«Бійка триває»--під таким заголовком британська Файненшл таймс намагається з’ясувати, хто керує американською зовнішньою політикою. Тривала ворожнеча між держдепом та Пентагоном, у якій Білий дім посередничав лише час від часу, активізувалася після падіння Багдаду. Результат---суміш плутанини і паралічу. Приклади: на тлі зростаючого занепокоєння щодо ефективності зусиль з відбудови Іраку, стало відомо про призначення нового голови цивільної адміністрації, відставного дипломата Пола Бремера. Але чи буде він командувати відставним генералом Джеєм Гарнером? Міністр оборони Дональд Рамсфельд поки що заперечує це, і питання залишається відкритим.
Північна Корея: після провалу пекінських переговорів минулого місяця Пентагон натякає на можливість застосування сили, а держдеп все ще виступає за дипломатичний шлях полагодження кризи. І так у всьому--по всіх проблемах, від стосунків з Європою до боротьби зі СНІДом в Африці---в адміністрації відсутня єдина позиція, пише Файненшл таймс, відзначаючи, що розбіжність позицій найвпливовіших людей на планеті залишає її також у стані невизначеності щодо планів США стосовно решти світу.
Інша стаття цього ж часопису торкається поділеної американської візії єдиної Європи. З часів президента Айзенгавера уважалося, що в інтересах США мати в Європі немовби власне дзеркальне відображення--Сполучені Штати Європи. Інтуїтивно уважалося, що єдина Європа підтримуватиме все, що Вашингтон робитиме у світі. Цього не трапилося в Іраку, пише Таймс. Європа, об’єднана під традиційним франко-німецьким лідерством, виявилася катастрофою для воєнних та політичних планів США. Міністр оборони Рамсфельд заговорив про «стару і нову Європу.» До одного з представників останньої, за класифікацією Рамсфельда, --Польщі, --звернула свій погляд адміністрація, віддавши Варшаві третину Іраку. Поки що ця нова доктрина Білого Дому: «ціль визначає коаліцію» не припинила анти-американську риторику на континенті, зазначає Файненшл таймс.
Нью йорк таймс друкує статтю про корисність досвіду країн, які переходили від диктатури до демократії--Східної Німеччини, Іспанії, Ефіопії--для Іраку. Проблема там наразі стоїть так: як запобігти приходу до влади старих номенклатурщиків, тих, хто підтримували Гуссейна? Таймс посилається на забастовки лікарів та медсестер у Багдаді, викликаних призначенням міністром охорони здоров’я колишнього номенклатурщика гусейнівської партії арабського соціалістичного відродження. Щоб цього не сталося, газета пропонує таке: створити міжнародний трибунал на кшталт нюренберзького для процесу над діячами режиму Гуссейна; включити до його складу курдів та арабів-шиїтів і суннітів; проводити процеси в Іраку, де легко викликати свідків; та віддати цей суд під егіду ООН. Це не ідеальна схема, уважає Таймс, але краще це, аніж нічого.
Ідеї академіка Андрія Сахарова не працюють в сучасній Росії, пише Фред Вейр на сторінках Крісчен саєнс монітор. Творець радянської термоядерної зброї, Андрій Сахаров за часів Брежнєва та Горбачова був символом правозахисного руху в СРСР. Його послідовники, та колишні радянські дисиденти наразі скаржаться на розгул корупції, повсюдний прихід до влади, включно з Кремлем, колишніх офіцерів КДБ, посилення авторитаризму на всіх щаблях держави та у повсякденному житті. Вдова Сахарова, Олена Боннер, яка була змушена виїхати у добровільну еміграцію до США, різко критикує плани лужковської адміністрації збудувати помпезний пам’ятник її чоловіку у Москві. Тим самим, пише Крисчен саєнс монітор, нова влада, фактично вихолостивши ідеї Сахарова, намагається прикрити його ім’ям триваюче придушення свободи слова та криваву бійню в Чечні. Проти цього обов’язково б виступив сам академік, якби був живий. Між тим, незважаючи на протести Боннер, пам’ятник Сахарову відкрили-таки в Санкт-Петербурзі. А мерія Москви під проводом Лужкова, який нещодавно пропонував відновити пам’ятник батьку ВЧК-КДБ, Дзержинському, заявила, що будуватиме меморіал Сахарову вартістю у шістсот тисяч доларів, пише Крісчен саєнс монітор.
