Спеціальні потреби

«Відкладаючи реформи, нова влада прирікає країну на дефолт», - Андрій Ілларіонов


Андрій Ілларіонов

Колишній радник Володимира Путіна, а нині один із його найбільших критиків, старший науковий співробітник вашингтонського Інституту Катона – Андрій Ілларіонов – під час розмови часто вживає прислівник «на жаль». На жаль, після того Україна на прикладі Євромайдану показала чи не всьому світу, як вчити уряди поважати своїх людей, нове керівництво держави нехтує необхідністю провести реформи в країні, – каже аналітик. На жаль, це може призвести до дефолту. На жаль, цим без сумніву скористається північний сусід. Але ситуація, не безвихідна. Слова Ілларіонова – своєрідний холодний душ, вони мало нагадують передноворічні заяви. Своїми думками про 2014-й і прогнозами на 2015-й експерт поділився з Українською службою «Голосу Америки».

Тетяна Харченко: Якими були найважливіші уроки для України в 2014 році? Чи всі ці уроки вона засвоїла?

Андрій Ілларіонов: Найкрупнішою подією 2014 року для України, для Росії, всього пострадянського простору, та я б навіть сказав, для значної частини світу – стала революція на Майдані. Це та подія, вчитися з якої мають інші нації та громадянські суспільства. Майдан – був гарним уроком: як треба чинити із авторитарними, корумпованими режимами, які погано ставляться до власних громадян. Стосовно, тих уроків, які Україні ще треба вивчити, найперше, це урок економічних реформ. На жаль, 2014 рік не був використаний для економічних реформ у жодній мірі. Те, що можна було зробити, за десять місяців із моменту перемоги Майдану, зроблено не було.

Т.Х.: А зараз є надія на зміни?

А.І.: Те, що відбувається зараз, а саме прийнятий бюджет і призначений Кабінет міністрів, на жаль, не дають великих надій, що новий український уряд здатен здійснити зміни. Головний крок, який мала б зробити українська влада – рятувати країну від дефолту, що наближається. Однак, усвідомлення цього тягаря й необхідності його не допустити ані в українському суспільстві, ані у владі зараз нема. Це найбільша загроза, тому що люди просто не уявляють собі наскільки невідворотні безпекові, фінансові, економічні, соціальні та політичні наслідки для України він може принести в умовах війни.

Т.Х.: Скільки Україні залишилось до дефолту за Вашими оцінками? Йдеться про місяць-два?

А.І.: Місяць. Йдеться про кінець січня – початок лютого. Це час, коли Україні висунуть вимоги і нема гарантії, що Україна їх зможе виконати.

Т.Х.: Які саме вимоги Ви маєте на увазі?

Головний крок, який мала б зробити українська влада – рятувати країну від дефолту, що наближається.

А.І.: За підсумками січня, об’єм міжнародних валютних резервів України, радше за все, складе трохи більше семи мільярдів доларів. Далі їй треба буде здійснити проплати за січень. Зокрема, потрібно буде віддати передоплату за газ – інакше газу не буде і країна замерзне. Після, ближче до кінця січня, буде опублікована статистика щодо розміру ВВП і внутрішнього держборгу України. Тоді стане зрозуміло, що співвідношення боргу до ВВП перевищить 60%. Це той самий трігер, який Путін використає для того, аби вимагати до оплати три мільярди доларів, які він дав уряду Януковича. Україні доведеться або віддавати останні резерви, або оголосити дефолт. Якщо вона віддасть останні резерви, то дефолт буде відкладено на кілька тижнів, а якщо вона не віддасть ці гроші, тоді дефолт буде оголошено раніше.

Т.Х.: Тобто патова ситуація?

А.І.: Ні, це не патова ситуація. Це ситуація, яка може завести в глухий кут, якщо українська влада не прийме необхідні заходи вже зараз. Протягом попередніх десяти місяців численні спеціалісти, економісти й експерти радили, рекомендували, пояснювали, переконували українську владу зробити такі кроки. Але українська влада їх не зробила. Яка ймовірність того, що ці кроки будуть здійснені за ті місяці, що залишились? Моя відповідь – невисока.

А кроки потрібні дуже прості. Це абсолютне скорочення бюджетного дефіциту аж до нуля. По суті, його ліквідація, що в свою чергу вимагає суттєвого скорочення держвитрат, реформи «Нафтогазу», яка в тому числі передбачає підвищення тарифів на газ; а також реформи пенсійної системи або принаймні здійснення перших кроків у напрямку її реформування. Ніщо з цього не лише не зроблено, а й навіть не обговорюється.

Т.Х.: Це доводиться чути доволі часто. Ось цю тезу, що про помилки і президентові Порошенку, й уряду казали безліч експертів, але зміни так і не відбулися. Як це можна пояснити?

А.І.: Я залишу мої коментарі, щодо того чому це відбувається, при собі.

Т.Х.: Іншими словами – так може діяти лише антиукраїнький уряд?

Кроки потрібні дуже прості. Це абсолютне скорочення бюджетного дефіциту аж до нуля. По суті, його ліквідація

А.І.: Я б сказав так: мені хочеться вірити, що такий підхід пов’язаний із загальним рівнем нерозуміння, але оскільки, ці люди демонструють високий рівень обізнаності в інших галузях, то пояснення нерозуміння у одній вузькій і не дуже складній галузі, виглядає непереконливо.

Т.Х.: Щодо військових дій. Чи можна очікувати атаки на Україну з боку Росії у 2015 році? Адже агресія на Крим була породжена в якійсь мірі й ослабленністю самої України. Чого очікувати тепер, коли Україна ще більш ослаблена?

А.І.: Абсолютно точно. Путін на це і розраховує. Більше того, він неодноразово прямо казав, що чекає часу, коли Україна опиниться в стані дефолту і припинить обслуговувати свої зовнішні зобов’язання. Це буде ситуація, яка не лише болісно вдарить по Росії, що є одним із кредиторів (України – авт.), але й по західних кредиторах. Таким чином утвориться новий фронт для України - фронт проти власних союзників. Адже з якою б симпатією в Європі й США не ставились до України, ставлення до боргів і зобов’язань там є священним. Відповідно там почнуть вимагати або обслуговування цих боргів, або початку переговорів щодо їх реструктуризації. І треба розуміти, що переговори заберуть багато часу. Це будуть довгі, тяжкі, нудні й непрості переговори щодо реструктуризації боргу, ціни за реструктуризацію, поновлення кредитування. І до того часу поки ці переговори не закінчаться, жодне нове зовнішнє фінансування Україні надаватися не буде.

Т.Х.: Що це означатиме для України?

Це означатиме – різкий стрибок у цінах, припинення значної частини імпорту, неспроможність виконання українською державою базових функцій: і соціальних, і управлінських

А.І.: Якщо Україна буде позбавлена зовнішнього фінансування, то скорочені до мінімуму валютні резерви перетворяться якщо не в нуль, то в нескінченно малу величину. В результаті – підтримувати валютний курс буде неможливо. Це означає падіння курсу гривні і воно може виявитись падінням не на відсотки і навіть не на десятки процентів, особливо тоді, коли валютних резервів виявиться зовсім небагато. Це означатиме – різкий стрибок у цінах, припинення значної частини імпорту, неспроможність виконання українською державою базових функцій: і соціальних, і управлінських. Це стосується і Київської влади, і влади на місцях. Це означитиме різке зниження рівня життя. Погіршення соціальної ситуації. Соціальні протести. І тоді це вже практично однозначно гарантує політичну кризу.

Т.Х.: Звучить страшно...

А.І.: Ні, це все дуже просто. Саме це регулярно протягом останніх десяти місяців експерти пояснювали українській владі. Але необхідні кроки не були зроблені. Сказати, що влада цього не чула – неможливо. Сказати, що влада це не зрозуміла – теж неможливо.

Як показує досвід дефолту в інших країнах – це не гарантія, але може так статись, що нинішній владі доведеться покинути посади: уряду або президенту, або навіть обом. А відсутністю легітимної влади в Україні, до того, як будуть проведені нові термінові вибори, без жодного сумніву скористається північно-східний сусід, для вирішення своєї програми із встановлення контролю над Україною. Якщо ж це буде неможливо – він візьметься за перетворення ситуації в країні в руїну номер два: в громадянську війну всіх проти всіх, в посилення диверсійної діяльності, котра і так вже розв’язана проти України. Він робитиме це за допомогою підкупів тих чи інших – політичних діячів чи бюрократів. Те, що не вдалося зробити за допомогою танків, градів і буків, тепер буде робитися за допомогою економічної і політичної кризи, дефолту, соціального невдоволення.

Т.Х.: Але ж і по владі це теж вдарить.

А.І.: (Посміхається). Мабуть, але більшою мірою це вдарить по рядових громадянах, які живуть від зарплати до зарплати. По людях, які живуть на пенсію, яка і так невелика. По тих, хто знаходиться у окопах.

Т.Х.: Президент України Петро Порошенко заявив, що Україні вдалося створити найсильнішу армію на континенті. Ви з ним погоджуєтесь? Українська армія готова до викликів чи її все ж таки ще слід реформувати, враховуючи рівень загрози, який перед нею виник?

«Акт на підтримку свободи в Україні» був дезавуйований президентом Обамою, котрий при підписанні одразу сказав, що не збирається його виконувати

А.І.: Якість будь-якої армії перевіряється під час військових дій. Нема іншого способу. Жодні заяви, жодні пропагандистські ролики, жодні фільми про звитягу збройних сил зняті Міністерством оборони – не варті нічого до того часу, поки збройні сили (України – авт.) не зіштовхуються із збройними силами іншої країни, особливо, якщо це збройні сили набагато сильнішої, краще озброєної й організованої країни з бойовим досвідом. Поки що, на жаль, на рахунку Збройних Сил України – втрата Криму, втрата Східного Донбасу та Іловайська трагедія. Разом із тим, в активі української армії – багатомісячний захист Донецького аеропорту, оборона плацдарму Дебальцево і кілька інших дрібніших епізодів.

Перевірити слова президента можна буде лише після того, як українська армія звільнить Східний Донбас і Крим. От після цього дійсно можна буде сказати, що українська армія стала якісною, ефективною і здатною забезпечувати територіальну цілісність України. До того, я б утримався від будь-яких сильних коментарів на адресу збройних сил. Тим більше, що помітних змін в організації, постачанні, управлінні, зв’язку й озброєнні української армії поки не дуже видно.

Т.Х.: Дуже сумна у нас вимальовується картина – можливість дефолту, втрата підтримки західних партнерів. Ви взагалі бачите бодай якісь шанси, щоб у 2015 році Україні вдалося бодай трохи розібратися із цією ситуацією – економічною слабкістю і війною.

А.І.: Давайте ми все таки розмілимо: екноміку і військовий конфлікт. Військовий конфлікт Україна не може вирішити самостійно, якщо тільки вона не отримає військову перемогу і тут давайте скажемо прямо – перемогу не над бойовиками чи терористами, а над російськими збройними силами. Зараз ні для кого не є секретом те, що російські регулярні війська повномасштабно беруть участь у війні проти України. Це значить, що для того, щоб добитися звільнення всієї території України необхідно отримати військову перемогу над російськими збройними силами. Але не лише над тими збройними силами Росії, які знаходяться на Східному Донбасі і в Криму, але й над тими збройними силами, які будуть туди спрямовані, якщо українські війська будуть здобувти там перемогу. Треба бути свідомим цієї можливості. Тільки, якщо це відбудеться – можна буде говорити про перемогу. Те, що Путін не готовий до такої перемоги – річ очевидна. Те, що він готовий використовувати, які завгодно ресурси, щоб не допустити такий варіант розвитку подій – теж не викликає жодних сумнівів. Ось такі у нас ставки в цій тяжкій, неприємній і огидній війні.

Т.Х.: А економіка?

А.І.: Якщо протягом найближчого місяця українська влада зробить головні кроки для недопущення дефолту: забезпечить нульовий бюджетний дефіцит, реформує «Нафтогаз», пенсійну систему, радикально скоротить державні витрати, проведе повномасштабну лібералізацію економічного життя і створить рівні умови економічної гри для всіх суб’єктів, тоді шанс з’являється. (...)

Т.Х.: Барак Обама підписав «Акт на підтримку свободи в Україні», що передбачає надання Україні зброї і фінансової допомоги. Отже в наступному році слід чекати покращення американо-українських відносин? І, зокрема, підтимки з боку США? Чи може на заваді цьому стати протистояння між новим Конгресом, що без сумніву буде більш антиросійським, та більш стриманною адміністрацією президента США?

А.І.: На жаль, ось цей дуже важливий закон «Акт на підтримку свободи в Україні», що містить в собі дуже багато хороших моментів, був у великій мірі дезавуйований президентом Обамою, котрий при підписанні цього акту одразу сказав, що не збирається його виконувати. Він прямо сказав, що цей акт надає певні можливості й повноваження адміністрації, але він не збирається користуватись цими повноваженнями. Тому матеріальна підтримка, після прийняття цього акту, буде надана, але вона є відносно незначною. Так, вона трохи розшириться, трохи збільшиться і там буде передбачено навіть військове обладнання подвійного призначення, але це все буде не в тих об’ємах, яких потребує Україна, і які США могли б їй надати. Тому, мені здається, що ані в 2015 році, ані у 2016 році, поки чинний президент США буде при владі – чекати серйозної підтримки від США Україні не варто. Двосторонні стосунки радше за все будуть розвиватись так само, як останні два місяці. Це будуть заяви, щоб продемонструвати моральну і психологічну підтримку Україні, за відносно обмеженого реального забезпечення України необхідними ресурсами і матеріалами.

Т.Х.: Крім економічних реформ, що є нагальним завданням для України?

А.І.: Побудова сучасної української держави. Спроби її будувати здійснювались протягом останніх 23 років. Не всі вони були вдалими і нині сучасної української держави, на жаль, не існує. При чому, не видно навіть великих зусиль із її створення. Можливо, майбутня екомічна і соціально-політична криза, покаже чи зможуть люди, що нині перебувають при владі, добитися створення бодай каркасу, сучасної української держави. Якщо вони не зможуть цього зробити, тоді за цю справу мають взятися інші люди. І вони це зроблять – на тій території, яку нині Україна має або... на дещо іншій території. Такою, на жаль, буде плата за тяжкі уроки, які проходить і українська влада, і українське суспільство в цьому затяжному економічному, політичному й інтелектуальному розвитку.

Також дивіться: Що чекає на Україну у 2015-му? - прогнози зі США

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар», спеціальним кореспондентом і текстовим редактором ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачем і головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти. За першою – філолог-фольклорист. Диплом режисера документального кіно отримала як стипендіатка програми Fulbright в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» з весни 2014 року. Працює одночасно як відео-операторка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Фінікса та Нью-Джерсі.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG