Кафедральний собор у Порт-о-Пренсі ще донедавна славився своєю красою і величністю. Сьогодні він лежить у руїнах, як і решта столиці. Але прихожани і настоятель церкви обіцяють відбувати святиню, що була і залишається символом надії для гаїтян.
У тіні руїн кафедрального собору прихожани, уперше з часу землетрусу 12 січня, зібралися на богослужіння. Окрім теплих слів підтримки, настоятель Марі Ерік Туссан мало що може запропонувати людям.
«Я сказав їм: «Моліться, і з Божою допомогою ми відбудуємо країну. Нам треба у це вірити».
Тиждень минув від землетрусу, а у столиці Гаїті продовжуються рятувально-пошукові операції. Однак шанси знайти уцілілих після тижня жертв стихійного лиха, практично, нульові.
Смерть присутня усюди. Люди не встигають ховати загиблих. За підрахунками благодійних організацій, у результаті трагедії загинуло від 50 до 100 тисяч. А тим, що вижили доводиться боротися за життя. В країні обмаль води, продуктів, медичних послуг. Відчай поступово переростає в обурення. Все частіше надходять повідомлення про мародерство.
Дехто шукають порятунку у соборі, який був для гаїтян більше ніж історичною пам’яткою. Освітлення на найвищому шпилі святині було настільки ярким, що кораблі керувалися ним у навігації. Але що найбільше зворушує іноземців, так це прагнення гаїтян жити.
Медам Едуард Тієн співала у церковному хорі при соборі, а тепер вона аж ніяк не наміряна опускати руки.
«Ми опинилися у ситуації, до якої важко зникнути. Але ми також знаємо, що ми серед тих небагатьох, яким судилося вижити і нас лежить відповідальність за відбудову країни в ім’я тих, які загинули».
Міжнародна допомога надходить до Гаїті, але її не достатньо для потреб дедалі більшої кількості нужденних. Біда вчить людей обходитися мінімальним і молитися за те, щоб завтра було кращим.
