У таборі для інтернованих японських американців не завмерло мистецтво

Виставка нагадує про сторінку американської історії, яку більшість американців воліла б забути. Експозиція «Мистецтво Ґаману» представляє понад сто робіт, створених чоловіками та жінками, яких було примусово переселено з їхніх домівок до таборів під час Другої світової війни.

Чимало предметів мистецтва, які зараз виставлено у Смітсонському музеї, протягом останніх кількох десятиріч були сховані у коробках. Куратор виставки Дельфін Хірсуна каже, що все почалося із значка, який вона знайшла у гаражі своїх батьків:

«Я його вдягнула одного разу, і мій друг запитав мене, звідки він в мене. Я сказала: «Напевно його у таборі зробили». І він сказав: «Цікаво, що ще там було зроблено?»

Табір був одним із десяти поселень примусової евакуації, які були побудовані під час Другої світової війни для американців японського походження.

Майже 120 тисяч чоловіків, жінок та дітей, дві третини з яких народилися у Сполучених Штатах, були виселені зі своїх домівок.

«У маленьких містечках та великих, по всьому узбережжю, тривало переселення», – підкреслює чоловік.

Куратор виставки Дельфін Хірсуна пояснює:

«Дуже ретельно зачистили Західне узбережжя. Оскільки була атакована затока Перл-Гарбор, існувало побоювання щодо нових атак на Західне узбережжя. Але це була надмірна реакція».

Табори було розміщені в Аризоні, Юті, Колорадо, Вайомінгу та інших місцях.

Американський уряд зняв кілька документальних фільмів про евакуацію та життя у таборах. Пам’ять про табори намагалися зберегти і їхні мешканці:

«Там був чоловік, Чіробата, який розпочав мистецьку програму в таборі. Він був професором мистецтва у каліфорнійському університету в Берклі. З моменту, коли він був змушений залишити свій будинок, він почав робити замальовки. Це також робила Міно Окубо. Вона була хронікером життя в таборах із самого їх початку».

Але більшість об’єктів мистецтва, виставлених на експозиції, була створена не професійними художниками. Чимало з них виготовляли за необхідністю.

Куратор Дельфін Хірсуна розповідає:

«Одні з перших речей, які вони зробили, були меблі. Тому що єдиним предметом побуту в бараках були металеві ліжка з солом’яними матрацами. Оскільки евакуйовані жили там понад три роки, вони почали виготовляти речі, аби зробити свої помешкання більш комфортнішими.

Переселенці використовували будь-які матеріали, які вони могли знайти. Ось ця корзина виготовлена з паперових серветок. Хірсуна додає:

«В одному з таборів був сланцевий кар’єр. Люди збирали сланець та вирізали з нього чайники та інші речі. Два інші табори знаходилися над покладами ракушок. Там були мільйони ракушок на поверхні».

Більшість майстрів були людьми похилого віку. Молодь навчалася у школах, займалася спортом та громадською діяльністю. Чимало залишили табори, шукаючи роботу на Сході країни, а деякі навіть пішли служити в Армію.

«Сталося так, що наприкінці тільки старі люди залишилися у таборах. Ось так вони проводили час», – каже Хірсуна.

В японській традиції це називається Ґаман, додає куратор:

«Ґаман означає нести важку ношу з терпінням та гідністю».

Колишній мешканець табору Чім Ямаїчі пригадує:

«Старі люди говорили мені японською: «Наше майбутнє невідоме. Це дуже важко».

Чіму Ямаїчі було 19 років, коли його родину було переселено до табору. Він каже, що його батько боровся зі стресом за допомогою різьби по дереву:

«Я ніколи не знав, що він вміє це робити. І в нього це виходило чудово. Тут є кілька предметів його роботи. Але, коли він повернувся, він це припинив робити. Сільськогосподарська робота займала весь його час».

Хірсуна каже, що подібне сталося майже зі всіма майстрами, чиї роботи виставлені в музеї:

«Часи були важкі. Фактично вони все загубили і мали починати з нуля. Вони не мали часу займатися будь-якими хобі чи розвагами».

Ямаїчі каже, що чимало з майстрів, чиї роботи виставлені, були б дуже здивовані про це дізнатися:

«Я думаю, що вони були сильно здивовані».

Для Ямаїчі та Хірсуни виставка «Мистецтво Ґаману» – спосіб вшанувати своїх батьків та дідусів. А також нагадати американцям про історичну подію, яка, вони сподіваються, ніколи більше повториться.

Один чоловік з гіркотою пригадує ті часи:

«Були вивішені оголошення, що всі люди японського походження, зобов’язані зареєструватися».