Чим ближчі президентські вибори в Україні, тим голосніше лунає тема «темного минулого» декого з кандидатів. Більшість українців не хоче мати судимого президента. Цей факт засвідчило останнє опитування Центру Разумкова. За даними дослідження, 57,5% респондентів вважають, що людина, яка сиділа в тюрмі за кримінальні злочини, не має права обиратися на найвищу посаду в державі – навіть якщо покарання відбуто, а судимості знято. При цьому українці добре знають про кримінальне минуле фаворита президентських перегонів Віктора Януковича. Як випливає з результатів опитування, про ці особливості біографії найперспективнішого кандидата відомо абсолютній більшості – 95% респондентів.
З другого боку, значна частина суспільства вважає, що судимість для президентства не перешкода. За даними Центру Разумкова, такої думки дотримується 30,5% опитаних. У них своя логіка: мовляв, немає в Україні такого кандидата, щоб був без гріха. Єдина різниця в тому, що хтось своє відсидів, а хтось ще ні. Та й передвиборчі ЗМІ щодня підкидають прихильникам цієї точки зору нові й нові аргументи. Кандидат Мороз звернувся до ЦВК з вимогою перевірити причетність кандидата Литвина до вбивства журналіста Гонгадзе. Павло Лазаренко під вибори повертається в Україну, щоб розповісти багато цікавого про кандидата Тимошенко…
Звернення до «темного минулого» кандидатів – ще один брудний прийом передвиборчої боротьби чи серйозна проблема, здатна поставити питання легітимності новообраного президента? Своїми міркуваннями з цього приводу з «Голосом Америки» поділилися відомі політологи Дмитро Видрін та Віктор Небоженко.
Дмитро Видрін:
«Я думаю, що нам час винайти якийсь аналог знаменитої американської формули – «не питай у мільярдера, як він заробив свій перший мільйон». Адже, якщо покопирсатись у біографії американських мільярдерів і дізнатися, як вони заробили перший мільйон, то, напевно, більшість із них не мала б права не тільки займатися бізнесом, доброчинною чи громадською діяльністю, якою займаються всі багаті люди Америки, – вони не мала б права і на волі залишатись.
На мою думку, така ж формула має працювати і в Україні, тільки в Україні вона звучить по-іншому. «Не питай у відомого політика, як він уперше став депутатом». Я думаю, що майже всі українські політики пішли в депутати – або, сказати б, потрапили під операцію «примушення до депутатства» – в силу того, що їм треба було вийти із зони кримінального чи адміністративного переслідування. Я не знаю в Україні жодної заможної чи, тим більше, багатої людини, в якої не було б свого «скелета у шафі».
У кожного з депутатів зберігається в шафі «скелет», пов’язаний з його першим депутатством. І майже всі наші «стовпові» депутати (адже в нас уже утворилась така собі каста депутатів-дворян, спадкових депутатів, які вже й самі побували депутатами, і діти їхні йдуть у депутати або в політику), так от, усі «стовпові» депутати вперше заходили в парламент під «примушення до депутатства», щоб відсікти шлейф кримінальних справ. І я, сам побувавши депутатом, не знаю жодного бездоганного депутата. Я знаю практично всіх, але не знаю жодного бездоганного.
Звісно, мені, як громадянину, неприємно, що президентом моєї країни може стати людина з судимостями. Мені неприємно, якщо про мого президента говоритимуть як про одну з найбільших крадійок в СНД, коли газ крався неміряно. Мені так само неприємно, якщо про нового президента казатимуть, що він причетний до вбивства відомого журналіста. Мені прикро, якщо про молодого кандидата, а завтра, можливо, президента говоритимуть, що він проходив співучасником у справі Лазаренка, одним із «пташенят гнізда Лазаренкового». Теж мало приємного. Я можу перерахувати усіх кандидатів у президенти, і про кожного можна сказати приблизно одне й те саме. А що вдієш, якщо інших не зареєстрували. Усі 18 «із темним минулим».
Віктор Небоженко:
«Проблема «кримінального минулого» була гострою в світі у 60-і роки, коли в молодих націонал-демократичних державах приходили до влади політики, які повалили колоніальну адміністрацію. І всі вони, природно, відсиділи в тюрмі, причому не за політичними мотивами, – влада завжди намагалася посадити їх у кримінальній справі. І тоді на всі ці кримінальні статті ніхто не звертав уваги, адже всі розуміли, що насправді це не має відношення до криміналу. Наприклад, Чорновіл теж сидів багато років у тюрмі, проте нікому навіть на думку не спадало – навіть найжорстокішим його супротивникам – цим йому дорікати. Усі розуміли, що це політична справа, яка лиш прикривалася кримінальними статтями.
А в наш час ситуація інша. І ясна річ, це непристойно для України, коли особа, яка має судимості, надто ж пов’язані зі злочинами проти людини, кандидує у президенти. Звичайно, що це дуже сильно б’є по самій ідеї демократії в Україні. Бо тоді виходить, що країна не має політиків, які не сиділи, і в неї нема еліти, якщо вона змушена обирати з людей, які сиділи в тюрмі, та ще за статтями за хуліганство.
Ще гірше, що такий президент явно не буде зацікавлений у реформі судової системи. Важко уявити собі людину, яка відсиділа тричі в тюрмі, щоб вона потім добивалась правових реформ. Знову тупик. А нинішня криза судової системи набагато сильніша, ніж криза економіки в Україні.
Крім того, якщо він сидів за кримінал, будь-який корупціонер йому зможе дорікнути – «хоч я й брав хабарі, та не зривав шапки. Власне, й сам кандидат має розуміти, що це порушення усіх можливих видів політкоректності.
Тому, звісно, Україні невигідно мати президента, який сидів за кримінальними статтями.
Але, на моє переконання, Янукович не стане президентом. Він програє вибори, і після цього вже нікому не спаде на думку, враховуючи цей досвід, висувати на високі посади осіб з кримінальним минулим.
Що ж до того, що «всі політики однакові»… Звісно, в усіх 18 є якісь «грішки», але ж не можна переможця в кримінальному марафоні робити президентом країни!»
Вибір читачів
1
