Спеціальні потреби

У Техасі вийшли друком розповіді засуджених на смерть





Техас – штат із найбільшою у Сполучених Штатах кількістю в’язнів. Також тут існує найбільша з усіх штатів кількість засуджених на смерть, а 70 відсотків населення Техасу підтримує смертну кару. Студенти техаського університету попросили засуджених на смерть в тюрмі у місті Гантсвіль написати та надіслати їм історії про себе, включно з малюнками. Все це вони виклали у книзі «Шахова дошка ночі та дня: голоси з техаської камери смертників», опублікованій видавництвом університету.

У Техасі в цю пору 350 чоловіків та 10 жінок засуджених до смерті. Один з них – Роберт Вілл, який у віці 20 років здійснив злочин, у результаті якого загинув службовець поліції. Коли його попросили написати історію для книги, він вирішив розповісти про іншого смертника, який, не дочекавшись страти, здійснив самогубство. «Мій друг – гарна людина, який зробив помилки у своєму житті», – пише він. Він каже, що смертники відчувають почуття провини перед своїми жертвами, а також бояться дня, коли вирок буде виконано.

«Це великий тиск на людську психіку. Ти кожну секунду пам’ятаєш, що тобі винесено смертний вирок. Я бачив ув’язнених, які сходили з розуму».

Окрім текстів, до книги входять малюнки в’язнів. Роберт Вілл каже, що деякі з них викликають подив.
«Тут багато талантів. Це звучить жахливо, але якщо цю книгу прочитати, то ви це зрозумієте. Вони – особистості. Деякі – надзвичайно талановиті художники».

Ідея зібрати свідчення ув’язнених до книги виникла в професора англійської мови Пола Рафіна, який викладає курс книговидавництва. Під час занять студенти повністю готують книгу – від задуму до друку.

Професор державного університету Сема Г’юстона Пол Рафін:

«Ми хотіли надати вихід для їхніх робіт та свідчень. Ми хотіли дізнатися, як це – жити на лаві для засуджених на смерть».

Близько 50 ув’язнених чоловіків надіслали свої розповіді та малюнки, але жодна з 10 засуджених жінок не відповіла на пропозицію. Більшість в’язнів до проекту поставилася підозріло. Лист від студентів, розірваний засудженим на шматки, також увійшов до книги. Але ті, хто відкликнувся, співпрацею зі студентами, задоволені.

Говорить студентка Пола Калаф:

«Один із засуджених сказав: «Дякую за можливість показати, що ми не монстри, а людські істоти».

Калаф каже, що до того, як почала працювати над книгою, вона не замислювалася над питанням смертної кари. Але її зачепили історії засуджених: більшість з них виростали у проблемних родинах та, як каже один із в’язнів, «стали загубленими душами ще дітьми».

«Мушу сказати, що я напевно змінила свою думку щодо смертної кари. Якщо б питання ‘за’ чи ‘проти’ стояло зараз, то я була б проти», - каже Калаф.

А інший редактор, Джеймс Ріджвей, з висновками не поспішає.

«Перша реакція – симпатія. ‘О, такі сумні історії. Мені їх шкода’. А потім ти дивишся на злочини, які вони скоїли, і це просто страшно.
Хоча у книзі злочини засуджених на смерть не називаються, інформацію про них можна знайти на сайті техаського відділення міністерства юстиції. Риджвей каже, що працювати над книгою було емоційно важко.

«Ти читаєш про ці речі і тобою опановує такий сумний настрій. Це не залежить від того, чи та за чи проти смертної кари, ці свідчення створюють певний настрій».

Книга викликала так багато інтересу, що тепер студенти професора Рафіна почали працювати над продовженням – книгою, до якої увійдуть художні твори ув’язнених. Кожен із засуджених до смертної кари, хто взяв участь у проектi, отримав примірник книги. А бажаючi ознайомитися із книгою, можуть придбати її у книгарнях та через Інтернет.
XS
SM
MD
LG