9-го травня на честь 70-ї річниці Перемоги у Другій Світовій Кремль влаштовує на Червоній Площі у Москві колосальну демонстрацію сили. Самих військових обіцяють - понад 16 тисяч, бронетехніки – 194 одиниці, у небі – 143 літаки та гелікоптери. Загалом по Росії в урочистостях візьмуть участь понад 70 тисяч осіб. Помпезні святкування відбудуться і у відхоплених у України Керчі та Севастополі.
Іронія події у тому, що святкувати Перемогу над нацизмом Росія буде у статусі країни, яка сама зараз затіяла переділ кордонів у Європі, тероризує своїх сусідів та претендує на особливий шлях на чолі із особливим лідером.
Про те, як світ оцінює такий вибір і дії Москви можна буде судити за переліком іноземний гостей на Червоній площі 9-го травня - каже політолог, професор університету Джорджа Мейсона Марк Кац.
Мене, і не лише мене, турбує, що за Парадом 9-го травня у Москві може послідувати і напад на МаріупольТімоті Снайдер
«Справжня ознака того, що держава є великою це не її військова могутність, а те чи хочуть інші країни бути її союзниками, чи бачать вони у ній друга. Подивімося на США, ця країна багатьох дратує, але зрештою багато країн хочуть бути союзниками Америки. А хто хоче бути союзником Росії? Немає таких», - говорить Марк Кац.
На параді Перемоги у Росії схоже не буде лідерів жодної із країн союзників, які 70 років тому разом із СРСР вибороли перемогу над нацизмом. До цього публічного остракізму Росія на чолі із Путіним йшла, довгих 16 років.
Дослідник імперіалізму та націоналізму Олександр Мотиль вважає: Росія повторила шлях, який привів Німеччину до нацизму.
«Як і Німецький Рейх - Росія втратила імперію. Для народів обох країн це стало травмою і потягнуло за собою падіння економіки, інфляцію та безробіття. І як результат в обої країнах. У Німеччині у 1920-х, а в Росії у середині 90-х, провину за пережите приниження, за втрату стандартів життя та інше поклали на демократію, як таку, та демократів при владі. І в обох випадках з'явились та прийшли до влади привабливі для народу сильні лідери з обіцянками відновлення колишньої слави та сили держави. Звісно ж я кажу про Адольфа Гітлера та Володимира Путіна у Німеччині та Росії, відповідно», - говорить історик.
Фашистські режими здаються сильними, але насправді надзвичайно слабкіОлександр Мотиль
Олександр Мотиль відзначає разючу схожість між гітлерівською Німеччиною та путінською Росією. Обидва режими антидемократичні, корумповані, забюрократизовані, неефективні. Обидва вибудовані навколо культу вождя та страху свободи. Обидва приречені шукати ворогів та війни, щоб відволікати увагу суспільства від внутрішніх проблем та провалів. Обидва оперують міфами, а не правдою.
Професор Єльського університету дослідник націоналізму та тоталітаризму Тімоті Снайдер зветає увагу на інше: у нинішній Росії не просто розібратись, що насправді святкуватимуть 9-го травня, перемогу над нацизмом, чи війну проти України?
«Мене, і не лише мене, турбує, що за Парадом 9-го травня у Москві може послідувати і напад на Маріуполь», - каже Снайдер.
За даними "Левада Центру" понад 70% росіян погано чи дуже погано ставляться до США, Понад 60% - негативно ставляться до ЄС, і понад 50% - до України. Президент Росії у офіційних промовах говорить про бандерівців, брязкає ядерною зброєю і говорить про особливий, відмінний від решти світу, шлях Росії.
Усі згадування про "бандерівців" просто прикривають нездатність росіян зрозуміти, що їх вчинки в Україні - і за радянських часів, і зараз - примушували українців чинити спротив"Марк Кац
Міф Перемоги та парад на Червоній площі, у цьому контексті, - символічна ланка, яка поєднує боротьбу предків проти нацизму, із нинішнім протистоянням Путіна з цілим світом – звертає увагу політолог Марк Кац.
"Той факт, що Путін на найвщиму рівні говорив про загрозу з боку "бандерівців", і вся риторика російського націоналізму, вказують, що і сам Путін і всі російські націоналісти не засвоїли справжній урок Другої Світової. Як у Росії ведуть дискусію про цю війну? Ми чуємо лише про період з 1941-го по 1945-й. Вони обходять факт підписання нацистсько-радянського пакту Молотова-Рібентропа і те, що СРСР та Німеччина були союзниками з 1939-го по 1941-й, і, що війна між ними була лише питанням часу та того, хто нападе першим", - каже дослідник.
Зачарованість пропагандою, яка викривляє і минуле, і сьогодення, не дає росіянам побачити, що їх сьогоднішні герої нагадують тих, перемогою над ким вся Росія буде пишатись 9-го травня.
"Якщо хтось і веде себе так, як ті "бандерівці" про яких говорить Путін, то це сепаратисти у Донецьку та Луганську. Я вважаю, що усі згадування про "бандерівців" просто прикривають нездатність росіян зрозуміти, що їх вчинки в Україні - і за радянських часів, і зараз - примушували українців чинити спротив".
З чого може почати шлях до правди окрема людина? Хай поставить собі питання "Звідки я?Тімоті Снайдер
Але чому німці підтримали Гітлера? Чому росіяни плескають у долоні Путіну та вірять пропаганді?
У квітні у Вашингтоні група експертів міркувала, чому у 21-му сторіччі люди відмовляються від демократії на користь авторитаризму?
Несподіваний варіант відповіді запропонувала Регіна Спектор, професор університету Массачустесу. Каже, причиною може бути лінь.
«Для молодих держав, для постколоніальних, постсоціалістичних країн, побудувати ефективний державний апарат та ринкову економіку - це дуже складна робота. Скажу так, для деяких суспільних груп, економічних, державних значно простіше віддати прийняття рішень центральній владі, а не створюваті інститути, які б здійснювали урядування на демократичних принципах», - відзначає Спектор.
Буває, що комусь і жити простіше, коли рішення приймають за нього.
Втім, відмова від свободи не може принести позитивного результату - вважає історик Олександр Мотиль. Він переконаний - путінський режим далеко на такий міцний, яким здається і росіянам, і самому Путіну.
«Фашистські режими здаються сильними, але насправді надзвичайно слабкі з цілього ряду причин. По-перше сам культ супер мужнього лідера вже несе зерна власної погибелі. Це колись Путіна був живчиком. Тепер він все більше схожий на старого та питущого чоловіка. Десять років тому хтось міг щиро співати "Я хочу такого, как Путин" - зараз була б пародія. Інший аспект - концентрація влади у руках меншості непідзвітної нікому у суспільстві. Ця система веде, як до разючих успіхів, так і до вражаючих провалів. Я вважаю, що вторгнення Путіна до Криму та Східної України і стало таким провалом для Путіна. Інший фактор - забюрократизованість та клановість державного апарату у авторитарних режимах при поголовному уникненні відповідальності. Такі держава за визначенням не може бути ефективними. Так було у нацистській Німеччині, у фашистській Італії і так зараз є у Росії Путіна», - відзначає історик.
Путін підлаштовується під суспільство, яке вважає , що відправляти чеченців на війну та смерть в Україні нормально, а от - росіян ніМарк Кац
Олександр Мотиль переконаний, Україна поставила крапку на планах "бліцкригу" Путіна. Його режиму Мотиль відводить не більше 5 років, але попереджає - чим гіршою ставатиме ситуація для президента Росії, тим більшою буде спокуса розв'язати ще одну війну, наслідки якої можуть бути непердбачуваними.
9-го травня Путін з Кремлівської стіни споглядатиме добірні колони своїх військ. Цілком можливо, що в голові у Путіна у цей день буде не лише захват від витвореної ним потуги, але і страх перед нею.
Колишній Директор національної розвідки США адмірал Денніс Блер відзначає – диктатори навіть на власну армію не можуть покластись.
«Думка, що диктаторам завжди гарантована підтримка військових, що військові завжди люблять диктаторів - помилкова. Насправді, відносини між військом та диктаторами завжди напружені на крихкі. Диктатори не вірять військовим, бо останні можуть їх змістити. Вони ж бо мають зброю та повагу суспільства. Для диктатора військо це і опора і загроза. Люди, які приходять до армії часто мають патріотичні ідеали і дуже скоро розчаровуються і у диктаторах, бо бачать ті жахливі речі, які вони роблять, і у корумпованому військовому керівництві. На нижчих рівнях військової структури у будь-якому дикторському режимі завжди є люди, які хочуть змін. І демократії можуть працювати з цим, як з матеріалом. щоб спробуваті розірвати звязок армії з диктаторами та отримати підтримку з їх боку. Це просто зробити. Достатньо дати зрозуміти військовим. що вони служать країні, а не певній особі, партії та бандитам, які опинилсь при владі. Рано чи пізно диктатор накаже військовим стріляти у власний народ, а вони ж не для цього прийшли до армії», - каже безпековий експерт.
Якщо попереду бунт путінських силовиків, то деякі його знаки вже помітні для політолога Марка Каца.
Він вважає: першою ластівкою початку кінця Путінізму може стати бунт президента Чечні Кадирова, якому Кремль приписав відправляти своїх людей на смерть в Україні.
«Кадиров нещодавно наказав своїм силовикам стріляти у російських. Це тривожний знак. Це свідчить про залежність Путіна від Кадирова, бо Путін підлаштовується під російське суспільство, яке вважає , що відправляти чеченців на війну та смерть в Україні нормально, а от - росіян ні. Я думаю, що Кадиров розуміє, що він опинився за кермом процесу. Але деяким силам у Москві це не подобаєтсья і вони його хочуть зняти. Тож я думаю, що ми наблизились до моменту, коли Путін доведеться обирати. Якщо не зніме Кадирова - покаже слабкість, а якщо спробує його зняти - може отримати дві одночасні війни, в Україні та Чечні. Причому остання пошириться Північним Кавказом. Чи може Путін це дозволити? Я думаю що до останнього часу Путін був оптимістом і ввважав, що йому все зійде з рук, але насправді кинувши стільки сил проти України він ослабив свої позиції на Кавказі. На мою думку. Кадиров це добре усвідомлює», - відзначає Марк Кац.
Чи продовжить Путін агресію в Україні чи може настане протверезіння – Історики не беруться прогнозувати. Лише час, кажуть вони, дасть відповіді на всі питання щодо майбутнього Путіна, України та світу.
Втім, чи зрозуміємо ми події свідками та учасниками, яких є і будемо? У завірюсі війни легко потрапити на гачок пропаганди і ворожої і «дружньої».
Саме цьому і вчить історія свята «Дня перемоги». Однією з причин того, що подія - яка у 1945-му символізувала тріумф народу над одним диктатором та сподівання на свободу від іншого - стала втіленням імперіалізму, є і мовчазна згода людей, їх неготовність відстоювати правду.
Професор історії Єльського університету Тімоті Снайдер у День Перемоги радить кожному почати власний пошук правди про Неї.
«З чого може почати шлях до правди окрема людина? Хай поставить собі питання "Звідки я?", "З якого села, міста, якої частини Києва?". Хай запитає себе "А хто жив тут під час війни?", "Що сталося з цими людьми?". Може їх депортували до Гулагу, а може вони воювали у Червоній армії, чи можливо це були євреї, і їх було вбито за це? Чи може вони втекли з країни? Це найпростіший спосіб почати пізнання історії - поставити собі питання про власне походження, почати шукати архівні дані, говорити зі свідками подій, які ще живі», - дає пораду історик.
Дивіться також: Днем Перемоги Росія маскує своє фашистське єство - оцінки, аналіз
