Спеціальні потреби

Саллівен: Медіа потребують професіоналів і законів 


Чого не вистачає українським мас-медіа і чим їх робота відрізняється від праці американських та європейських колег. Своїми спостереженнями на цю тему поділиоась фахівець із зв’язків з громадськістю Маргарет Саллівен у розмові із Русланом Дейниченком. Тривалий час Саллівен працювала в американських урядових та недержавних організаціях зокрема віце-президентом Міжнародного республіканського інституту.

РД: Чи бачите Ви якісь суттєві відмінністі у роботі українських медійників та їхніх колег у Сполучених Штатах, чи європейських країнах? Якщо так, то чого найбільше бракує українським журналістам?

МС: Я не настільки добре знаю Україну, щоб давати категоричну відповідь. Але на мою думку, журналістам потрібна допомога професіоналів з інших галузей, щоб їхня робота була легшою. Я маю на увазі, що вам потрібне законодавче поле, мати закони, які б створювали міцні гарантії свободи інформації і які б працювали. Таким чином, буде легше діставати інформацію. Вам також потрібен високий професіоналізм серед журналістів, дуже добре навчання, а також можливості удосконалювати свої навички.

Потрібні організації, які б підтримували журналістів, зокрема асоціації журналістів. А також громадськість має розуміти роль журналіста. Цю роль також має розуміти влада і сприймати те, що журналісти мають право поставити запитання, на які не хочеться відповідати. Адже така роль журналіста – інформувати громадськість. І ця роль у демократичній країні є надзвичайно важливою.

РД: Ви сказали про те, що українські ЗМІ не є настільки агресивними, як американські. Що вони часто не ставлять політикам незручних запитань і не припирають їх до стінки, вимагаючи відповідей. У чому, на вашу думку, причина такої відмінності?

МС: По-перше, у нас цей процес розвитку вільних медіа триває довше. По-друге, журналісти в Америці ставлять підступні запитання, вони тиснуть на політиків, щоб отримати інформацію. І тут грає роль як професіоналізм, так і загальна ситуація, яка полегшує американським журналістам здобуття інформації. Моє враження, що журналістам в Україні дістати інформацію достатньо важко.

РД: В Україні нерідкі випадки, коли репортери переходять працювати до служб громадських звязків політичних партій, або корпорацій і згодом повертаються. Чи не шкодить, на вашу думку, це журналістській професії?

МС: Не обов’язково бути кимось одним все своє життя. Ви можете працювати і тут, і там. Обидві сфери мають спільний принцип: сумлінно інформувати громадськість, ніколи не брехати, і не бути нікому зобов’язаним при виконанні своїх обов’язків. Але неможливо бути обома одночасно.

Я повністю погоджуюся, що це справді протилежні речі. Але я ніколи їх не поєднувала. Я була журналістом у газеті, а потім я була речником уряду. Після цього я перейшла на роботу в громадську організацію. Там я працюю над зміцненням незалежних медіа у світі.

Ви не можете бути одночасно і тим, і іншим. Це повний конфлікт інтересів. У Сполучених Штатах дуже багато ситуацій, коли ті, хто був прес-серкретарями, ідуть працювати журналістами. Найвідоміший приклад – прес-секретар Клінтона, який зараз працює на телебаченні як репортер та коментатор.

РД: А що Ви думаєте про перспективу інтернет-медіа?

МС: Я думаю, що вони точно можуть виходити на арену як громадянські медіа. Мені важко говорити про комерційний аспект – я не маю такої інформації. Але я можу сказати, що все переходить в Інтернет. І це справді майбутнє усіх ЗМІ.

XS
SM
MD
LG