«Революцію в Україні душать корупція та особливі інтереси», – пише The Economist у редакційній статті «Дивись на захід, Майдане».
Можна пробачити тих, хто вважає, що найгірші часи в Україні вже позаду. Хоча перемир’я на сході країни час від часу порушується, справжніх воєнних дій не було вже кілька місяців. А під час зустрічі в Парижі 2 жовтня керівники України, Росії, Німеччини та Франції матимуть можливість вирішити ті суперечності, які ще залишаються.
«Попри те, що в західних лідерів, поза сумнівом, є спокуса присвятити свою увагу чому-небудь іншому, це було б помилкою. Війна не була єдиним конфліктом в Україні – вона не була навіть найважливішим з них», – пишуть автори. Революція на Майдані була спробою замінити корумпований пострадянський уряд правовою європейською системою та дати відсіч путінському «русскому міру». Тому в Україні вирішується доля цілого пострадянського простору, наголошують автори.
«Поки що Путіну немає про що хвилюватися. Українські реформатори спробували, але їхня війна з корупцією не дуже успішна. Українська держава, як і російська, досі схожа на величезну мафію. Вона керує країною (знехотя), але її головна мета полягає в казнокрадстві», – пише видання.
Олігархи, як і раніше, керують Україною. Якщо уряд надто старанно боротиметься з корупцією, вони можуть влаштувати переворот за допомогою своїх приватних армій; якщо не боротиметься, то переворот можуть влаштувати самі розсерджені ветерани Майдану. І тоді біля кордону ЄС утвориться європейська Сирія, попереджають автори.
Тому Україні потрібна більш безпосередня допомога Заходу. Щоб побороти корупцію, більше іноземців-технократів повинні прийти на ключові посади. Необхідно також підвищити фінансування засобів масової інформації для боротьби з путінською пропагандою. Інші потреби, такі як українська інфраструктура, безумовно, потребують великих витрат, але все ж менших, аніж коштуватиме держава, що не відбулася.
Українці здійснили революцію не тому, що хотіла війни з Росією, а тому, що хотіли жити в «нормальній», відносно некорумпованій, ефективній, демократичній країні.
«Наразі вони не отримали того, чого хотіли. Якщо ліберальні демократії не можуть допомогти таким людям втілити їхні мрії, тоді ніхто не має дивуватися, коли невдоволені маси вирішать, що ліберальна демократія нічого не може їм запропонувати», – підсумовує видання.
Дивіться також: Надія Савченко стала героїнею спецпроекту Держдепу
