Спеціальні потреби

Актуально

Посолка США: про зброю, зернову угоду і ймовірність оголошення Росії державою-спонсором тероризму

Надзвичайна і повноважна посолка США в Україні Бріджит Брінк

У США запровадили низку жорстких санкцій проти Росії і продовжуватимуть це робити надалі. Про це в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода зазначила надзвичайна і повноважна посолка США в Україні Бріджит Брінк.

Амбасадорка розповіла про:

  • ймовірність оголошення Росії державою-спонсором тероризму;
  • те, як саме США допомагатимуть Україні на шляху до її перемоги;
  • прокоментувала можливі дії Росії щодо спроб анексії новоокупованих територій України та методи протидії цьому.

– Мені подобається бути в Києві. Перше, що я зробила, по приїзді в Київ – дві речі: побувала на майдані Незалежності та відвідала тих, хто загинув у цій жахливій війні, яка почалася не 24 лютого, а ще у 2014 році.

Для мене велика честь і привілей бути тут разом із чудовою, патріотичною та відважною групою американських дипломатів. Ми тут, щоб допомогти Україні захистити себе.

– Ми вдячні вам за це.

У квітні наша колега Віра Гирич, журналістка Радіо Свобода, загинула від російської ракети, яка потрапила в її квартиру. Вона загинула у себе вдома, як цивільна особа. Цей випадок та велика кількість інших наштовхують на одне запитання.

Україна неодноразово закликала США оголосити Росію державою-спонсором тероризму. Ще навесні Державний департамент США відповів, що уважно розгляне це питання. Тож, яку відповідь ви можете дати Києву зараз?

– Перш за все, мої співчуття вашим колегам та родині Віри. Я чула про це. І це – жахливий результат жорстокої війни Росії. Я знаю, що журналісти по всьому світу стикаються з небезпекою. Й тут також. Тому я співчуваю з приводу цієї жахливої, жахливої події.

Щодо оголошення Росії державою-спонсором тероризму, ми розглядаємо це питання, воно потребує ретельного аналізу відповідно до американських законів. Про те, що ми робимо: ми змушуємо Росію відповідати за свої дії й продовжуємо це робити.

Разом з нашими партнерами та союзниками зі всього світу ми запровадили безпрецедентну за обсягом та глибиною кількість санкцій, і ми продовжуватимемо це робити й надалі.

Ми також відключили Росію від фінансування міжнародних фінансових установ. Ми також перешкодили використанню Росією заморожених коштів центрального банку для погашення свого боргу. Ми використовуємо всі доступні засоби, включно з багатьма, які б застосовувалися для країни, яка є таким спонсором.

Проте ми також дуже уважно розглядаємо таке оголошення. І ми продовжимо притягати Росію до відповідальності відповідно до нашого законодавства.

– Іншою проблемою глобального масштабу є українське зерно. В українських портах заблоковані мільйони тонн зерна. Беручи до уваги договір, підписаний у Стамбулі під наглядом ООН, наскільки ефективним, на вашу думку, він буде? І чи вбачаєте ви у цьому ризики, враховуючи, що однією зі сторін є Росія?

(Ця розмова відбулася 22 липня, ще до ракетного удару російських військ по порту Одеси 23 липня, який Бріджит Брінк засудила. Посол заявила, що Кремль «продовжує використовувати їжу як зброю» ред.).

– Ми вітаємо укладення та підписання цього договору. Ми також цінуємо ті зусилля, справді великі і довготривалі зусилля ООН і Туреччини з підготовки цієї угоди.

Врешті-решт, саме Росія перетворила на зброю питання харчування в розпал глобальної кризи продовольчої безпеки. І ми вважаємо, що ми та інші країни маємо змусити Росію виконати цю домовленість.

– Якщо ця домовленість не спрацює, якою може бути альтернатива? І що зможе зробити США для розблокування портів? Я маю на увазі зброю, яка зможе цьому допомогти: кораблі, системи протиповітряної оборони або ракети великої дальності.

– Звичайно, я дуже сподіваюся, що підписання цього договору (включаючи факт того, що його підписала Росія) – це найкращий варіант. Але, звісно, ми повинні продумати й підтримати інші можливі варіанти, що ми й зробимо. Я не хочу про них говорити, тому що я вважаю, що в ідеалі ця угода є найбезпечнішим, найкращим і найшвидшим способом експорту зерна.

Ви також підняли питання безпекового забезпечення. Я дуже рада бути тут й представляти Сполучені Штати, тому що ми є найбільшим постачальником безпекової допомоги, починаючи з 24 лютого. І вона включає артилерію великої дальності, протиповітряну оборону, берегову оборону, боєприпаси і багато-багато іншого.

Тож зараз ми надаємо допомогу через «програму президентських повноважень» (presidential drawdown – програма президентських вилучень із запасів США – ред.), що є надзвичайно швидким шляхом. І ми робимо це приблизно кожні два тижні – це те, що ми запланували, і ми продовжуватимемо підтримувати та допомагати Україні у сфері безпеки стільки, скільки буде потрібно.

– Для нашої аудиторії питання про зброю, певно, є найважливішим.

Міністр оборони України Олексій Резніков днями заявив, що Україні потрібні 50 HIMARS, щоб зупинити Росію, і 100 – для початку ефективного контрнаступу, а також бронетехніка, авіація, тощо. При цьому артилерія та інше озброєння передається Україні невеликими частинами.

Так чому зброя постачається, як кажуть деякі експерти, повільно і невеликими порціями? І чи вважає Вашингтон, що кількості зброї, яка надсилається до Києва, достатньо для перемоги України?

– Я можу сказати, що ми дуже тісно співпрацюємо по годинах, навіть по хвилинах з Україною та з міністром оборони, з керівником Збройних сил, моїми колегами у Вашингтоні, і також в Європі. Таким чином, ми тісно співпрацюємо, щоб не лише забезпечити всім, що зможе допомогти Україні перемогти у цій боротьбі, але й активізувати міжнародну спільноту.

У нас пройшло віртуальне засідання так званої Контактної групи, до якої входять США та близько 40 інших країн, які надають безпекову допомогу та озброєння Україні. І це була дуже позитивна зустріч, ми оголосили про ще одну «програму президентських повноважень», яка включає ще 4 HIMARS та деяке інше озброєння.

Тож я можу вам сказати, що на кожному етапі в найтіснішій координації з нашими українськими партнерами ми робимо все можливе, щоб дати українським воїнам на передовій те, що їм потрібно, як тільки їм це буде потрібно.

Міністр оборони Остін сказав близько місяця тому, після на той час останнього засідання цієї Контактної групи, що ми будемо наполягати сильніше та рухатися швидше. І це саме те, що ми зробили. І тому було прискорення, і це продовжуватиметься на підтримку України.

– Одна з найпопулярніших тем сьогодні – це військова авіація. Є новини про те, що група сенаторів закликала Пентагон розглянути можливість рекомендувати надання Україні сучасні винищувачі. Чи є новини з цього приводу?

– Зараз я не можу нічого оголосити. Але можу сказати, що кожен запит, який надходить до нас, ми ретельно вивчаємо. У тісній координації з українськими військовими та цивільними лідерами ми надаємо все, що можемо, і спонукаємо наших партнерів і союзників чинити так само.

– Зараз США є країною-лідером у наданні підтримки Україні. Чи бачать США достатньо прозорості, коли йдеться про контроль того, як Україна використовує зброю та кошти?

– Відтоді, як я очолила посольство, вияв підтримки не лише від адміністрації, а й від Конгресу і американського народу Україні був безпрецедентним і дивовижним для мене, як для людини, яка працювала у міжнародних відносинах все своє професійне життя.

Коли я приїхала в Україну, одним з моїх основних пріоритетів було забезпечувати, щоб неймовірна кількість допомоги, яка йде від адміністрації, Конгресу і американського народу, використовувалась за призначенням. Тож ми дуже на цьому зосереджені, так само як і Конгрес.

Ми працюємо з різними частинами нашого уряду для того, щоб мати змогу, перебуваючи у Києві, робити все, щоб забезпечити прозорість і підзвітність. Для цього ми працюємо з американськими інституціями та агенціями, щоб робити це разом. Це дуже важливо, ми ставимось до цього з усією серйозністю. Ми відповідальні перед Конгресом і американцями за цей високий рівень підтримки.

– Як довго США готові допомагати Україні фінансово?

– Я думаю, ми вже надаємо безпрецедентну підтримку. Але ми готові підтримувати Україну стільки, скільки знадобиться.

– Скільки знадобиться для перемоги?

– Ми завжди казали, і це казав президент, що ми не збираємося казати Україні, що саме вважати за перемогу, або ж змушувати Україну поступатися територією чи щось на кшталт цього. Цього робити ми не збираємось. Що ми хочемо бачити – це те, що ми підтримуємо суверенну, незалежну, демократичну і процвітаючу Україну. Тож вся ця підтримка покликана допомогти українській владі досягти цієї мети.

– Ви вірите, що санкції проти Росії матимуть потужний ефект?

– Я думаю, вони вже мають ефект. І санкції працюють таким чином, що ефект від них часто вимагає часу. Зараз очевидно, виходячи з рівня ВВП, інфляції та інших індикаторів, що санкції вже мають вплив.

– Я запитую це, бо російські посадовці постійно погрожують Україні, США і Заходу в цілому: якщо Захід надаватиме Україні більше зброї, або якщо Захід накладе більші санкції, то Росія піде на «жорсткі кроки» або на ескалацію військової агресії. Яка реакція США на такі погрози?

– Я – посол США в Україні. Тож мій фокус на тому, як ми підтримуємо Україну, не на заявах, які озвучують інші країни.

З моєї точки зору, і того, якою є наша політика, ми маємо надавати Україні зброю, щоб забезпечити її перевагу на полі битви. Тож коли настане час, коли Україна вирішить, чи уряд, чи президент вирішать сісти за стіл перемовин, то українська позиція буде сильною.

– Як США реагуватимуть, якщо Росія спробує анексувати новоокуповані території України? Чи призведе це до нових санкцій проти Росії, чи можуть вони бути сильнішими, ніж є зараз?

– Це те, за чим ми уважно стежимо. І це те, на що ми вважаємо, необхідно давати відповідь. Це обурливо, що Росія намагається анексувати територію України. Але це не несподівано.

Ми бачили, як це було у Криму в 2014 році. І здається, вони використовують ту ж методичку. Ми бачимо, що в Херсоні та інших частинах України, які зараз окуповані Росією, намагаються видавати паспорти, вимагати російську мову в школах та адміністраціях, встановлювати проксі-лідерів у цих адміністраціях. Це обурливо, і не відповідає міжнародному праву.

Тож наша позиція полягає в тому, щоб водночас привертати увагу до цього і переконатися в тому, що наші партнери і союзники про це знають, а потім вжити кроків, якщо Росія все ж вирішить це зробити.

Ми продовжимо накладати санкції проти проксі-посадовців і вживати інших заходів, які в майбутньому не дозволять коли-небудь визнати подібну анексію.

– Можливо, США та союзники могли б щось зробити, щоб запобігти цій можливій анексії?

– Я на це сподіваюсь. Білий дім також цього тижня опублікував певну інформацію щодо цього, і заявив, що в нас є розвідувальна інформація, і зараз ми її оприлюднили – деталі того, якими можуть бути ці плани анексії.

І, так само, як і перед повномасштабною війною, перед тим, як Росія почала свою масштабну війну проти України 24 лютого, ми теж так зробили. І це, на мою думку, було дуже важливим і ефективним дипломатичним підходом з боку президента Байдена і держсекретаря Блінкена, ми привертаємо увагу до цих дій ще до того, як вони стаються. Тому що вони вже відбувалися у минулому. І ми бачимо, до чого йде.

Тож коли ми обговорюємо це публічно, ми сподіваємось залучити наших союзників і партнерів до підняття ціни, і кажемо Росії, яку ціну вона заплатить, якщо вони продовжать йти шляхом спроб анексувати території України.

Всі новини дня

США не надавали Україні зброї, яка могла б досягнути аеропорту в Криму – високопосадовець Пентагону

Аеропорт «Саки» в окупованому Росією Криму

Серед американських поставок зброї в Україну не було такої, яка могла б досягнути аеропорт «Саки» в Криму, сказав високопосадовець Пентагону.

Під час брифінгу у п’ятницю виокопосадовець Міністерства оборони США заявив, Україна не отримувала зброї, яка могла б досягнути військовий аеропорт «Саки» в Криму, але він додав, що вибух у Саках «мав значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал».

«Я не маю відповідей на питання про те, що сталося в Саках, єдине, що я можу сказати, що це не були ATACMS, бо ми не надавали їх Україні, але, як відомо, це мало досить значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал», – сказав чиновник Пентагону.

Американський оперативно-тактичний ракетний комплекс стріляє балістичними ракетами до 300 кілометрів дальності.

Міністерство оборони Росії заявило 10 серпня, що на території аеродрому «Саки» сталася детонація кількох авіаційних боєприпасів. Державне агентство ТАСС з посиланням на джерело у Міноборони Росії повідомило, що причиною вибухів стало порушення вимог пожежної безпеки.

На аеродромі, де базувався полк літаків-винищувачів до складу якого входили літаки, які завдавали ракетно-бомбові удари по території України, синхронно відбувалося два вибухи.

Військові експерти припускають, що вони могли статися внаслідок обстрілу випущених Україною ракет.

Україна публічно не взяла на себе відповідальність за напад і не повідомила, як саме він був здійснений.

Як «Голос Америки» повідомляв раніше, на думку деяких експертів, з якими говорили західні ЗМІ, вибухи в Криму були, ймовірно, спричинені використанням українськими силами балістичних ракет малої дальності «Грім-2» українського виробництва, або неідентифікованої західної системи чи модифікованих літальних апаратів без екіпажу (БПЛА) з боєприпасами.

Колишній командувач збройних сил США в Європі генерал Бен Годжес заявив, що «немає абсолютно жодного сумніву, що вибухи були спричинені не випадковою детонацією, а за атакою стояли українські сили або диверсанти».

Британська розвідка повідомила, що, за її даними, російська армія втратила щонайменше вісім військових літаків – щонайменше п’ять винищувачів-бомбардувальників Су-24 і три багатоцільові винищувачі Су-30 майже напевно були знищені або серйозно пошкоджені в результаті вибухів, мовиться у повідомленні розвідки, яке вранці 12 серпня опублікувало Міністерство оборони Великої Британії.

«Втрата восьми бойових літаків становить незначну частку від загального парку літаків, доступних Росії для ведення війни. Але в основному Саки використовувалися як база для авіації Чорноморського флоту Росії. Спроможність морської авіації флоту зараз значно знижена», – мовиться у поідомленні.

Також у п’ятницю українські військові заявили, що їхня артилерія влучила в російський склад боєприпасів біля Каховського мосту, ключового мосту на півдні країни. Речниця військових південного напрямку додала, що тепер Україна має можливість вразити майже всі лінії постачання Москви в окупованому регіоні.

Російської реакції поки не надходило. Агентство Reuters, яке передає слова української заяви, сказало, що не може незалежно її підтвердити.

«Жертв російської окупації було б менше, якби українці знали свою історію» – В'ятрович

Група школярів навколо виставки фотографій в’язнів ГУЛАГу та жертв Великого терору, яка проходила в галереї Tate Modern. Виставка «Червона зірка над Росією» в Лондоні,  7 листопада 2017 року була присвячена сторіччю Жовтневої революції . (AP Photo/Kirsty Wigglesworth)

Опір, який чинить сьогоднішня Україна, для багатьох іноземців був несподіваним. Однак для тих, хто знає історію українського руху опору середини минулого століття, нинішня війна Росії проти України, показала багато знайомого. Дослідники вказують на подібність методів пропаганди, операцій зі залякування та приборкання українців. Розширити ці знання, дізнатися більше безпосередньо з документів незабаром зможуть і англомовні читачі.

Книжка під назвою «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» нещодавно надійшла у передпродаж в Канаді. Її видало університетське видавництво McGill-Queen's University Press .

Співавтором цієї збірки перекладених архівних документів є український історик Володимир В’ятрович. Екс-директор Архіву Служби безпеки України, відомого як «архіви КДБ», колишній перший голова Інституту національної пам’яті, а нині народний депутат України та боєць територіальної оборони, В'ятрович розповів Голосу Америки про свою роботу над проектом.

Володимир В’ятрович: Це, мабуть, один з найтриваліших моїх видавничих проектів, який почався ще 10 років тому, коли я працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, а перед тим працював директором Архіву Служби безпеки України.

І саме в цьому архіві я побачив величезну кількість документів які збирали радянські спецслужби про розвиток, становлення і боротьбу українського повстанського руху.

Це – найбільша колекція, яка дає можливість зрозуміти історію повстанського руху 1940–50-х років. Коли я вже працював півроку у Сполучених Штатах Америки, я побачив як мало первинних джерел з історії Української повстанської армії Організації українських націоналістів доступні для західних вчених, як мало вони використовуються.

Це – найважливіші документи структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з повстанським рухом

Відтак виникла ідея яку ми опрацювали з Любомиром Луцюком, зробити свого роду хрестоматію, тобто набір найважливіших документів з історії ОУН та УПА та боротьби проти УПА з боку НКВД протягом 1940–50-х років.

Вийшла велика книжка, вона забрала у нас багато часу, тому що насправді дуже великий масив роботи було зроблено Мартою Олійник, яка була перекладачкою. У книжку увійшов 161 документ. Тобто, з одного боку, це – найважливіші документи самих структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з цим повстанським рухом.

Книга – десь близько 1000 сторінок і вступна стаття наша з Любомиром Луцюком, для того щоб надати повний контекст, про які теми йдеться в цих документах. Надиво, попри те, що книжка забрала скільки часу і я боявся що вона може бути нікому не цікавою, якраз тепер, коли вона вже має потрапити до читача, її актуальність вийшла навіть загостреною.

Книжка пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії

Ця книжка пояснює дуже багато для іноземців, для англомовних читачів. Вона пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії. Це – з одного боку, а з іншого боку, вона показує ті самі злочинні способи придушення українського національного руху, які використовувалися в сорокових-п’ятдесятих роках, які зараз використовуються у війні проти України.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Багато істориків і аналітиків, які вивчали історію Радянського Союзу, історію радянської репресивної системи, говорять про те, що методи Росії не змінилися, її риторика не змінилася. Тобто те, що можна було почути раніше про українських націоналістів, що це – «фашисти», «вбивці», «бандерівці», ця риторика незмінною дійшла до наших днів. Чи можна за цією книжкою простежити за першоджерелами, звідки ці речі з'явилися, як вони народилися?

В.В.: Абсолютно переконаний, що ця книжка дає дуже багато зрозуміти з того, що зараз робиться у цій війні. Я зараз з вами говорю з містечка Ворзель на Київщині. У кількаста метрах від мого дому було застрелено під час окупації мого сусіда. Десь 2-3 км звідси є сумнозвісна Буча, фотографії якоїсь схвилювали і налякали весь світ, коли вони побачили розстріляних цивільних мешканців.

Так от все те, що відбувалося тут зараз на Київщині, всі страшні тижні окупації – все це мені, як історику, нагадало те,що робилося на західній Україні в 40-ві роки. Якраз документи, які ми публікуємо в цій книзі, розповідають про ці страшні факти розстрілів цивільного населення, розповідають про депортації, які здійснювалися, розповідають про викрадення дітей, про спроби вгамувати український національний рух голодом.

Тобто всі ці методи, які використовувалися Радянським Союзом у 1920-30-х роках спочатку для українського національного руху на центральній і південній Україні, а потім 1940-50х на західній Україні, всі ці методи практично використовуються і зараз.

Радянська влада, знала: фіксувала факти боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але використовувала цей міф для пропаганди, дискредитації націоналістів

Більше того, книжка спростовує один з ключових міфів, який використовується в російській пропаганді, про колабораціоністський характер українського визвольного руху, про те, що всі українці нібито співпрацювали з нацистами. У книзі окремий великий розділ на кілька десятків документів, це все документи якраз про боротьбу українських повстанців із нацистським тоталітарним окупаційним режимом.

З цих документів чітко видно, що совєти, радянська влада, знала про цю боротьбу, фіксувала факти цієї боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але, тим не менше, використовувала це в якості пропаганди для дискредитації націоналістів. Абсолютно аналогічну ситуацію ми маємо зараз, коли історичні міфи використовуються саме для того, щоб дискредитувати Україну, українців перед світом, але ми бачимо, що вже зараз це не працює.

Зараз ми, слава Богу, маємо можливість доносити до світу правду про те, що відбувається в Україні, про те, що відбувається, зокрема на окупованих росіянами територіях.

Н.Ч.: Багато людей на сході України були здивовані, шоковані тим що почалася війна, і тим, що Росія дійсно зуміла напасти на Україну, про що на західній Україні говорилися протягом багатьох десятиліть, тому що ця пам'ять збереглася в родинах. Чи ця ситуація змінилася, з того, що ви бачите зараз своїх сусідів?

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми  проаналізуємо історію українсько-російських стосунків

В.В.: Абсолютно. Зараз розуміння того що Росія є небезпечним ворогом, стало абсолютно масштабним, абсолютна більшість українців розуміє це. Якщо на початках української незалежності, протягом перших 20 років, така думка була, радше, маргінальною, справді більше походила з середовища тих мешканців західної України, де ще збереглася пам’ять про злочини Росії, то зараз по цих свіжих слідах, свіжих злочинах Росії, розуміння того, яку екзистенційну загрозу для українців становить Росія, та її бажання знищити українців, воно є абстолюто масовим.

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми проаналізуємо історію українсько-російських стосунків.

Це – зовсім не є історія якихось братерських стосунків, як про це намагається говорити Путін, чи інші речники російської пропаганди. Це - історія постійного протистояння, це – історія постійних намагань Росії знищити українців як окрему національну спільноту. На жаль, ці спроби продовжується і в наш час, але мені здається, що зараз в Україні є найкраща нагорода для того, щоб врешті-решт вийти з цієї, напевно, столітньої війни, переможцями, тому що зараз українці, як ніколи, єдині, зараз українці, як ніколи, мають масову підтримку світу.

Н.Ч.: Що зараз ви відчуваєте як український історик, який може пережити фактично події 70-80-ти літньої давності, коли те, про що ви описували в цій книзі, вам розповідали люди, які були учасниками тих подій, ви тепер маєте можливість пережити сам?

В.В.: Історики часом кажуть, що минуле - це інша країна. Ми отримали можливість потрапити до цієї іншої країни і побачити, що вона нам дуже близька. Минуле живе в сьогоденні. Ми мали якісь дуже оптимістичні очкування, що війна ніколи не повториться, що злочини ніколи не повторяться, що люди змінилися, цивілізація пішла набагато далі. На жаль, ці очікування виявилися марними.

Цікаво потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців

На жаль, ми не так далеко відійшли від свого минулого. Однією з цілей росіян у цій загарбницькій війні є повернути нас у це совєтське минуле, цими ж страшними совєтськми способами. Цікаво спостерігати, що робиться довкола, потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців. Причиною цих жертв є те, що українці не знали своєї історії.

Знову таки, багато людей з околиць Київщини, де я живу, мали можливість евакуюватися, але залишилися на місці тому що не вважали для себе загрозою росіян. Тому що не вважали, що з їхнього боку можуть бути аж такі страшні злочини, які сталися протягом місяця окупації. Мені здається, що якби більше українців знали історію українсько-російських стосунків, історію різних російських окупацій, їхньої поведінки в захоплених містах, починаючи від Батурина на початку 18 століття, напевно, більша частина людей могла б себе врятувати, уникнувши перебування в російській окупації.

Н.Ч.: Я бачу, що і ви, і багато ваших колишніх колег з Інституту національної пам'яті зараз взяли зброю в руки, яка мотивація за цим стоїть?

В.В.: Я взяв зброю в руки 24 лютого, в перший день, коли почалася війна, коли мав можливість отримати зброю, отримав автомат Калашникова 1971 року, трохи старший за мене, не найкраща, можливо, зброя, але достатньо ефективна. Я приєднався до батальйону територіальної оборони, яка стояла на кордонах кордонах Києва, очікуючи наступу з боку Ірпеня і Бучі.

Протягом двох місяців ми захищали Київ, намагаючись не допустити російського вторгнення в столицю України. Після того, як небезпека для столиці минула, я повернувся до виконання депутатських повноважень. Батальйон, до якого я належав, переміщений на південь, бере участь боях на межі Миколаївської та Херсонської областей. Я приїжджаю до хлопців, намагаюся їм допомагати матеріально, знаходити речі, які їм надзвичайно необхідні, мова йде про рації, автомобілі, і я тішуся, що цей момент небезпеки показав, що зокрема і мої колеги історики здатні мобілізуватися, здатні об'єднатися і стати на захист України.

Я радий, що серед тих, хто зараз продовжує бути захисниками України, мої друзі – історик і декан історичного факультету Іван Патриляк, один із співредакторів «Історичної правди» Вахтакнг Кіпіані, Володимир Бірчак і багато інших. Це – ті люди, які знають історію і знають з історії масштаби російської загрози, вони роблять все, щоб захистити свій народ від цієї загрози.

Інтерв’ю Голосу Америки із міністром закордонних справ Тайваню про настрої в країні і загрозу з боку Китаю. Відео

Послідовну підтримку Україні з початку повномасштабного вторгнення висловлюють у Тайвані. Його міністр закордонних справ заявив, що радо прийме у столиці Тайбеї міжнародні делегації.

Володимир В’ятрович - про маловідомі сторінки українсько-російських відносин. Інтерв'ю

«Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» - книжка з такою назвою нещодавно вийшла аглійською мовою у Канаді. Її мета - розповісти західній аудиторії про маловідомі сторінки українсько-російських відносин.

Розслідування СNN: російська версія подій в Оленівці – «найбільш імовірно – фальшивка»

Рідні та друзі захисників маріупольського заводу «Азовсталь» проводять акцію з вимогою визнати Росію державою-спонсором тероризму, після вбивства українських військовополонених у в’язниці в Оленівці, що під Донецьком.

Американська телекомпанія CNN опублікувала розслідування загибелі кількох десятків українських військовополонених на території тюрми в Оленівці, містечка в окупованій російськими військами Донецькій області України.

Журналісти телеканалу, які провели розслідування, що базується на аналізі відео та фотографій з місця події, супутникових знімків до і після атаки, а також роботи судово-медичних експертів і експертів зі зброї, доходять висновку, що російська версія подій «дуже ймовірно є вигадкою».

«Практично немає шансів, що ракета HIMARS завдала шкоди складу, де утримувалися в'язні», – мовиться у статті CNN.

Згідно з версією, яку обстоюють російські офіційні особи та ЗМІ, Україна вбила власних солдатів ударом з HIMARS, тому що не хотіла, щоб вони зізналися у військових злочинах, і щоб відбити бажання інших здаватися.

CNN називає це повідомлення «настільки ж цинічним, як і жорстоким».

Як кажуть експерти, з якими говорили журналісти CNN, це не міг бути удар HIMARS, але вони не можуть точно сказати, що вбило та поранило стількох в’язнів, однак експерти кажуть, що «більшість ознак вказують на інтенсивну пожежу». Також вони звертають увагу на слова свідків, що не було чути звуку ракети, яка б летіла в напрямку Оленівки.

«Відсутність доступу унеможливлює остаточні висновки», – мовиться у статті CNN.

Експерти, на роботу яких спирається CNN, кажуть, що вранці 29 липня склад, у якому перебували українські полонені, яких перевели туди з інших бараків напередодні, охопила масштабна пожежа.

Експерти вважають, що наявні дані свідчать про раптову та інтенсивну пожежу в будівлі. Також вони зазначають, що, за словами представників номінальної влади, так званого —«ДНР», охоронці не постраждали.

Вивчивши стан будівлі, стін та даху, а також порівнявши їх зі супутниковими фотографіями з інших складів, які були знищені за допомогою американських ракетних установок HIMARS, експерти стверджують, що пожежа виникла всередині будинку, і що влучення HIMARS призвело б до «значно більших руйнувань».

«Ознак суттєвого пошкодження вибухом на спорудах або на тілах практично немає. Виглядає, що збитки спричинені великою та інтенсивною пожежею. Значна частина пошкоджень даху також, здається, спричинена його падінням, а не впливом траекторії боєприпасу чи вибуху», – сказав експерт зі зброї Кріс Кобб-Сміт в інтерв’ю CNN.

Офіційні особи США, до яких звернулися журналісти телеканалу, також відхилили думку про використання HIMARS. «Це був точно не HIMARS», – сказав чиновник, з яким розмовляли репортери CNN.

Також експерти говорять, що не було жодної причини використовувати HIMARS для такого нападу, бо це надто дорога зброя. Крім того, Оленівка є лише в кількох кілометрах від лінії фронту. Для враження цілі на такій відстані достатньо було використати наявні українські види зброї.

Напередодні речник Білого дому з питань національної безпеки, Джон Крібі сказав, що розвідка США має дані про те, що Росія намагатиметься підтасувати докази, щоб покласти вину на українців та американську зброю.

«За нашими очікуваннями, російські офіційні особи планують сфальсифікувати докази, щоб приписати напад на Оленівську в’язницю 29 липня Збройним силам України», – повідомив Кірбі.

Державний секретар США Ентоні Блінкен у телефонній розмові з з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою наголосив, що Сполучені Штати робитимуть усе для того, щоб винні у загибелі військовополонених в Оленівці були притянуті до відповідальності.

Київ відкидає звинувачення і каже, що це був цілеспрямований «терористичний акт», який здійснила Росія з метою приховати свої злочини – катування та вбивства в колонії.

Українські чиновники вважають, що пожежу всередині складу спричинила термобарична зброя. Експерт Кобб-Сміт каже, що хоча і не виключає теоретично використання термобаричної зброї, але вважає, що це могло бути «щось набагато простіше».

Як зазначає CNN, німецький патологоанатом професор Бенджамін Ондрушка, який працював над розслідуванням воєнних злочинів у Бучі, каже, що лише повний розтин покаже причину смерті, але зображення свідчать про вогонь принаймні 300 градусів за Цельсієм а, можливо, вдвічі більше.

Організація Об’єднаних Націй у суботу пообіцяла допомогу Україні у розслідуванні нападу на в’язницю в Оленівці, але ані ООН, ні представники Червоного Хреста, які були посередниками на переговорах про здачу в полон батальйону «Азов», до якого належала більшість полонених, не отримали доступу до колонії в Оленівці.

Щонайменше 50 українських полонених, які здалися за наказом українського командування в полон після майже трьохмісячної облоги заводу «Азовсталь», загинули в колонії так званої «ДНР» на території Оленівки, селища міського типу в Донецькій області. Їхні імена досі залишаються невідомими. Російська сторона не передала Україні список загиблих.

Більше

XS
SM
MD
LG