Спеціальні потреби

Погрози Кремля застосувати ядерну зброю та присутність російських військових літаків у повітряному просторі інших країн, можливо, мають на меті лише залякати Захід і здобути симпатію російських націоналістів. Однак цим Путін переходить межу, пише The New York Times.

«Агресія Путіна закорінена в потужному націоналізмі, який дуже популярний серед російського народу та підігріває війну в Україні. Попри угоду про припинення вогню, підписану в Мінську в лютому, Росія продовжує озброювати, навчати та керувати сепаратистськими бойовиками. Бойові дії посилилися, й існує серйозне занепокоєння, що Путін планує наступ для захоплення більшої території у Східній Україні», – пише видання.

Виклична поведінка Росії – це серйозне випробування для НАТО, члени якого іноді демонструють свою роз’єднаність. ЄС і США повинні залишатися разом, щоб зберігати санкції та підвищувати свою обороноздатність, оскільки наміри Путіна дедалі складніше передбачити, пише газета.

Україні належить пройти довгий шлях, щоб позбутися своєї «олігархічної демократії», пише Джуді Демпсі з Carnegie Europe. Зі звіту про необхідні кроки з реформування та стабілізації української економіки, підготованого шанованим дослідницьким центром «Віденський інститут міжнародних економічних досліджень», вимальовується похмура картина, пише політолог.

Автори звіту категорично відкидають можливість застосування в нинішній Україні шокової терапії, використаної в Польщі на початку 1990-х. Важко повірити, що 1991 року Польща та Україна починали з приблизно однакового рівня розвитку: ВВП на особу в Польщі становив 4 800 доларів, а в Україні – 3 900.

Однак 2016 року Польща досягла показника 22 000 доларів, або 70% від середнього дня ЄС рівня, а Україна – лише 6 600 доларів, або ж 23% середньоєвропейського ВВП на особу.

«І це попри те, що Україна наділена родючими землями та великими покладами корисних копалин, зокрема заліза та вугілля», – пише Демпсі.

Різниця в досягненнях двох країн пояснюється тим, що в Польщі було реформовано державні інституції, а сильне громадянське суспільство сприяло в здійсненні перетворень. В Україні цього не було.

«Це найважливіший момент. Польща та Україна перетворилися на держави з ринковою економікою, в яких частка державної власності зменшилася. Але Польща здебільшого тримала дистанцію між політиками та підприємництвом – хоча в демократіях це завжди складно», – пише авторка.

Натомість в Україні державою керували олігархічні інтереси, а економічну політику держави диктували олігархи, які нажили багатство переважно на «безсоромному – та безкарному розкраданні державного майна», – сказано в звіті.

Тож для трансформації України необхідні величезні політичні та економічні зобов’язання ЄС, і цей процес триватиме «дуже, дуже довго».

«Проте порівняно з 1990-ми або ранніми 2000-ми в Україні останніми роками відбувається щось глибинне. Тепер тут є громадянське суспільство, яке робить усе можливе для того, щоб справедливість, прозорість і боротьба з корупцією були пріоритетом політичної програми», – пише Демпсі.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG