Спеціальні потреби

Український баскетболіст із НБА розповів про своє життя в Аризоні


Єдиний українець в НБА показав, як живе. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:17 0:00

Єдиний українець в НБА показав, як живе. Відео

Український баскетболіст Олексій Лень, ось уже майже чотири з половиною роки будує свою професійну кар’єру в США. В Америку він приїхав грати за клуб Мерілендського університету. А згодом був обраний до найкращої баскетбольної ліги планети – НБА. 22-річний баскетболіст родом із Луганщини, нині грає за аризонську команду «Фінікс Санз» і є однією з найбільших її надій. Його тренери кажуть – великі перемоги в Олексія ще попереду, але вже зараз у нього самого можна повчитися багатьом українцям – і тим, хто мріє професійно грати в баскетбол і – тим, хто до цього виду спорту не має жодного стосунку.

Олексій показує піджак із українським прапором, який одягнув у день, коли був обраний грати у Національній баскетбольній асоціації за команду «Фінікс Санз» із Аризони.

«Я хотів показати, що я з України. Тому що зараз я, напевно, єдиний в НБА із України, й хотілося б, щоб Україна мною пишалася», – пригадує Олексій Лень.

Каже – малим захоплювався гімнастикою, й гадки не мав, що стане професійним баскетболістом. Однак ще в рідному Антрациті, що на Луганщині, його помітив тренер.

«Якось одного разу – він завів мене до зали, дав м’яча і каже: «Кидай». Я потрапив у кільце, а він зрадів – сказав: «От бачиш – тобі судилося грати у баскетбол». І так потихеньку я почав займатися», – розповідає баскетболіст.

Ріст у понад два метри допоміг. Олексій неодноразово ставав чемпіоном й був визнаний кращим гравцем Юнацької ліги Федерації баскетболу України. А в США після драфту – так називають конкурс, на якому НБА відбирає молодих талановитих баскетболістів – переїхав до Аризони.

Тутешні ландшафти з луганськими териконами якось порівняв дідусь Олексія. Баскетболіст показує його разом із бабусею на світлинах і каже – на жаль – після початку війни на Східній Україні його рідні опинилися в епіцентрі страшних подій, але виїхати з Луганщини відмовилися.

«Хотілось би, щоб просто війна зупинилась, бо люди гинуть і, не знаю, я сам не політик, мені тяжко судити. Я не знаю – що відбувається… у мене нема жодних політичних поглядів, мені просто… я не хочу, щоб люди гинули через якісь політичні тертя», – каже баскетболіст.

Перший рік Олексія Леня в професійній баскетбольній лізі приніс йому багато травм. Але згодом – війна вдома – також вплинула на його світ. Помічник головного тренера «Фінікс Санз» каже, переживав тоді за хлопця.

«Рік чи два тому, коли в Україні було дуже неспокійно, він (Олексій – ТХ) дуже хвилювався за своїх рідних, які там були. Це було тяжко. Йому самому було тяжко, але також і нам, бо ми за нього хвилювалися теж. Наскільки я розумію, його дідусь і бабуся зараз у безпеці чи принаймні у безпечному місці. Але коли це все відбувалося, ми врешті-решт йому сказали: «Послухай, все це дуже складно, але зараз із цієї ситуації ти маєш вийти сильнішим, бо зазвичай у лихі часи стається так, що люди або занепадають духом, або стають ще сильнішими», – ділиться Марк Вест.

Вест каже – Олексію це вдалося: він став більш загартованим не лише як спортсмен, але і як людина. Тим, хто проходить складні часи. Тренер радить брати із українського баскетболіста приклад. А от мама Олексія – Юлія Лень у силі свого сина ніколи й не сумнівалася. Каже, ще малим він написав листа, в якому пообіцяв самому собі – кожну гру грати як останню й потрапити до НБА.

«Я добре пам’ятаю, що коли йому було років 13-14 – він дуже сильно захоплювався баскетболом, – пригадує мама Олексія – Юлія Лень. – Це була його любов і пристрасть. Він переглядав абсолютно всі ігри НБА. Знав усіх гравців і до сьогоднішнього дня – знає і позицію гравця, вік, його слабкі і сильні сторони. Пам’ятаю, як він до мене прийшов і сказав – мамо, у мене така мрія – от хоча б раз вийти ось там – от так і – щоб оголосили моє ім’я. І хочете вірте, хочете не вірте, але тепер, щоразу – коли оголошують «Алекс Лен» – я майже плачу.

Команда «Фінікс Санз» зараз переходить через не найлегші часи. У неї новий наставник, і нові завдання. Однак, під час гри із техаською командою із Сан-Антоніо – головний тренер команди Ерл Вотсон неодноразово кличе до себе саме Олексія, згодом він зізнається, щоразу просить його бути більш агресивним.

«Ми віримо в Олексія Леня і дуже сильно любимо його, і чим більше ми будемо мати змоги підтримати його, оточити його любов’ю й можливостями, як група, як команда, як сім’я, тим більше він буде показувати ще кращі результати», – заявляє Ерл Вотсон, головний тренер «Фінікс Санз».

Вірять у баскетболіста і його партнери з команди. Зірка баскетболу Тайсон Чендлер – в Алексі, як його тут називають, навіть бачить свого наступника й передає власний досвід.

«Більшість часу, коли нам із Алексом вдається поспілкуватися – випадає в роздягалці чи вже на майданчику, – каже він. – Але насправді, ми баскетболісти, проводимо в цих місцях більше часу, ніж деінде в житті. (…) Думаю у Олексія дуже великий потенціал для того, щоб бути визначним гравцем у майбутньому. Він молодий і у нього є все, про що молодий чоловік його віку міг би мріяти.

Свою кар’єру Олексій мріє закінчити у «Фінікс Санз» і ставить за мету бути одним із кращих центрових ліги. Саме тому нині все його життя розписане між тренуваннями, зборами й іграми. Але у вільний час він також допомагає дітям із бідних родин міста, в якому живе. Малеча Фінікса радо ходить із ним у кіно і вже катається на подарованих Олексієм велосипедах. Про це сам баскетболіст розповідає мало, бо вірить, що в житті треба більше діяти, ніж говорити. Але зізнається, що допомогти хотів би й українській малечі. Лень мріє створити баскетбольний табір для дітей із усієї України, аби поділитися і своїми знаннями, і любов’ю до гри, що зветься баскетбол.

Дивіться також: Ці експертні прогнози щодо майбутнього безпеки у Європі та Україні варті уваги

Ці експертні прогнози щодо майбутнього безпеки у Європі та Україні варті уваги. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:04 0:00

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

XS
SM
MD
LG