Спеціальні потреби

Тривають дебати навколо причин падіння комунізму

  • Марк Сновісс

Двадцяті роковини революційних подій у Східній Європі наново відкрили спірні дебати щодо того, що спричинило такий швидкий розпад комунізму у Східній Європі та крах Радянського Союзу. Експерти сходяться на думці, що беззаперечною віхою у цьому процесі було падіння 1989 року Берлінської стіни. Але чи радянський комунізм і без подій 1989 року був приречений?

Швидкий хід подій, які означали кінець Холодної війни, був очевидним. Історичного значення переговори за круглим столом між забороненою в Польщі профспілкою «Солідарність» і правлячою Комуністичною партією Польщі відбулися навесні 1989 року. Кілька місяців пізніше в Угорщині наново запроваджено багатопартійну систему. До кінця року, в результаті Оксамитової революції, драматург-інакодумець Вацлав Гавел був обраний президентом Чехословаччини. А вночі 9 листопада того ж року тисячі мешканців Берліна зібралися біля сіни, які ділила місто від 1961 року.

Послідовність цих доволі логічна. Проте залишається відкритим запитання щодо того, чому так швидко розпався радянський комунізм.

Нинішній президент Чехії Вацлав Клаус каже, що радянська система самоліквідувалася.

«Із самого початку я захищав досить непопулярну думку, що комунізм не зазнав поразки, але що він розпався або розчинився сам. Наприкінці 80-х років комунізм був уже надто слабким, м’яким, старим і надто порожнім, щоб довше існувати», – сказав Клаус.

Впливовий експерт із закордонної політики і колишній високопоставлений службовець в адміністрації президента Клінтона Джозеф Най згідний з Клаусом, що головною причиною краху радянської системи був економічний колапс і занепад комуністичної ідеології. Він каже, що від 1970-х років радянська економіка виявилась нездатною пристосуватися до процесів глобалізації, залежних від вільного обміну інформацією. Най також вказує на інший фактор -- «банкрутство» комуністичної ідеології, яка за сталінізму стала «авторитарною і диктаторською».

«Берлінська стіна впала не від артилерійських снарядів, але від ударів молотків і бульдозерів людей, які втратили віру в ці ідеї», – сказав він.

Втім Най також вважає, що рішення, які прийняв Михайло Горбачов після призначення його на посаду генерального секретаря КПРС у 1985 році, прискорили колапс.

«Він хотів зберегти комунізм, але в процесі намагання зберегти його, він прискорив його розпад. Отже його політика перестройки, а пізніше гласності, прискорили розпад радянської імперії», – каже Най.

Провідний експерт у питаннях Росії і колишній антирадянський ідеолог, який служив в адміністрації президента Рейґена, Ричард Пайпс також говорить про важливість ролі Горбачова. Він посилається на розмову з колишнім близьким радником радянського лідера Олександром Яковлевим про те, як високопоставлені кремлівські вожді дійшли висновку, що система була дефектною у своїй основі.

«Яковлєв сказав, що ми спочатку намагалися, під час трьох перших років правління Горбачова, покращити систему, прискорити її розвиток, але зберігати непорушною. І тоді, у 1988 році, ми прийшли до переконання, що її неможливо реформувати. Її неможливо змінити. Тому зроблено кроки, які її дослівно ліквідували», – сказав Пайпс.

Тоді, як для деяких спостерігачів головним фактором був системний колапс, інші підкреслюють роль, яку відіграли звичайні люди, які із середини працювали на знищення радянського комунізму.

Довголітній інакодумець Міклош Гарасті, який був співзасновником угорського демократичного опозиційного руху у середині 1970-х років, каже що радянська система розпалася тому, що східноєвропейська опозиція успішно зламала комуністичну монополію на інформацію.

«Вона завалилася через свідому діяльність нового покоління опозиції усередині східноєвропейських країн, які протягом двох десятиліть працювали над побудовою альтернативної системи інформації, знаючи, що це найважливіше завдання», – сказав він.

Гарасті при цьому віддає належне ранішим поколінням радянських інакодумців, зусилля яких, за його словами, проклали шлях іншим.

«Всі вони знали, що в них абсолютно не було можливості змінити систему. Вони попросту керувалися мораллю, і це було дуже, дуже важливо. Я б сказав, що їх моральний приклад не можна було нічим замінити. Вони повністю усвідомлювали, що все, що вони могли зробити, так це іти до в’язниці… і вони це робили», – каже Гарасті.

Колишній угорський інакодумець підкреслює, що реформи, які проводилися комуністичними режимами, ніколи не довели б до системних змін без активної опозиції, яка творила те, що він називає «рухом громадянського суспільства».

У липні 1989 року Горбачов офіційно осудив так звану Доктрину Брежнєва -- політику, яка виправдовувала накинуте Радянським Союзом компартійне правління у східноєвропейських сателітних країнах. Ричард Пайпс назвав це рішення віховою подією.

«(Горбачов) дав зрозуміти східноєвропейським лідерам, що коли вони оберуть шлях реформ, Радянський Союз не втручатиметься військово, як це було зроблено раніше в Угорщині (1956) і в Чехословаччині (1968)… Якщо б він цього не зробив, то я думаю, що в Східній Європі не відбулися б жодні реформи… Це було головне рішення, яке уможливило всі інші події, що допровадили до падіння Берлінської стіни», – сказав Пайпс.

Проте експерт також каже, що «величезний вплив на падіння комунізму» мав колишній президент США Рональд Рейґен.

Інші американські коментатори ідуть далі, твердячи, що насправді крах радянського комунізму був результатом нарощування озброєнь Сполученими Штатами і морального керівництва президента Рейґена.

Спеціаліст з питань закордонної політики з консервативного Фонду Спадщина Геллі Дейл говорить:

«Величезна важливість американського керівництва сталася через військове відстрашування Радянського Союзу… а також силу міжнародного радіомовлення і громадської дипломатії зі Сполучених Штатів, які вели ідеологічну боротьбу поза залізну завісу», – каже Дейл.

Втім Джосеф Най Най вважає, що хоча сила американських ідей та їх здатність «відбити радянську агресію» мають велике значення для розуміння процесів, що відбувалися в період закінчення Холодної війни, вони не є основними причинами.

«Колапс Радянського Союзу був процесом ерозії. На мою думку, називати це поразкою створює враження, що це сталося під ударом зовнішніх сил. Я думаю, що значна частина того, що сталося, мала внутрішні причини».

Двадцять років після падіння Берлінської стіни дискусії навколо цього питання продовжуються. Остаточна версія історії кінця Холодної війни ще пишеться і її мабуть писатимуть ще довго.

XS
SM
MD
LG