За останні 20 років американські медики зробили величезний поступ у ділянці репродуктивних технологій. Бажання мати дитину часто недосяжне через медичні проблеми або сексуальну орієнтацію. У США штучне запліднення - багатомільйонна індустрія. Скільки саме дітей народжується таким методом точно невідомо, однак їх нараховується десятки тисяч. І хоча законом гарантована анонімність донорів, чимало дітей домагаються права знати більше про своїх біологічних батьків.
Катріні Кларк дещо понад 20 років. Мешкає вона у Вашингтоні і вчиться в університеті. Катріна виросла з мамою. Свого батька вона ніколи не знала.
«Я не знаю мого біологічного батька. Нічого не знаю про нього… Тому я вирішила зв’язатися з донорським банком і отримати максимальний обсяг інформації про нього і на що, я вважаю, маю право», - говорить дівчина.
Однак батька Катрін знайшла через Інтернет, після кількох тижнів інтенсивного пошуку, і написала йому листа. Відповідь прийшла майже негайно, а з нею і фотографія.
«Коли я подивилася на фотографію, то розплакалася. Тому що побачила своє обличчя на людині, про існування якої ніколи не підозрювала» , - каже Катрін Кларк.
Політика більшості американських банків сперми передбачає розсекречення донора на прохання їх дітей, коли тим виповнюється 18 років. Усе ж багато чоловіків залишають за собою право зберегти анонімність.
Ліндсі, як і Катрін, виросла з матір’ю. Коли дізналася про історію своєї появи на світ вирішила знайти батька. Виявилося, що встановити контакт не так легко. У банку сперми він числився лише під номером «донор 2035». Тільки після довголітніх прохань і запитів її батько погодився через банк переслати історію своїх хвороб – і це все. Ліндсі Ґрінавайт каже:
«Я не знаю жодної дитини, жодної людини, яка заслужила на те, аби їй відмовили у праві знати хто вона, і звідки взялася».
Однак професор Джеммі Ґрифо з Нью-Йоркського університету вважає, що права дітей повинні бути збалансовані з правами донорів і батьків, які виховують дітей.
«Подружжя чи окремі особи звертаються до банків з відчаю, не маючи іншого виходу. Вони потребують донора аби мати дитину, і роблять свідомий вибір. Дитина не задіяна у цьому процесі. Діти ніколи не беруть участі у процесі прийняття рішення народжуватися їм, чи ні; хто буде їх батьками; і скільки буде дітей у родині. Це не те право, з яким ти народжуєшся», - каже професор Ґрифо.
Нещодавні дослідженні виявили, що діти, народжені від донорської сперми більш схильні до депресії та інших психічних розладів, і рекомендують припинити цю практику. Однак професор Ґрифо, який також очолює Товариство репродуктивних технологій з цим не погоджується:
«Я знаю багато пар, які ніколи не стали б батьками, як би не донорська сперма чи яйцеклітина. Я думаю, якщо законом дозволити дітям дізнаватися хто був їх батьком, то буде дуже мало людей, які погодяться здавати сперму і буде дуже багато пар, які ніколи не стануть батьками, саме через це».
Донорські банки величезний бізнес у США, на якому заробляють не тільки медичні заклади, але й донори, а зокрема студенти. В залежності від центру, за одну здачу сперми платять від 60 до 100 доларів.
