Спеціальні потреби

На екрани у США вийшов фільм «Екстремальне життя: розповіді лікарів без кордонів».


Документальний фільм Марка Гопкінса «Екстремальне життя: розповіді лікарів без кордонів», який був номінований на нагороду Оскар, нещодавно почали показувати у кінотеатрах США. Картина в деталях описує місію лікарів, які погодилися працювати волонтерами для міжнародної гуманітарної організації «Лікарі без кордонів».

Цей фільм є першою такого роду документалістикою, яка зображує справжню роботу лікарів у зонах бойових дій, стихійних лих, чи місцях спалахів інфекційних хвороб. А саме, як вони реагують на ту чи іншу екстрену ситуацію. Організація «Лікарів без кордонів» відома своєю роботою в небезпечних умовах і наданням допомоги в складних ситуаціях великій кількості постраждалих. Режисеру фільму Марку Гопкінсу та його команді, організація дала безпрецедентний доступ до найскладніших місць в кількох частинах Африки.

Лікарі-добровольці щодня приймають важливі рішення, які граничать між життям і смертю. Сцени фільму є справжніми - без постановок. У них зображуються відкриті рани, загноєні частини тіла, операції на черепі, тощо. На кадрах можна бачити лікарів-волонтерів, які борються за життя пацієнтів, намагаючись у той самий час залишатися спокійними і врівноваженими.

Один з таких волонтерів – доктор Том Крюгер, який у 2003 році поїхав у Ліберію. Там якраз закінчилися дві громадянські війни, які забрали життя багатьох тисяч людей. Крюгер розповідає:

«Це був шок, коли я потрапив сюди. Якби я розповів своїм друзям про те, що я тут бачив…Навіть неможливо описати ці запахи, коли тобі стає душно, як піт стікає по твоєму тілі. Цей запах немитих тіл у закритій кімнаті, який перемішується із запахом…твого панічного страху, коли ти точно не впевнений що робити».

Інші лікарі в організації говорять про те ж саме: нестачу медичних ресурсів. Вони розповідають про виснажливі години, які вони проводили в незадовільних, фактично, польових умовах. Чимало з них ризикували життям, адже усюди навколо йшли бої. Доктор Кріс Башір працював у Конго де, за даними організації «Лікарі без кордонів», з 1997-го року загинуло більше чотирьох мільйонів людей. Доктор Башір також провів деякий час у Ліберії у час громадянської війни. Ті часи він згадує так:

«Ні води, ні світла, ні їжі. Майже, як кінець світу».

Доктор Кайра Лепора - одна з героїнь фільму. Вона працювала в кількох країнах Африки, включно з Конго. Саме про цю країну Кайра розповідає, як про найбільш понівечену війною країну в світі.

«Коли я туди їхала, то не чекала побачити таке. Про справжню ситуацію в Конго західний світ практично нічого не знає. У пресі про це теж нічого не говорить, і це особливо боляче».

Фільм ніби приносить до глядача реальність. Камера часто фокусує увагу на напружених обличчях лікарів, між якими інколи виникає суперечка, адже вони не завжди знаходять спільне рішення щодо лікування.

Доктор Кайра Лепора дискутує зі своїми колегами:

«Або ви надто змучені, або розгубилися. В будь-якому випадку, ви втратили впевненість у собі, як лікарі».

Доктор Лепора каже, що організації бракує досвідчених лікарів:

«Багато лікарів готові приїхати сюди один раз. Але мало таких, хто готовий повернутися знову».

Доктор Лепора говорить, що вона, найімовірніше, повернеться до роботи в організації «Лікарі без кордонів»: адже коли ти одного разу відчув, що можеш справді принести користь у кризових ситуаціях, то дуже важко втриматися від того, аби не піти і не допомогти, коли криза нагрянула знову.

XS
SM
MD
LG