Спеціальні потреби

Вплив ‘Оксамитової революції’ на розвиток демократії у світі


Цими днями чимало країн світу відзначають 20-ту річницю з часу «Оксамитової революції», яка відбулася у Варшаві, Берліні, Будапешті та Празі. Тоді була повалена Берлінська стіна, а в країни прийшли мирні демократичні зміни. Тим часом держави, в яких встановлений режим диктатури, намагаються винести урок того, як у майбутньому запобігти спалахові подібних революцій. Хвиля громадського спротиву в тій чи іншій країні протягом минулих років спалахувала неодноразово. Наприклад, останній раз це було в Ірані. І сьогодні правителі таких держав як Іран, Росія та Білорусь, у відповідь на мирні протести, діють дедалі жорстокіше.

За останні 20 років плюралістичні демократичні держави стали звичним явищем у Європі. Народні рухи в країнах Балтики, Хорватії, Сербії, Грузії та Україні мали багато ознак Оксамитової революції. Але чи мали б успіх схожі мирні акції в таких країнах як Іран, де авторитарна влада намагається придушити будь-які демонстрації? До того ж, як саме повинні реагувати на це західні держави?

Експерти, які обговорювали це питання в інституті Брукінгса у Вашингтоні зійшлися на думці, що хоча мирні демонстрації не завжди можуть привести до успіху, такі протести інколи мають навіть більший ефект, ніж збройне повстання. Професор європейських наук Оксфордського університету Тимоті Гартон Аш, який став свідком революцій у Центральній Європі, які призвели до повалення там комунізму, каже, що такі демонстрації започаткували нову, мирну модель боротьби за зміни:

«Боротьба 1989-го року була мирною. Тоді відбулася спроба побудувати широку коаліцію, до якої масово залучався народ. І ці мирні акції врешті привели до переговорного процесу. Символом 1789-го року була гільйотина. А 1989-го – круглий стіл переговорів».

У кожному такому випадку, коли проводилися мирні протести, політична воля міжнародного суспільства неабияк випробовувалася. У 1989-му році, під час перших дев’яти місяців, які були найбільш критичними, адміністрація президента Буша повністю відсторонилася від участі у цих подіях.

Професор Тимоті Гартон Аш зазначає: «Адміністрація зовсім нічого не зробила. Як історик, я б сказав, що Сполучені Штати у той час мали найкращу нагоду щось зробити. Ситуація була ідеальною, оскільки протягом попередніх 30-ти років був проведений колосальний обсяг роботи. Вони ж допомогли підготувати всі умови для того, щоби пересічні люди могли щось зробити».

Попри те, що ми схильні зосереджуватися на успіхах, – каже віце-президент фонду Карнеґі Томас Каротерс, – невдачі повинні слугувати застереженням Західному світові:

«Дуже багато уваги було приділено Грузії, Україні та Киргизстану, як також самій концепції кольорових революцій. Ми відчули успіх. Але давайте не забувати Білорусь, де спроба принести зміни – провалилася. Немає результату і в Азербайджані. А Куба? 40 років підтримки фактично нічого не дали. Немає результатів і в Бірмі. Казахстан теж суттєво не змінився. І таких багато».

Деякі авторитарні режими розцінили оксамитову революцію як організовану ззовні змову перевороту, загрозу владі.

Втім, як каже Тимоті Гартон Аш, західні країни не мали до цих протестів жодного відношення, у кожному окремому випадку їх організовували звичайні люди. А західні демократичні держави вже потім, у кращому випадку, просто висловлювали їм підтримку.

Старший співробітник інституту Брукінгса Сьюзан Мелоні додає, що події останніх чотирьох місяців призвели до ряду несподіваних і кардинальних змін в Ірані:

«Вперше за останні 20 років на вулиці вийшло так багато іранців. І вони протестували не лише проти маніпуляції виборами, фальсифікації результатів, а в цілому висловлювали свою незгоду та розчарування системою, яка, на їх переконання, не служить інтересам народу. Зарано говорити були ці протести успішними чи ні. Це вже історія покаже, була то кольорова революція, чи може логічне завершення багатьох років боротьби іранців за справжні демократичні зміни».

Нова Адміністрація США, прийшовши у Білий дім, відразу постала перед складним вибором, – чи відігравати роль лідера у підтримці мирних протестів і якщо так, то яким чином?

Професор Аш зазначає: «Президента Обаму гостро розкритиковували за його мляву відповідь популярному в Ірані «зеленому рухові». Особисто я думаю, що Обама не зробив нічого страшного. Адже коли режим тієї країни намагається дискредитувати мирну демонстрацію і пов’язує її з великим сатаною, тобто США, а також малим сатаною – тобто Британією, то президент має бути вкрай обережним перед тим, як робити якусь заяву».

Експерти переконані, що двосторонні домовленості США з офіційним Тегераном є тим необхідним інструментом, який би міг розв’язати атомне питання і привів би Іран до більш демократичного майбутнього.

Експерти кажуть, що найбільш дієвий спосіб допомагати демократичним рухам – це підтримувати вільне суспільство сильним, відкритим і привабливим. Надавати інформаційну підтримку жителям країн, в яких править диктатура, ведучи мовлення у цих країнах із-за кордону. А також спільно координувати відповідь міжнародної громадськості на спроби придушення таких демократичних рухів.

XS
SM
MD
LG