Спеціальні потреби

Аналіз: Що станеться з українськими сиротами, якщо закриють всі інтернати?


Фото. Сімферополь

Фото. Сімферополь

За підтримки Світового банку, Міністерство соціальної політики України розпочинає проект зі зменшення кількості дітей у дитбудинках та інтернатах, перепрофілювання закладів та зміни системи надання соціальних послуг.

Шість з половиною років тому Ольга з міста Новояворівська Львівської області народила дитину. Дівчинку назвали Анею. Через помилки лікарів, розповідає Ольга, Аня стала інвалідом. Два перенесені інсульти і її розвиток зупинився на рівні двомісячного немовляти.

До того часу, коли Ані виповнилося два з половиною роки, Ольга намагалася ростити її сама. Але це було надзвичайно важко. З чоловіком, який ні тоді, ні зараз не надає жодної підтримки, розлучилася. Трохи допомагали батьки. Дівчина росла, а її потреби залишалися як у новонародженої. Залишити її наодинці було неможливо – Аня весь час плакала. Були проблеми зі сном – інколи дитина, а з неї і мама, не спала понад добу. Ці та інші медичні проблеми вимагали ліків та догляду. Важко ставало і її носити: родина жила на п’ятому поверсі в будинку без ліфта.

Тож Ольга привела її спочатку до Львівського будинку-інтернату для дітей інвалідів, а потім, через вік дитини, – в інтернат у місті Букове Львівської області. Коли дитина була у Львові, каже вона, їй вдавалося відвідувати доньку пару разів на тиждень. Зараз – лише кожні два-три тижні, бо важко і довго до Букового добиратися. Кожні три місяці Ольга забирає Аню додому на п’ять днів разом з іншою дівчиною з інтернату – також Анею, старшою дитиною з незначними розумовими розладами, яка допомагає дивитися за малою.

Чимало дітей в українських інтернатах мають батьків. А самі батьки – далекі від стереотипів про п’яниць та наркоманів, яких позбавляють батьківських прав

Ольга говорить, що забрала б Аню додому, якби мала для цього хоч якісь умови. Її ситуація не є винятком. Чимало дітей в українських інтернатах мають батьків. А самі батьки – далекі від стереотипів про п’яниць та наркоманів, яких позбавляють батьківських прав.

Директор базованої у Вашингтоні організації «Міжнародний захист прав інвалідів» говорить, що до 95% дітей в українських сиротинцях мають батьків чи родичів.

«Дітей у дитячі будинки штовхають інвалідність та бідність. В Україні, як і в багатьох інших країнах, багато лікарів кажуть: забудь про цю дитину з інвалідністю, яку ти тільки що народила, ти не зможеш за нею доглядати. Віддай її в інтернат. Піклуйся про своїх здорових дітей. Ми багато такого чули».

Ольга запевняє, що інтернатом в Буковому вона задоволена. Під час відвідання вона бачить, що вихователі дбають про дітей. Своїх вихованців, навіть старших та з найтяжчою формою інвалідності, вони беруть на руки, виносять в ліс на прогулянку, займаються ними.

Але дослідники «Міжнародного захисту прав інвалідів», які видали звіт про стан дитячих будинків, інтернатів та інших закладів, в яких перебувають діти-сироти в Україні, побачили і інше. Матеріали для звіту «Немає шляху до дому» збиралися протягом двох останніх років, а оприлюднений він був у квітні цього року.

Діти сидять чи лежать і ні чим не зайняті. Їх просто складують

Лорі Ейгерн, яка сама брала участь у зборі даних, поділилася з «Голосом Америки» своїми враженнями від візитів до українських дитячих будинків та інтернатів.

«Як правило, інтернати знаходяться в дуже віддалених районах. Діти сидять чи лежать і ні чим не зайняті. Їх просто складують. Прив’язані до ліжок. Наодинці. На жаль, ми бачили дуже багато інтернатів, де ряди і ряди з дитячими ліжками, в яких лежать діти з церебральним паралічем, ущелиною хребта, які просто там догасають», - розповідає Ейгерн.

Але навіть дітям без фізичних вад, говорить вона, навіть в інтернатах, де вони доглянуті та нагодовані, погано:

«Є інтернати, які чисті, де дітей достатньо годують, але навіть якщо дитбудинок гарний, дітям потрібна родина, щоб емоційно розвиватися – їм потрібне індивідуальне піклування, особливо у випадку маленьких дітей. Це частина їхнього розвитку. Оцінюється, що за кожні три місяці, які дитина проводить в дитбудинку, вона втрачає місяць когнітивного розвитку. Ми бачимо дітей, які починають нормально в дитбудинках, повертаємося через якісь час, а вони сидять і качаються. У них розвиваються симптоми аутизму. Вони не отримують достатньої стимуляції».

Ніхто насправді не знає, скільки проживає дітей у дитячих будинках та інтернатах України

До цього ще додається сексуальна та трудова експлуатація.

«Діти в дитячих будинках дуже вразливі до того, щоб стати жертвою торговців людьми. Ніхто, що з ними відбувається, не відслідковує. Війна, коли дітей переміщують, робить їх ситуацію ще більш небезпечною. Також діти, що живуть в інтернатах, нам розповідали, що вони працюють на фермах по 12 годин на добу. Порнографія – ще одна проблема. Експерти кажуть, що дитячі будинки – ідеальне місце, щоб знайти дитину для зйомки в порнофільмах», – розповідає дослідниця.

Подібна ситуація існує в багатьох країнах, говорить Ейгерн. В Україні вона ще погіршується війною на сході та… відсутністю єдиного реєстру дітей. Ніхто насправді не знає, скільки проживає дітей у дитячих будинках та інтернатах України. За словами Ейгерн, оцінки коливаються від 82 до 200 тисяч.

У Міністерстві соціальної політики України не погоджуються та називають данні – значно нижчі, ніж подані міжнародними правозахисниками.

Є випадки жорсткого поводження з дітьми вихователів, або дітей один з одним. Сигнали є. Втручається громадськість

«Три-чотири роки тому дітей-сиріт в Україні було більше 100 тисяч. Зараз дітей зі статусом дитини позбавленої батьківського піклування трохи більше 83 тисяч. З них 87% вже виховуються в сім’ях громадян України, тобто це прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Але більшість дітей перебувають під опікою у родичів. 7 700 дітей ще перебувають в інтернатних закладах. Немає даних щодо Криму і частково – Донецької та Луганської областей», – говорить Руслан Ковбаса, директор Департаменту захисту прав дітей і усиновлення Міністерства соціальної політики України.

А от критику повністю не відкидають. Кажуть, проблеми є і вони на них реагують.

«Є випадки жорсткого поводження з дітьми вихователів, або дітей один з одним. Сигнали є. Втручається громадськість. Часто ми цю інформацію отримуємо завдяки активній громадській позиції. Будь-які перевірки, які плануються на рівні Міністерства, передбачають готовність того чи іншого інтернату. А от такі візити зненацька дають нам важливу інформацію, на яку ми реагуємо», – каже Руслан Ковбаса.

Прикро про ту інформацію, яка викладена в звіті. Є випадки, які дійсно нівелюють досягнення, які ми сьогодні маємо в нашій системі

Начальник Управління у справах людей похилого віку та надання соціальних послуг Мінсоцполітики України Оксана Суліма розповідає, що Міністерство проводить навчання для працівників дитячих будинків та інших закладів, але описані у звіті випадки все одно стаються:

«Прикро про ту інформацію, яка викладена в звіті. Є випадки, які дійсно нівелюють досягнення, які ми сьогодні маємо в нашій системі, бо є в принципі дуже непогані інтернатні установи, той самий Дружківський інтернат-будинок в Донецькій області, де дуже гарно побудована робота».

Руслан Ковбаса погоджується з оцінкою міжнародних правозахисників, що саме бідність, а не втрата батьків є основною причиною, чому діти потрапляють до інтернатів. Каже, що останніми часом це стає навіть очевиднішим:

«Сьогодні кількість дітей в інтернатних закладах зменшується, але не набагато. Сирітство зменшується, але разом з тим на заміну дітям-сиротам приходять діти з малозабезпечених родин. Батьки пишуть заяви, що ми не можемо виховувати дітей у зв’язку з ситуацією, складними життєвими обставинами».

Міжнародний захист прав людей-інвалідів» бореться з те, щоб закрити будинки-інтернати по всьому світу

Чимало з цих батьків на початку дітей відвідують, а з часом про них забувають. І ці діти, говорить представник Міністерства, не можуть навіть отримати статус сироти, бо батьки в них є, що позбавляє їх можливості бути всиновленими.

«Міжнародний захист прав людей-інвалідів» бореться з те, щоб закрити будинки-інтернати по всьому світу, як це вже зробили в США та в країнах Західної Європи, а натомість підтримувати родини у зоні ризику та сприяти усиновленню. В українському Мінсоцполітики кажуть – і ми за те ж.

Руслан Ковбаса підкреслює – пряма допомога родинам краще і для дітей, і для бюджету країни:

«Навіть якщо не брати до уваги моральну сторону питання чи виховний процес, а просто порахувати, скільки коштує перебування дитини в інтернатному закладі, то це втричі дорожче, ніж перебування дитини в прийомній сім’ї або в дитячому будинку сімейного типу. Я впевненій, що перебування в простій, біологічній родині буде ще дешевшим для держави. Ми повинні розглядати питання підтримки таких сімей на рівні адресної допомоги для того, щоб діти не були вилучені з родини».

Україна вже кілька років працює над реформуванням системи саме в цьому напрямку, говорить Оксана Суліма:

«Є стратегія реформування системи соціальних послуг, яка схвалена Кабінетом міністрів, є відповідний план заходів, завдання. І ці завдання чітко передбачають складання планів реорганізації інтернатних установ, у тому числі створення альтернативних форм надання соціальних послуг. Це може бути підтримане проживання, денний догляд, тимчасове перебування».

Це будуть перші кроки, які спрямовані на деінституалізацію інтернатних установ

На прикладі дітей-інвалідів Суліма пояснює, як ця система має працювати в майбутньому:

«Основна мета – це максимально досягти того, щоби дитина залишалася і виховувалася в родині. Будинок-інтернат буде реорганізовано на денний догляд на зразок дитячого садка – тобто з ранку привели, протягом дня дитина перебуває, отримує догляд, світу, а ввечері їде додому. У випадках деяких родин, які живуть в сільській місцевості, наприклад, буде можливість перебування протягом тижня, а на вихідні вона повертається додому. Це будуть перші кроки, які спрямовані на деінституалізацію інтернатних установ».

Альтернативи інтернатам радянського зразка в Україні вже працюють. У Мінсоцполітики в якості гарного прикладу називають Центр соціальної підтримки дітей та сімей у Макарівському районі Київської області. В «Проміні надії», який створений на базі закритого дитячого будинку «Барвінок», надають послуги дітям-сиротам, сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, самотнім матер’ям з новонародженими, які потребують підтримки та допомоги.

Аби пришвидшити цей процес Світовий банк надає Україні кредит на 20 мільйонів доларів для проведення реформи у чотирьох пілотних областях – Чернігівській, Житомирській, Дніпропетровській та Донецькій. Гроші підуть на пошук прийомних родин для дітей-сиріт, підтримку та моніторинг цих родин, а також – на закриття чи перепрофілювання будинків-інтернатів під інші цілі та закупівлю послуг для вразливих родин та дітей-сиріт у приватних та недержавних організацій.

Навряд чи вдасться повністю подолати сирітство, але суттєво зменшити – необхідно

Проект передбачає винагородження досягнення певних віх у виконанні проекту. Україна отримає ще 15 мільйонів, якщо в пілотних областях 40% дітей, як здорових, так і дітей-інвалідів, будуть повернуті до родин, знайдуть прийомних батьків чи піклування в дитячих будинках сімейного типу, а також – якщо буде прийнято законодавство, необхідне для того, щоб недержавні чи комерційні організації могли надавати сиротам та родинам послуги, які сьогодні надає виключно держава.

В Міністерстві соціальної політики покладають на цей проект багато надії. Говорять, навряд чи вдасться повністю подолати сирітство, але суттєво зменшити – необхідно.

«До 20 року ми зможемо досягти того, що буде не 87%, а 90-98% всиновлених дітей, але певна кількість дітей все одно залишаться сиротами. Все одно вони будуть тимчасово потрапляти в ці заклади, наприклад, до того періоду, поки їм не підшукають нову родину чи влаштують в дитячий будинок сімейного типу», – говорить Руслан Ковбаса.

Вітають у Мінсоцполітики і ідею, щоб соціальні послуги надавалися не лише державними органами.

Міжнародній захист прав інвалідів» радять не надсилати гроші та навіть іграшки і одяг безпосередньо в будинки-інтернати

«Ми сподіваємося, що в результаті реформування системи надання соціальних послуг, – говорить Оксана Суліма, – на цей ринок зайдуть недержавні організації і можна буде активніше розвивати альтернативні форми, такі як є приклади підтриманого проживання для дітей-інвалідів або для молоді з інвалідністю».

Вона каже, що прикладом такої співпраці є робота з бездомними, коли місцева влада співпрацює з недержавними організаціями, частково їх фінансуючи.

Усім, хто хоче допомогти українським сиротам, в організації «Міжнародній захист прав інвалідів» радять не надсилати гроші та навіть іграшки і одяг безпосередньо в будинки-інтернати, кажучи, що це лише підживлює систему сиротинців. У Мінсоцполітики погоджуються.

«Безумовно, це неправильно, що допомога міжнародних донорів, міжнародних організацій направляється в ті інтернати, з якими держава бореться. Ми на сьогоднішній день маємо різні форми, які можемо запропонувати», – каже Руслан Ковбаса. – Завдяки нашим міжнародним донорам ми могли б створити нову систему, для того, щоб діти залишалися саме в сім’ях громадян України».

Також в Міністерстві розповіли «Голосу Америки», що евакуація з районів під контролем сепаратистів триває важко. 1600 дітей з Донецької та Луганської областей було вивезено на територію, підконтрольну українській владі. Кажуть, що в багатьох дітей були загублені документи, довелося їх відновлювати, але навіть це не загальмувало процес усиновлення та переводу в будинки сімейного типу.

У Світовому банку розповіли «Голосу Америки», що, якщо реформа в пілотних областях пройде успішно, її розширять

Також 181 прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу, в яких проживає 441 дитина, виїхали з територій Донецької та Луганської областей під контролем сепаратистів. 10 дитячих будинків сімейного типу залишається на території під контролем сепаратистів в Донецькій області і 13 у Луганській. Декілька сімей виїхало до РФ, зв’язок з якими було перервано. Лише в Донецькій області з 33 службами у справах дітей у Міністерства немає контакту.

У Світовому банку розповіли «Голосу Америки», що, якщо реформа в пілотних областях пройде успішно, її розширять. Але тут передбачають певні проблеми – опір системи, оскільки якісь люди будуть втрачати роботу та статки через реформу, а також – необхідність прийняття нового законодавства, яке полегшило б надання соціальних послуг приватними організаціями.

Ольга ж бачить і інші проблеми. Вона каже, що окрім матеріальних та інфраструктурних викликів, є ще і проблема суспільного сприйняття. Вона б дуже хотіла, аби суспільство, її сусіди та родичі, з більшим розумінням ставилися до того, що вона намагається виховувати дитину-інваліда та до всіх труднощів, які їй доводиться долати.

Дивіться також: Розслідування: що роблять в українських сиротинцях з дітьми-інвалідами? Відео

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG