Уродженець Києва Ілля Волох – професійний актор Голлівуда. Можливо, його ім’я не відоме широкому загалу, але обличчя напевно здасться знайомим. Ілля зіграв у понад ста американських фільмах та телевізійних серіалах. З Іллею Волохом знімальна команда «Голосу Америки» зустрілася у Пітсбургу, штат Пенсільванія, де він знімався у кіно «Викрадення», що має вийти на екрани кінотеатрів світу наступного року. З актором розмовляла Тетяна Ворожко.
ТВ: Як Ви почали займатися акторством?
ІВ: Коли я виростав, кар’єри актора у моїх планах не було. Ще у 13-14 років я дуже серйозно займався спортом – академічною греблею. Виступав на Спартакіаді школярів, на Чемпіонаті спорту серед юніорів. А у 18 років брав участь у Чемпіонаті світу в Італії. Ми зайняли третє місце, виконали норматив майстрів спорту. З цим нас взяли до Інституту фізкультури. Отже моя кар’єра складалася у спорті – все йшло по проторованому шляху. Мене все влаштовувало. А потім після другого курсу пішов служити до армії, де так само був у спортивній роті. Тоді ми давали непогані результати. Але, повернувшись з армії, в мені щось змінилося, відбулися якісь внутрішні зрушення. Я вже не бачив себе у кар’єрі тренера. Може, щось по спадковості сказалося – мів дід співав в опереті. І тоді я почав займатися в гуртку самодіяльності, у Києві на Сирці. Керівник театральної студії мені порадив вступати до театрального інституту. І через рік я вступав до МХАТУ в Москві, на курс Олександра Калягіна. Ось це змінило повністю мою подальшу долю.
ТВ: Напевно, цей поворот долі мав здивувати усіх ваших рідних та знайомих, які звикли бачити у Вас спортсмена.
ІВ: Безперечно. Усі були здивовані, навіть я сам. До того ж я був досить тихим хлопцем, сором’язливим. Але вже на 2-3-му курсі я почав серйозно розвиватися. І на четвертому курсі мене запросили працювати зразу в чотири театри після закінчення. Запрошували до таких режисерів як Єфремов та Райкін.
А ще на третьому курсі мене запросили до участі у фільмі «Біла раса», про армію. До речі, мене порекомендували режисеру Володя Машков і Женя Миронов, які у цьому фільмі знімалися. Але мене наш керівник Одександр Калягін не відпустив. Може, якщо б я у цьому фільмі знявся, то до США вже б і не поїхав.
ТВ: То яким же чином Ви опинилися у США?
ІВ: На четвертому курсі наша група поїхала у США за студентським обміном із Інститутом Північної Кароліни у Вінстон-Сейлемі. Там ми грали спектаклі змішаними групами, було дуже цікаво. Там я зустрів свою майбутню дружину, американку. Вона мене і перевезла до США, але ми з часом розлучилися.
ТВ: Гадаю, що у США було не так просто знайти роботу актора. Чи не шкодували про свій переїзд після таких перспектив у Росії?
ІВ: Це було дуже непросте рішення. Ну Америка мене завжди манила, Голлівуд. Ми переїхали до Лос-Анджелеса. Спочатку було важко. Я і англійської мови не знав. У школі вчив французьку, якою ми з дружиною і спілкувалися. Перші три місяці я не працював – вчив мову. А як тільки почав засвоювати англійську, пішов шукати роботу. Спочатку працював в такій маленькій крамничці, де різав бутерброди. В іншому місці курчат перевертав по 10 годин. А потім влаштувався, що мені тоді здавалося подарунком з небес, – на цвинтарі. Перевозив квіти, гроби підвозив до могили. Потім почав продавати ділянки під могили на тому ж кладовищі. Це було більш фінансово ризиковано, бо працював за комісійні, але мені це дало час, щоб знайти агента і почати ходити на проби. Це був такий гарний період: сидів на свіжому повітрі, займався англійською, пробувався на ролі. І ось через три роки після приїзду до Лос-Анджелеса зіграв у першому епізоді – музиканта у комедійному фільмі.
ТВ: Чи відбулася якась вирішальна подія, яка Вам допомогла пробитися у Голлівуд?
ІВ: Ні. Там все усталено і працює за єдиною схемою. Ти маєш агента, він тобі знаходить проби. Ти йдеш, готуєш матеріал. Там присутній директор з кастингу, інколи – директор фільму. Інколи беруть відразу, іншим разом викликають повторно. Цей процес однаковий для всіх – від найменших епізодів до головних ролей.
ТВ: І як довго Ви ходили на проби, поки отримали першу роль?
ІВ: Не скажу, що дуже багато. Всі тут у Голлівуді підпадають під певні категорії - типажі. Я належу до категорії іноземців зі Східної Європи. Конкуренція велика скрізь, але в моїй категорії і акторів менше, але і ролей менше. Актори-американці у більш поширених типажах частіше ходять на проби.
Вже через кілька років після першої ролі я почав зніматися у фільмах та серіалах практично на постійній основі. Я відношу себе до професійних акторів середньої категорії. Це – кістяк фільмів. Наприклад, якщо брати 100-120 тисяч чи навіть більше акторів, які є членами акторської профспілки, то з цієї кількості тільки 3-5% заробляють на життя акторством. До цих 3-5% входять я і, наприклад, Том Круз.
ТВ: І як платять у Голлівуді? Про величезні гонорари зірок першої величини ми всі знаємо, а як живе «середній клас»?
ІВ: Якщо ти член профспілки, а більшість акторів ними є, то ти не можеш отримувати менше, ніж ставка, визначена профспілкою. Профспілка – дуже важлива ланка у нашому бізнесі. Окрім зарплати вони слідкують за тим, щоб права акторів не порушувалися. Наприклад, між кінцем однієї зйомки, де ти задіяний, і наступною має бути не менше 10 годин. Якщо ж менше, то на студію накладається штраф. Якщо актора не відпускають на обідню перерву, то також – штраф. Понаднормові мають виплачуватися, за чим також слідкує профспілка. Окрім цього, коли фільм виходить в кінотеатри чи в ефір, то всі учасники проекту отримують відсотки. Мені приходять перерахунки за фільми, в яких я знімався 15 років тому. Звичайно, вони вже зовсім не великі.
ТВ: Гра у якому фільмі Вам найбільше запам’яталася?
ІВ: Це, напевно, одна з моїх робіт ранніх робіт – «Смертельний вояж» («Deadly Voyage»), який був знятий у 1995-му році. Фільм базується на реальній історії – про українських моряках, які поверталися з Гани, і побачили, що в трюмі їхнього корабля сховалися африканські нелегали. Зйомки проходили частково в Африці, частково – в Англії. І роль була цікава – український моряк. Він теж – негативний персонаж, але не одноплановий, у нього була собака і він був до неї прив’язаний.
Чимало цікавих робіт було в телевізійних серіалах. Як правило, так звані guest star – найцікавіші персонажі. Ці ролі – на всю серію, чи епізод. Усі інші герої серіалів вже передбачувані, а guest star – це щось оригінальне. Таким епізодом була роль російського президента у серіалі «Головнокомандувач». Було цікаво, що вони мене зробили схожим на тодішнього президента України – Віктора Ющенка, який був тоді популярними. Така ж зачіска. Це була гарна роль на весь епізод із Джіною Дейвис.
ТВ: Але, наскільки я зрозуміла, найчастіші Ви граєте російську чи іншу мафію з країн колишнього Радянського Союзу чи Східної Європи…
ІВ: Звичайно, російська мафія – велика частина персонажів, яких я граю. Це особливо було популярним у 90-х. Голлівуд створює негативних героїв. Ти ж не можеш диктувати умови індустрії Голлівуда. Твоя задача своїм талантом зробити цю роль цікавішою, багатограннішою - настільки, наскільки ти здатний це зробити, а не прямолінійною. Коли сценаристи пишуть роль, вони і самі інколи не знають, як воно має виглядати.ють головну ідею, а завдання актора зробити цю роль яскравішою. Якщо це співпадає, то виходить живої персонаж, позитивний чи негативний. Не просто – ланцюги, пальці «веєром», а показати відтінки.
Окрім бандитів, я також грав солдатів, таксистів, вчителя музики. Та і зараз тема російської мафії вже відживає. Ось у цьому фільмі «Викрадення» я граю агента сербської секретної служби. Хоча знову, звичайно, – негативний персонаж.
ТВ: Напевно, це можна частково пояснити Вашою спортивною підготовкою. Чи допомагає заняття греблею під час зйомок?
ІВ: Спортивні навички більше стаються у пригоді в житті загалом. Гребля – вид спорту, який розвиває ь. Загартовує для життя загалом. Спорт змінив підхід до життя, навчив боротися з труднощами, не зупинятися. Це ж важкий вид спорту – непогода, сніг, холод, а ти по 2-4 години гребеш, мозолі натираєш.
ТВ: А яке враження справляють Голлівудські зірки у близькому спілкуванні?
ІВ: Я, до речі, сьогодні про це говорив зі шведським актором Майклом Ніквістом. Він здивований цією голлівудською кастовістю. На зйомках можна ввічливо обмінятися якимось приємними словами з зірками, але кожен обертається у своєму колі на кожному рівні.
Зірки першої величини оточені асистентами і охоронцями. Коли Індіану Джонса знімали – щось неймовірне відбувалося. Спілберга оточило море охоронців, підійти було не можливо. Навіть не дозволялося проносити телефони на знімальний майданчик – боялися, що можуть сфотографувати. У фільмі, де я зараз знімаюсь, у головній ролі – Тейлор Латнер, що грав у «Сутінках». З ним скрізь ходять охоронці. Важко говорити про якісь близькі знайомства. Але не самі актори створюють цю атмосферу. Цей бізнес зав’язаний на великих грошах. Усі знають, що можна, а що – ні. Все відчутно само-собою. І під час зйомок тим, хто грає у масовці, навіть кажуть, щоб вони не контактували з акторами.
На мене дуже приємне враження справила Сігурні Вівер. Вона теж у цьому фільмі знімається. Ми цілий день знімали у лікарні, розговорилися. Вона живе у Нью-Йорку, розповіла про свій театр. Потоваришували з Альфредом Маліною, може пам’ятаєте його з фільму «Фріда», де він грав Дієго Рів`єру? Дуже цікава людина.
Пам’ятаю, коли грав у четвертому фільмі про пригоди Індіани Джонса з Гарісоном Фордом, то я з ним ще раніше працював у фільмі «Літак президента». То я його питаю: «Пане Форд, Ви мене пам’ятаєте». А він: «А, Ілля, але ж я тебе вбив». «Так, – кажу, – Ви всіх вбили».
