Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

неділя 30 Квітень 2017

Calendar

Коли мені було 7-14 років, мій день починався о 5.40 ранку. Я самостійно, поки все спали, збиралася, та, в супроводі зграї бродячих собак, йшла в басейн на ранкове тренування. Потім було ще двогодинне тренування вечірнє. І так кожен день, крім неділі.

Один з моїх колег, відеооператор Брюс, витратив 100 тисяч доларів на заняття хокеєм свого сина

А влітку я їздила в спортивні табори, де обсяг фізичних занять перевищував усі мислимі норми. Так у віці 10 років в таборі в Арзамасі -16 (Мордовія), ми пробігали в день по 10-15 км, пропливали по 6-8 км, а крім цього ще й виконували силові вправи, як от саджаєш на спину важчу за себе напарницю і біжиш з нею вгору пагорбом. І вічно ходиш голодною, тому як спортивна зміна знаходиться в звичайному таборі і харчування у всіх однакове.

До секції з плавання я записала себе сама, добиралася в басейн сама, а також самостійно влагоджувала усі питання, які виникали з вчителями через мої поїздки на змагання. Моя мама навіть не знає назви всіх стилів плавання. Це було щось, чим займалася дитина, і батьки до цього стосунку не мали.

Мої спогади про участь в дитячому радянському спорті у американців викликають жах і ментально складуються десь між румунським дитячим будинком і ГУЛАГом.

USA Swimming Make a Splash Event

USA Swimming Make a Splash Event

Але сама я до останнього часу сприймала цей підхід як цілком нормальний. Чогось подібного я чекала і для свого сина. Яким же було моє здивування, коли, записавши його в 4 роки на плавання, я дізналася, що заняття проходять раз на тиждень і їх всього шість. Під час самих занять, які тривають 45 хвилин, тренер працює з кожною дитиною індивідуально, в результаті чого 30 хвилин з 45 дитинча просто сидить на бортику. Потім можна взяти ще 4-6 подібних модулів, кожен з яких триває не більше півтора місяці.

Навіть серед школярів зустрічається вживання стероїдів. Так дослідження школярів середніх класів в штаті Массачусетс виявило, що 2.7% з них сиділи на стероїдах

Заняття спортом може обійтися дорожче за університет

У цілому в США існує величезна варіативність в організації дитячого спорту. Можна ходити раз на тиждень в місцевий клуб здоров'я, куди беруть усіх бажаючих; можна потрапити в шкільну команду, займатися 2-6 разів на тиждень; а можна найняти персонального тренера чи приєднатися до приватної команди і присвятити своє життя виключно спорту, організовуючи навчання і все своє життя навколо тренувань. Американські олімпійські чемпіони та зірки спорту відносяться до останньої категорії і тренуються, звичайно, навіть більше, ніж я свого часу.

Чимало батьків розглядають захоплення дітей спортом як інвестицію для отримання спортивної стипендії

І, якщо дитині не пощастить отримати спортивний грант чи іншу фінансову підтримку, за все платять батьки, навіть якщо юний спортсмен представляє штат чи країну на міжнародних змаганнях. В залежності від виду спорту, віку дитини, рівня, на якому займається вона займається, та навіть місця проживання, щорічні витрати на спортивні заняття коливаються від 50 доларів на рік до понад 20 тисяч.

Мій колега, відео оператор Брюс Федер, витратив 100 тисяч доларів на заняття хокеєм свого сина. Розповідає, що з чотирьох років його син Брендан ходив на бейсбол, що їм обходилося десь доларів 100 на рік – 50 доларів за участь в дитячій лізі та ще стільки ж на недороге обмундирування. (Ліги набирають на сезон дітей в команди, складають графік та призначають тренерів).

Rangers Orioles Baseball

Rangers Orioles Baseball

Але вже тоді, побачивши хокейну гру, маленький Брендан їм загорівся. Батьки єдиного сина спочатку опиралися захопленню сина. «Я зайшов в спортивний магазин, побачив скільки воно все коштує і негайно вийшов», - згадує Брюс. Але коли поруч з їхнім будинок побудували спортивну арену, яка стала основним місцем тренування команди Washington Capitols, вони здалися.

Якщо ковзани для 7-річної дитини коштували 125 доларів, то вже для 15-річного гравця юнацької ліги з хокею треба було віддати не менше 600 доларів

Спочатку треба було платити за участь в лізі та недороге обмундирування, але з кожним роком витрати зростали, до яких ще додалися подорожі на змагання та збори.

Якщо ковзани для 7-річної дитини коштували 125 доларів, то вже для 15-річного гравця юнацької ліги з хокею треба було віддати не менше 600 доларів. Щорічний внесок за участь в лізі зріс до півтори тисячі доларів. У складі команди Брендон їздив по всій території США, в Канаду, Європу та навіть провів тиждень в Єкатеринбурзі (Росія) в спортивному таборі. Витрати на хокей зросли до 20 тисяч доларів на рік.

Спортивне навантаження теж зростало - з 3-4 разів на тиждень у віці 7-9 років до 5 годин 6 разів на тиждень ігор та тренувань у 16 та старше.

Maple Leafs Capitals Hockey

Maple Leafs Capitals Hockey

Брюс та його дружина належать до середнього класу. «Але в нас дуже щедрі бабусі з дідусями. Гарна система підтримки, - говорить він. – Більшість же батьків партнерів по команді мого сина – надзвичайно заможні. Я говорю про мільйони». Можна хокеєм займатися і за менші гроші, пояснює Брюс. Але не на такому рівні і до того ж варто жити на Півночі країни – там сильніші місцеві команди і не доведеться стільки подорожувати.

Чимало батьків розглядають захоплення дітей спортом як інвестицію для отримання спортивної стипендії. У випадку Брюса це не спрацювало. Запрошення грати у хокейній команді найвищого рівня в одному з американських університетів Брендан не отримав. Сьогодні йому 20 і він – студент бізнесу в Університеті Денвера, навчання в якому коштує 63 тисячі доларів на рік. Якщо б він пішов до місцевого скромнішого коледжу, освіта б обійшлася в 90 тисяч доларів за всі чотири роки навчання. «З наступного року Брендан буде платити за себе сам, кредит візьме», - наполягає його батько. Про витрачені кошти він, втім, не шкодує, кажучи що хокей зробив з його сина сильну, зрілу та розумну людину.

Батьки – тренери, спортивна освіта - не потрібна

Коли його син грав у бейсбол, Брюс сам був і тренером, що є дуже розповсюдженим явищем у США. І для цього зовсім не обов’язково мати відповідну освіту чи навіть розряд у виді спорту, в якому тренуєш. Мій знайомий, програміст з України Генріх Карпинський, який живе в околиці Вашингтону, футболом у дитинстві займався виключно «дворовим», але це не завадило йому тренувати дві команди, в яких грають його сини.

Однозначно, я не перший, хто тренує у футбол, нічого в ньому не розуміючи.

«Коли підійшов час ділити дітей на команди, виявилося, що їх записалося так багато, що не вистачало тренерів. Коли немає тренера, то немає і команди. Батькам повертають гроші, діти плачуть, соплі розмазані по футболці – отже, коли директор ліги запитав, хто з батьків готовий стати тренером, я зголосився. Однозначно, я не перший, хто тренує у футбол, нічого в ньому не розуміючи”, - розказує Генріх.

Soccer Schools

Soccer Schools

Тренерська посада, говорить він, дає йому можливість обирати час та місце тренувань, а також – робити цікаві антропологічні спостереження.

«Найкращі - це батьки, які вже були тренерами. Вони спокійно собі сидять на пагорбі, п’ють каву, балакають за життя та насолоджуються погодою. Є батьки, які постійно спізнюються, що зрозуміло – робота, пробки на дорогах. Є батьки - потужні «фахівці» в спорті, як правило, в усіх його видах. На тренуваннях та іграх вони зазвичай енергійно кричать дітям, що саме їм робити, використовуючи якомога більше спортивної термінології. Ну і, звичайно, - «батько-невдоволений». Він незадоволений місцем або часом тренування, він незадоволений, що його дитині приділяють мало уваги на тренуванні, він незадоволений, що його дитину мало випускають на поле, він незадоволений тим, що ігри програються», - поділився Генріх.

Темні сторони дитячого спорту

За останні 10-15 років кількість дітей, що займаються організованим спортом в США, значно зросла. Оскільки проста біганина по вулиці та стрибання на скакалці без нагляду дорослих тут може закінчитися позбавленням батьківських прав, організований спорт стає чи не єдиним способом порухатися і отримати фізичне навантаження.

Діти, які займаються спортом, вчаться важкій праці, терпінню, наполегливолсті, вмінню приймати невдачі та програші.

Крім фізичного навантаження і, відповідно, позитивних наслідків для здоров'я, в заняттях спортом є ще багато інших переваг. Психіатр Джим Тейлор стверджує, що діти, які займаються спортом, мають більш високий IQ, а також «вчаться важливим життєвим навичкам, таким як важка праця, терпіння, наполегливість, уміння приймати невдачі та програші». У командному видах спорту діти розвивають соціальні навички, а в індивідуальних - внутрішню мотивацію і самостійність.

Bears Cowboys Football

Bears Cowboys Football

Але в дитячому спорті є і свої темні сторони. У статті під заголовком «Темні сторони молодіжного спорту» їх описав професор Рутгерского Університету, колишній головний психолог Олімпійського комітету США, доктор наук Шейн Мерфі. Ось вони.

Батьки, вболіваючи за своїх дітей, особливо найменших, починають себе непристойно вести - сперечатися з тренером, кричати на свою або чужу дитину, чим завдають власним дітям психологічні травми. А можуть в емоційному пориві і огріти по голові тренера або рефері. Потім дуже соромно, а іноді і дорого коштує.

Експлуатація дітей, які демонструють спортивний талант. У 1993-му році соціолог Пітер Доннелі навіть пропонував прийняти спеціальний закон, який захищає інтереси юних елітних атлетів, на яких заробляють батьки і тренери.

Організація дитячого спорту за принципом професійного, в наслідок чого його покидає значна кількість дітей. Вони або не відповідають фізичним вимогам або їм стає нецікаво, занадто важко, поглинає весь їх вільний час.

Шкода здоров'ю і травми. Мерфі цитує дослідження, яке виявило, що з 695 обстежених молодих спортсменів 39% страждали на булімію. Щороку чотири мільйони юних спортсменів потрапляє у відділення травматології. Зростає кількість пошкоджень суглобів через надмірну експлуатацію. Навіть серед школярів зустрічається вживання стероїдів. Так дослідження школярів середніх класів в штаті Массачусетс виявило, що 2.7% з них сиділи на стероїдах. А хлопчики-спортсмени, вказує Мерфі, вживають більше алкоголю, ніж їх менш спортивні ровесники.

Племінник мого чоловіка сильно пошкодив нирки, після того як тренер з бейсболу змусив усіх юнаків присідати нескінченну кількість разів в якості покарання за погані оцінки декількох гравців. У 17-річного Раяна розірвався м'яз і зміст волокон потрапив у кров, а потім - у нирки. Провівши тиждень у лікарні, він розпрощався зі спортом, якому присвятив з десяток років.

Athletics Angels Baseball

Athletics Angels Baseball

Сексуальна експлуатація дітей і насильство над дітьми, яке зустрічається вкрай рідко, але теж буває. Нещодавно USA Today опубліковало розслідування, яке задокументувало сексуальну наругу та експлуатацію 368 гімнасток за останні 20 років. Наймолодшій із задокументованих випадків було 6 років.

Свою дитину я почала вчити плавати з чотирьох місяців - в першу чергу, щоб не хворів і навчився триматися на воді. Я його треную сама у кращому разі раз на тиждень, він ходить на секцію карате, яка в нашому випадку відіграє роль продовженого дня, і інколи ми їздимо кататися на гірських лижах. Будь-яких олімпійських амбіцій на його рахунок у мене немає. Краще ми будемо на коледж відкладати, ніж розраховувати на спортивну стипендію.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Дивіться також: Українці з'їхалися до Вашингтона на тріумф "Золотого тріо" українського боксу

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Знайти пристойне житло за розумні гроші – чи не найбільша проблема. Жити у Вашингтоні дуже дорого, навіть за американськими мірками

До Сполучених Штатів я приїхала працювати менш як півроку тому. Кілька місяців триває соціальна «акліматизація» починаєш звикати до тутешнього життя.

Знайти пристойне житло за розумні гроші – чи не найбільша проблема. Жити у Вашингтоні дуже дорого, навіть за американськими мірками. Щоб уявити собі рівень витрат на житло у власне столиці США, зазирність у розділ "здаю кімнату" на сайті Craigslist.org.

Дорожче тільки у Нью-Йорку, Сан-Франциско і Лос-Анджелесі. Ціну визначають престижність і безпечність району, доступність метро, близькість до продуктових крамниць, ресторанів, фітнес-клубів, якість місцевих шкіл, адже до державних шкіл діти ходять лише за місцем проживання.

Шукати кімнату чи квартиру – справді важко, тому що ринок великий, пропозицій багато, але найкращі розлітаються за кілька годин. У мене було таке: бачу гарне оголошення увечері, одразу пишу, що вже наступного дня можу приїхати подивитись, а із самого ранку мені відписують: «вибачайте, уже забрали». Найбільше варіантів – на сайті craigslist.com. При чому, не лише кімнат і квартир. На цьому сайті американці продають усе – від машин до квитків у музеї. Окремо є розділ «free stuff», тобто безкоштовні речі, переважно, меблі, із самовивозом. Цей же сайт трохи допоміг мені меблювати мою спершу зовсім пусту кімнату. А якось бачила оголошення, що в добрі руки віддають шиншилу!

Зручно, що на табло розкладу пишуть, скільки залишилось до прибуття наступного потягу, а перед прибуттям потяга по краях платформи блимають лампочки

Інша складність тут – транспорт. «Машина – не розкіш, а засіб пересування», – дуже справедливі слова щодо Сполучених Штатів. Якщо у великих містах громадський транспорт розвинений добре, то за місто без власного авто майже не виїдеш. Народжених тут американців, в яких немає водійських прав, я не зустрічала. Автошколи тут є, але найчастіше дітей іще у підлітковому віці вчать батьки. Наприклад, у Хюстоні, штат Техас, нафтовому серці країни, громадський транспорт майже відсутній, бо навіщо? Бензину багато, він дешевий (як і загалом по країні), а машини доступні.

А от у Вашингтоні авто є не в усіх. У самому місті й передмісті гарна система автобусів, ходять вони за чітким графіком, стежити за всіма автобусами на маршруті можна за допомогою мобільних додатків чи на сайті. Там само можна дивитись розклад і будувати маршрут на метро, а ще дивитись ціну проїзду. Від відстані й часу залежить вартість проїзду. В ранкові й вечірні години по буднях їздити дорожче. Мінімальна: $1.75, максимальна – $5.90.

А от на метро місцеві скаржаться. Зараз підземку ремонтують, доводиться перекривати рух на окремих ділянках чи гілках. Натомість запускають за цим же маршрутом додаткові автобуси, однак ситуацію це не дуже рятує. Тож часті затримки потягів, «застрягання» просто у тунелях, скупчення людей у години-пік. Зручно, що на табло розкладу пишуть, скільки залишилось до прибуття наступного потягу, а перед прибуттям потяга по краях платформи блимають лампочки. Не зручно, що на станціях немає годинників.

Таксі дуже дороге, до того ж, таксисти наполегливо вимагають чайових. Якщо нема готівки – шалено обурюються. Революцію зробив Uber. І дешевше, і зручніше, хоч і не так швидко. Здається, молодь нічим іншим і не користується. Навіть дієслово у них таке є, кажуть: to uber, тобто їхати саме Uber-ом.

На велосипедах їздять, звісно, не так багато, як у Європі, але більше, ніж у Києві. Виділених доріжок відносно небагато. Проте із безпекою велосипедистів іще суттєві проблеми. Двоє моїх колег потрапляли в ДТП, де їх збивали машини – на щастя, всі неушкоджені.

Проте я на велосипеді на роботу їздити перехотіла. Інша справа – trails, тобто спеціальні доріжки для бігу та велосипедистів. Їх є кілька по місту, найгарніші пролягають по обидва мальовничих береги річки Потомак.

Сполучені Штати можна уявляти собі, як Євросоюз. У кожному штаті свої закони, своя влада, своя система правоохоронних органів. І, звісно, своя податкова

Іще з перших днів дивують ціни в магазинах, адже на цінниках, в меню кафе, барів, у прейскурантах закладів сфери послуг, – указано вартість без урахування податків. З одного боку, коли бачиш на прилавку одну ціну, а в чеку – іншу, відчуваєш себе введеним в оману. З іншого – чітко розумієш, яку частину вартості забирають собі магазин і виробник, а яку – податкова. Тому американці такі свідомі свого статусу «платника податків».

До речі, зарплати в них також всюди в документах вказані без вирахування податків, тобто gross salary. І на відміну від нас, кожен сплачує свою суму, залежно від сімейного стану, наявності дітей чи «залежних осіб», загального прибутку родини, наявності іпотеки чи кредитів за навчання (університети тут дорогі, багато студентів навчаються в кредит, а потім виплачують їх роками) тощо. Різняться податки й залежно від штату. Нещодавно почула цікаву думку: Сполучені Штати можна уявляти собі як Євросоюз. У кожному штаті свої закони, своя влада, своя система правоохоронних органів. І, звісно, своя податкова. Хоча є й федеральні, загальнодержавні фіскальні служби.

Вартість продуктів тут дуже різна. Харчуватись можна й дешево, загалом, завдяки оптовим магазинам, але якісні продукти дорогі. А ще тут мода на «органічні» продукти, які загалом у півтора-два рази дорожчі. А от одяг дійсно можна купувати дешево. При чому, брендові речі. Існують різні мережі стокових універмагів, де продається абсолютно усе: від валіз до білизни, від дрібних побутових пристроїв до косметики, від речей для дому до снеків. Якщо проводити там чимало часу й прискіпливо вишукувати гарні речі, то дійсно можна купувати якісні товари дуже дешево.

Протягом 15-30 днів (залежить від товару й магазину) можна повернути майже все за наявності чека й етикетки зі штрих-кодом зі 100% відшкодуванням

Одяг там, переважно, зі старих колекцій, але зустрічаються й речі, які люди повертали у брендові магазини. Тобто і не секонд-хенд, але й не цілком нові. Адже більшість магазинів мають, на відміну від України, дуже гнучку політику захисту споживачів. Протягом 15-30 днів (залежить від товару й магазину) можна повернути майже все за наявності чека й етикетки зі штрих-кодом зі 100% відшкодуванням. І жодних документів не потрібно, касир пробиває штрих-код на касі, - й на картку (чи готівкою) майже миттєво повертають усі гроші.

Найбільше мене вразило те, що тут повертають їжу! Якось йшла в гості й купувала вино. Довго-довго роздивлялась полиці, бо жодної знайомої назви не було. Питаю поради у працівників, а мені кажуть: «Візьміть яке хочете, спробуйте, якщо не сподобається – повернете, у нас унікальна система турботи про споживачів!» За такою аналогією я два рази повернула чай, який взяла спробувати, але й першу чашку неможливо було допити. Куди потім йдуть всі ці повернені товари – навіть уявити собі не можу.

Основний принцип домашньої роботи нашого учня другого класу – не більше 20 хвилин. Як тільки задзвенить поставлений на цей час будильник, ми женемо дитину від комп’ютера, бо, якщо цю справу пустити на самоплив, він буде сидіти до темряви.

У нашій вірджинській школі, як і в багатьох інших, учні роблять домашню роботу в програмах I-Ready та DreamBox. Це - спеціальні навчальні програми, які діагностують рівень готовності дітей і, у формі відеоігор, дають їм відповідні до їхнього рівня завдання. Замість оцінок, батьки отримують роздруківки з діаграмами, на яких показаний прогрес дитини.

Дають дітям і паперові завдання, які, на мій погляд, залегкі і більш ніж 10 хвилин на їхнє виконання не вимагають. Ці завдання теж даються не всім однакові, а відповідно до рівня підготовки дитини.

Ще у США люблять в школах давати на дім проекти, які треба виконувати раз на тиждень чи навіть на місяць. Найскладніше було у дитячому садку (kindergarten), коли щомісяця треба було робити якісь мистецький проект. Я, тоді малодосвідчена мама школяра, про нього згадувала в ніч напередодні здачі і ми всією родиною панічно різали, писали, клеїли і розмальовували. Одного разу при виконанні композиції «Індійка, яка ховається у квітах», я так заповзято різала квіти з кольорового паперу, що потім тиждень не могла стиснути праву руку в кулак.

Мій найулюбленіший – плакат на тему благодійності. Ми перед тим їздили з сином в Україну, куди привезли цілу валізу волонтерської допомоги, роздачу якої я задокументувала у фотографіях. Потім ми ці фотографії і використали для шкільного проекту. Отже нинішнього заступника міністра охорони здоров’я, волонтера-інструктора Олександра Лінчевського у школі в місті Фолс-Черч знають принаймні в обличчя.

У першому класі чотири рази на тиждень треба було готуватися з дитиною до диктанту; раз в місяць, як тоді, так і зараз, - здавати список прочитаних книжок; а ще два рази на тиждень – робити прості проекти.

Все це вимагає добрих організаційних навичок від батьків, але якщо щось забудете – не проблема. За незроблене час від часу завдання вчителька сварити дитину не буде і двійку не поставить. У дитячому садку на батьківських зборах класний керівник закликала нас не силувати дітей – головне не вбити в дітях бажання вчитися. Самі ж оцінки ставлять за результатами тестів і прогресу дитини.

Дебати, чи мають діти робити домашню роботу і, якщо так, як багато, у США тривають вже понад століття. На початку минулого сторіччя «Домашній журнал леді» розгорнув кампанію проти домашньої роботи, переконуючи, що дітям після школи краще гратися чи дивитися на хмари. Їхні зусилля виявилися настільки вдалими, що в 1901 році в штаті Каліфорнії «домашку» законодавчо заборонили (пізніше цю заборону скасували).

Oil Patch School

Oil Patch School

Загалом публічна думка в США щодо обсягу домашньої роботи коливається циклічно: на початку минулого століття вважалося, що розум – це м’яз, який треба «накачувати» і робота на дім в цьому допомагає. У 40-х роках почали переосмислювати саму систему освіти і домашню роботу побачили як пережиток 19-го століття. Але, після того, як Радянський Союз, випередивши США, вивів на орбіту супутник, американці заметушилися і знову заговорили про важливість домашньої роботи для школярів. Але тривало це не довго – у 60-х, під впливом «культурної революції», у США залунали голоси, що дітям треба більше гратися, малювати та творити. У 80-х знову згадали про світову конкуренцію, а на початку 21-го століття і до тепер поширена думка, що домашня робота є джерелом надмірного індивідуального та родинного стресу.

У той же час сам обсяг роботи, яку дають дітям на дім, залишається більш-менш стабільним, цитує веб-сайт для батьків greatschools.com дослідника корпорації Ренд Браяна Гілла.

45% учнів 3-12 класів витрачають на домашню роботу більше, ніж годину в день.

Згідно з дослідженням Метлайф 2007-го року, 45% учнів 3-12 класів витрачають на домашню роботу більше, ніж годину в день, включно з 6%, які витрачають понад три години. Понад половини учнів витрачають менше, ніж годину в день на «домашку».

Національна Асоціація батьків та вчителів, а також Національна освітня асоціація рекомендують дітям у першому класі давати домашню роботу, яку можна зробити за 10 хвилин, збільшуючи її з кожним навчальним роком на 10 хвилин. У нашій школі, як і в багатьох інших навчальних закладах США, ці рекомендації перевищують, інколи – втричі та більше.

Чи йде домашня робота дітям на користь? Згідно з дослідженням професора Університету Дюка Гаріса Купера, такий висновок однозначно можна зробити тільки для старшокласників. Існує деяка позитивна кореляція з досягненнями учнів середніх класів і … жодної – для наймолодших учнів!

Дослідники також встановили, що найбільше суперечок та стресу навколо домашньої роботи виникає в родинах, де у батьків немає вищої освіти. Більш освічені батьки краще здатні оцінити, чи відповідає завдання рівню готовності дитини, і не вагаються висловлювати свою думку вчителю. Менш освічені батьки схильні звинувачувати у всіх шкільних проблемах власного нащадка, бо «він бовдур і не зрозуміло, чим в школі займається».

Жодної кореляції між часом, який витрачається на домашню роботу учнями молодших класів та їх успіхами в школі, не існує.

І у деяких школах в молодших класах від домашньої роботи взагалі відмовляються, в інших – в усіх класах - експериментують з новими підходами.

Один з новаторських методів, який шириться американськими школами, - «перевернутий клас» (flipped classroom). На дім вчителі задають подивитися відео-лекцію з новим матеріалом, яку вони або самі записали, або підготовлену Khan Academy чи Ted Talks. А практичні завдання діти роблять в класі, де їм може допомогти вчитель чи однокласник. Ідея мені подобається. Всі з нас мали вчителів, які в класі переказували главу з підручника, а потім, чомусь, замість спеціально підготовлених людей вчити, як вираховувати відсотки чи писати звіти про прочитану книгу, мають батьки. А батьки, може, і не вміють.

А допомога ровесникам – взагалі найкращий спосіб засвоїти матеріал. Я пам’ятаю, як в класі 8-9 показувала однокласникам, як роботи січення куба, - на третьому кубі чи то однокласникові і сама зрозуміла.

Батькам же психологи, зокрема Джессіка Лейгі, радять наступне. Дати дітям самим вирішувати, коли їм робити домашню роботу – відразу після школи чи навіть зранку, бо усім потрібна якась автономія і контроль. А також - не виправляти помилки дитини, не говорячи вже про те, щоб робити домашні завдання за них. Діти мають навчитися робити помилки, вміти впоратися з поразкою та самостійно мотивувати себе на досягнення успіху.

Дивіться також: Експериментальна школа імені Хана: щоб підготувати дітей бути успішними, вчителі звертаються до практик минулого

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Проблема прав трансгендерів у США набула публічності, коли першокласник, який росте дівчинкою, відсудив у школи право користуватись жіночим туалетом.

Щонайменше у 16 американських штатах обговорюють можливість закріпити права трансгендерів на законодавчому рівні. Серед них - яку вбиральню вони мають відвідувати.

За даними опитування Центру П’ю, 51% американців вважають, що трансгендерним особам варто дозволити відвідувати туалети тієї статі, з якою вони себе ідентифікують. 46% американців вважають, що трансгендери повинні ходити в туалет статі, з якою вони народилися.

Проблема прав трансгендерів у США вийшла у публічну площину у 2013 році, коли 6-річний першокласник-трансгендер Кой Метіс, який росте дівчинкою, відсудив у школи право користуватись жіночим туалетом.

Дитина починає розуміти гендерну різницю десь після 2,5 років. Моя дочка вперше заговорила про різні статі, коли десь у трирічному віці під час прогулянки запитала: "Мамо, чи я можу вийти заміж за дівчинку?"

В той момент я зрозуміла: настав час говорити про незручні теми. Тоді Марія дізналась, що основна різниця між "він" і "вона" – статева, і що перевірити це можливо, знявши білизну.

"А вийти заміж ти можеш за того, кого любиш найбільше", - резюмувала я. "Тоді ... я вийду заміж за тата", - відповіла Марія.

Її цікавість вгамувалась ненадовго. Нещодавно Марії торкнулась трансгендерна проблема. У них в американському садочку з’явилась нова вихователька. Або вихователь, який має жіноче ім’я Кейтлин, та виглядає і веде себе як чоловік. Тобто особа трансгендерної орієнтації.

«А чи пані Кейтлин – дівчинка чи хлопчик?», - запитала дитина нас із чоловіком якось за вечерею.

Виходячи з імені та зі статевих ознак, ми відповіли: «Вона - дівчина». І пояснили, що, мовляв, у неї є ті статеві ознаки, які мають дівчтака, і яких немає, наприклад, у тата-хлопчика.

Дитину це не влаштувало, адже вигляд пані Кейтлин не відповідав її уявленню про дівчину. То ж вона наступного дня запитала у вчительки прямо: «Міс Кейтлин, а ви дівчинка чи хлопчик?»

Вихователька, яка, очевидно, воліла б народитися чоловіком, назвала себе «хлопчиком». Після цього питань на цю тему в Марії було значно більше, ніж попереднього дня.

"Мамо, якщо пані Кейтлин – хлопчик, чому вона ходить в туалет як дівчинка? Чи вона може бути татом?" - не припиняла вона...

Я хочу, щоб моя дитина виросла з повагою до кожному у цьому різнобарвному американському суспільстві, незалежно від сексуальної чи гендерної орієнтації, релігійної чи класової приналежності. Я мрію, щоб вона захищала тих, з кого насміхаються чи кого не розуміють.

"Є дівчатка, які хочуть бути мамою. Є хлопчики, які хочуть бути татом. А буває навпаки, деяким дівчаткам хочеться бути татом" - це була перша спроба пояснити те, що їй потрібно буде зрозуміти пізніше. Можливо, це було не зовсім толерантно. Помилок у виханні у мене буде ще багато.

У сучасному американському суспільстві не так вже й легко пояснити різницю між дівчатками і хлопчиками. Такою була моя спроба. Як би ви пояснили інакше?

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію Голосу Америки.

Дивіться також: Американські школярі дедалі рідше вміють писати прописом

Більше

XS
SM
MD
LG