Спеціальні потреби

Школи у США – вічне змагання за академічну рівність

  • Голос Америки

Проблеми освіти притаманні будь-якому суспільству. У США вони особливо помітні у злиденних районах країни. Хоча містечко Александрія, у штаті Вірджинія, вважається осередком середнього класу, одна з місцевих шкіл суттєво відстає за академічними показниками. У чому полягає брак успіху?

«Сьогодні вечорі ми змагаємося з Гейфілд. Як і у
всіх школах цієї ліги, її гравці -- білі. Вони не мусять турбуватися питанням раси. А ми повинні. Але завдяки цьому ми сильніші».

Це – уривок із кінокартини двохтисячного року «Пам’ятайте Титанів». «Титани» -- назва спортивної команди школи Вільямса, яка в 1971 році здобула широкий розголос, коли її расово-мішана команда з американського футболу виграла першість штату.

Сьогодні, 40 років пізніше, школа Вільямса є ще більш розмаїтою, завдяки напливу іммігрантів.

Керівник громадських шкіл у Вірджинії Мортон Шерман каже, що ця школа це обличчя і голос Америки. Тут чудові учителі та діти, які наполегливо працюють.

Минулого року 84% випускників вступили в університет. Однак загалом, 10-13%, переважно представники етнічних меншин, покидають школу.

Вільямс займає одне з найнижчих місць серед шкіл Вірджинії, коли йдеться про успіх учнів.

Учениця Філомена Рейс каже, що багато дітей не вміють читати і, що їм бракує певності у собі:

«Вони приїхали з іншої країни і не знають мови. Їм говорять, що вони не вивчать мови, бо вони дурні. Їм говорять, що іспаномовні нічого не варті».

Філомена прибула до Сполучених Штатів п’ять років тому з Центральної Америки. Англійською не володіла. Однак тепер вона пише авторську колонку для шкільної газети, за що завдячує своїй мамі.

Але далеко не всі діти користуються підтримкою родини, каже шкільний радник Ґвадалупе Сільва-Краус:

«Вони плачуть, і плачуть від серця. Вони намагаються не бути немовлятами, але в багатьох відношеннях вони все ще діти. Вони стараються бути дорослими в чужій країні, але вони не знають як».

Сільва-Краус каже, що батьки-іммігранти часто працюють на двох роботах і не мають часу для своїх дітей. Тому діти шукають уваги і любові поза домом.

Рафаєл Лопез, який цього року закінчує школу каже, що колись недбав, прогулював. Тепер він надолужує пропущене, бо хоче вступити в коледж. Він складає на учнів вину за проблеми школи. «Вони не ходять на навчання, пропускають уроки», каже він.

А от учень-виходець з Єгипту Бандер каже не складати вину на дітей, бо це їх сім’ї винні:

«Вони хочуть, щоби їхні діти кинули школу і йшли працювати, щоби могти платити за квартиру».

Деякі учні з високими оцінками вважають, що школа ними нехтує.

Учениця Кетрин каже, що хотіла зосередити увагу на навчанні, але не могла, бо в класі панував гамір і часто учителі не приділяли достатньо уваги учням.

Учитель Ґреґорі Болдвин винить за недоліки схвалений за президента Джорджа Буша молодшого закон, який вимагає, щоби всі учні складали однакові іспити:

«Діти є щось більше ніж результат іспиту. Ми не вважаємо, що цей підхід – один іспит для всіх – спрацьовує».

Керівник громадських шкіл штату Вірджинія Мортон Шерман є під тиском домогтись кращих результатів на всезагальних іспитах. Проте, багато учителів кажуть, що тут йдеться не про одну середню школу, а про те, що обличчя Америки міняється, і необхідно запровадити нову систему освіти, яка враховувала б ці зміни.

Інше за темою

XS
SM
MD
LG