Спеціальні потреби

Українці мали б перестати марнувати нагоди


Майдан Незалежності. 19 лютого 2014 року

Майдан Незалежності. 19 лютого 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Україна – країна другого шансу, котра не хоче вчитися на своїх помилках. Майдан, жахлива війна, боротьба із прогнилою державною системою та всі інші виклики – це те, завдяки чому країна може стати на шлях змін. Те, що дозволяє почати все спочатку.

Майдан дав шанс витворити нові інституції – українці його змарнували. Війна дає шанс перезапуску стосунків всередині країни, між владою і народом, між різними регіонами, між собою і Заходом, врешті стати регіональним лідером, про що мріялося ще після Помаранчевої революції. Стати суб’єктом в міжнародних відносинах, а не об’єктом, чию долю вирішують за спиною.

Проте українці не поспішають, втрачають час. Обирають найважчий шлях, аби спокутувати найбільше, відповісти за всі попередні змарновані моменти, аби до кінця усвідомити всю свою тодішню неправоту і ціну не лише незалежності, але й виборених прав, свобод та відстояних цінностей.

Майдан Незалежності. 20 лютого 2014 року

Росія не була покарана за свої помилки минулого, як нацистська Німеччина, тому нічого на них не навчилася. Вона пройшла жахливий шлях, але нічого із нього не винесла, лиш радісно побігла в наступ на граблі. Тому на неї попереду ще очікує розплата за все, що натворила. Їй доля дарувала не менше шансів на зміни, а можливо і більше, ніж Україні, а вона завше їх відкидала і обирала найгірший сценарій, тим самим прирікаючи заодно на жахливу долю країни й народи, котрі обирала собі за жертву.

Україна ж повсякчас намагається взятись за голову. Робити висновки, але в останній момент, коли ціль уже видніється на горизонті, народ махає на все рукою: «Маємо те, що маємо», як любив повторювати екс-президент Леонід Кравчук. «Якось то воно буде» не дарма була однією із провідних рис чухраїнців із гуморески Остапа Вишні.

Винести уроки із власних уроків

Перетворення, що почалися в Україні після Майдану, мають двоїстий характер. З одного боку, вони запізнілі, адже європейські країни давно пройшли цим шляхом. З іншого – зміни відбуваються в сучасному світі і, відповідно, зачіпають те, чого не могли охопити революції країн Заходу, бо закінчилися кілька століть тому. Через те вітчизняні перетворення сучасніші та динамічніші.

Майдан Незалежності у Києві. 18 лютого 2014 року

Те, через що пройшов народ за два роки від протестів до сьогодні, – це неоціненний досвід, величезний урок, висновками з якого українці можуть поділитись зі світом. Лекції про солідарність та протистояння божевільному агресору. Власне, як і уроки, як втрачати чергову нагоду на поступ й іти найскладнішим шляхом у той час, коли можна було б перескочити через це все й жити майже на рівних із усім цивілізованим світом.

Українці не хочуть нічого перестрибувати, ці зусилля здаються марними. Існує страх, що ґрунт втече з-під ніг. Тому доведеться проходити через всі кола пекла, аби впевнитися, що ніякого іншого вибору немає. Перепробувати все до останнього, пійматися за кожну соломинку, котра збочуватиме народ із шляху поступу.

Україна мусить так іти, аби все засвоїти. Кожен урок до останнього слова. Треба пройти все, щоб зрозуміти ціну кожного життя і співвідповідальності за долю усіх народів, що є складовими політичної нації. Інакше гризтиме сумнів, що десь там була заготована краща доля.

Майдан Незалежності, 20 лютого 2014 року

Тільки надто велика ціна всіх цих прогулянок колами пекла. Мабуть, пора замість екскурсоводів обирати в поводирі суспільних авторитетів та лідерів нації, котрі готові перестрибнути непотрібні випробування, дослухавшись до пасіонаріїв, а не вести сусанінськими шляхами цілий народ.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Дивіться також («Голос Америки»): Найгірше в українській економіці вже позаду - керівник Сітібанку в Україні

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG