Це – частина біології і цілком можливо, що вона впливає на процес соціалізації, і не лише серед людей, але й інших приматів».
Наступний крок дослідження – вивчення, як взаємодія між макакою та її дитиною протягом перших трьох тижнів впливає на подальшу соціалізацію дитини.
«Тепер, каже Стівен Суомі, коли ми відкрили, що цей феномен існує, ми дуже зацікавлені прослідкувати індивідуальні відмінності між різними парами макака-мамів та їхніх дітей. Чи впливає час, який дитина проводить взаємодіючи зі своєї матір`ю обличчя до обличчя, на те, якою мавпою вона виросте: який тип особистості матиме, як взаємодіятиме з іншими тваринами.
І звичайно, дослідникам та широкій публіці цікаво знати, як кількість та якість милування мамами їхніми новонародженими впливає на подальший розвиток дітей.
