У Києві відбулась міжнародна конференція за участю представників пострадянських країн. Обговорювали роль неурядових аналітичних центрів у розвитку громадянського суспільства.
Дев`яносто гостей з дванадцяти колишніх союзних республік. У Білорусі і Узбекистані, Грузії і Росії ці люди представляють аналітичні центри, незалежні від влади. До постреволюційного Києва вони приїхали радитись, як добиватися впливу на рішення політиків.
Вітаючи учасників конференції, посол США в Україні Джон Гербст згадав про вирішальну роль, яку відіграли неурядові організації у помаранчевій революції. Посол Гербст вважає, що громадянське суспільство в Україні досягло тієї межі зрілості, коли йому вже не потрібні зовнішні підпори:
[переклад з англiйської] «Я думаю, громадянське суспільство існує на своїй власній основі. Щоб воно зіп`ялося на ноги, ми надавали Україні певну фінансову допомогу. Десять років тому ця допомога була критично важливою; тепер громадянське суспільство тут сильне саме по собі».
В Україні сьогодні десятки експертних центрів, що вивчають громадську думку, роблять політичні прогнози, аналізують законодавство. Найвідоміша з “фабрик думок” – Центр політичних та економічних досліджень імені Разумкова. Його американським аналогом може служити Брукінгський інститут або центр Карнегі.
Як розповів учасникам конференції професор філадельфійського Дослідницького інституту міжнародної політики Джеймс МакГанн, у США “мозкових центрів” не багато ні мало півтори тисячі. Вони виникали переважно у кризові періоди, а їх вплив на державну політику став найпомітнішим від сімдесятих років.
[переклад з англiйської] «Це критично важливо – мати голоси, незалежні від уряду, здатні думати про майбутнє країни. Ідеться не конче про заклики до революцій чи трансформацій. Складніше -- підтримати зміни, щоб вони тривали і далі».
Професор МакГанн керує програмою “Аналітичні центри та громадянські суспільства”. За його оцінкою, на пострадянському просторі найскладніші умови існування для “мозкових центрів” у Центральноазійських республіках, Білорусі та Росії.
Політичний оглядач Андрій Федоров приїхав на конференцію з Мінська. Він каже, що останнім часом всі неурядові аналітичні центри в Білорусі позакривали:
[переклад з бiлоруської] «За останні роки закрили кілька “фабрик думки”, у тому числі й наш Міжнародний інститут політичних досліджень було закрито Верховним судом за формальним приводом».
А учасники делегації з Узбекистану відмовились від інтерв`ю. Кажуть – вони й без того у “чорному списку”, і після повернення з України на них чекають неприємності. Погодилась сказати кілька слів лише директор Центру підтримки громадських ініціатив Танзиля Салимджанова із Самарканда. Її центр працює з організаціями інвалідів, дітей і молоді – надає консультації та допомогу. Жодної політики, але уряд їх все одно боїться:
[переклад з росiйської] «Навіть сам натяк на те, що існують маленькі незалежні організації, які самі намагаються вирішувати свої ж проблеми, викликає страх в уряду».
Як каже Танзиля, те, що вона їде на конференцію в Україну, не віталося. До України, за її словами, в Узбекистані зараз дуже підозріливе ставлення.
Аналітичні центри, незалежні від уряду – давня традиція на Заході. А от на пострадянському просторі їх становлення тільки починається. Що може статися в деяких не дуже демократичних країнах, де громадяни починають самостійно думати й аналізувати, показали події у Грузії, Україні, Киргизстані.
