Спеціальні потреби

У США вшанували музичну спадщину Дюка Еллінґтона

  • Голос Америки

Квітень у Сполучених Штатах визначено «Місяцем вдячності за джаз», коли прославляється цей унікально американський музичний жанр і вшановується музик-велетнів, які познайомили з ним світ. Однією з найвпливовіших постатей у джазі був Дюк Еллінґтон. Він також вважається одним з найвидатніших афроамериканців XX століття, який мав вплив на мільйони людей в Америці і в усьому світі. 29 квітня відзначено день народження легендарного музики 111 років тому.

Відомий композитор і джазовий диригент Едвард Кеннеді Еллінґтон народився у Вашингтоні. В американській столиці розпочалась і його кар’єра музиканта. Виступав він прізвиськом «Дюк», що у перекладі з англійської означає «титулована особа». Прізвисько отримав ще в дитинстві за те, що надзвичайно дбайливо ставився до свого одягу.

Еллінґтон почав грати на піаніно у віці семи років, а у 15 років почав писати музичні твори, – розповідає онука Еллінґтона – Мерседес, яка сьогодні очолює Центр мистецтв імені свого знаменитого дідуся:

«Структура музики Дюка Еллінґтона така, що вона перетинає межі поколінь і ставить кожного на той самий рівень. Дюк Еллінґтон був дуже чарівним і дуже доброзичливим. І він був вдячний за свою кар’єру до тієї міри, що коли його запрошували виступати в різних країнах, він творив сюїту, присвячену даній країні. Він любив відвідувати місця, куди він, можливо, не мав би їхати. Він ніколи не чіпав ярлики на свою музику. Це не був джаз. Він говорив, що це просто ’американська музика’».

Будучи хлопцем, Дюк Еллінґтон більше цікавився бейсболом, ніж уроками фортепіано. Одначе, в ті часи піаністи та музики користувалися особливою популярністю.

Президент центру мистецтв імені Дюка Еллінґтона Мерседес Еллінґтон продовжує:

«Піаністи та музики приваблювали панночок. І коли зростала його зацікавленість панночками, то почала зростала і його зацікавленість музикою. Його надихали музика й жінки».

Дюк Еллінґтон долав расові бар’єри, виступаючи як перед негритянськими, так і білими аудиторіями, що було рідкістю в ті часи расової сегрегації. Мерседес Еллінґтон розповідає:

«На мій погляд, Еллінґтон хотів підкреслити, що між людьми є багато спільного. Він завжди йшов шляхом визнання того, що справді відбувалося в світі. Його метою було об’єднувати людей своєю музикою. Він постійно творив, щодня писав, навіть коли був важко хворий і вмирав у лікарні. У нього біля ліжка було піаніно».

Підчас Холодної війни в 60-х і 70-х роках минулого століття він був одним з небагатьох американських майстрів джазу, які гастролювали у Східній Європі та, навіть, у Радянському Союзі.

Мерседес подорожувала з оркестром свого діда і була свідком його популярності. Вона пригадує ті часи:

«Коли ми приземлювались люди бігли по площадці поруч з літаком, з букетами квітів. Вони слухали музику Дюка Еллінґтона на хвилях Голосу Америки. Було багато росіян, які знали про цю музику і мали таємні записи оркестру Еллінґтона. Всюди, де ми були, нас чудово приймали».

Днями в історичному театрі Лінкольна у Вашингтоні, де свого часу виступав Дюк Еллінґтон, йде постановка мюзиклу «Софістікейтед лейдіс» («Витончені панночки»), що базована на його творах.

Президент центру мистецтв імені Дюка Еллінґтона
Мерседес так говорить про свого діда:

«Він жив для того, щоби працювати. Коли він гастролював, саме тоді він почувався як на небі».

Оригінальна постановка мюзиклу на Бродвеї у 1981 році удостоїлась двох нагород Тоні. Загалом, за понад 50 років плідної кар’єри, Дюк Еллінґтон написав понад 3 000 музичних творів, за які отримав 13 нагород «Ґреммі», премію Пулітцера і був удостоєний Медаллю Свободи.

Інше за темою

XS
SM
MD
LG