Спеціальні потреби

Актуально

За затяжною коаліціадою криється невизначеність Ющенка?

Президент просить своїх партійців підписати угоду, вони кажуть йому “ні”. Ситуація викликає підозри спостерігачів. На думку деяких аналітиків, глава держави веде подвійну гру. Як вони натякають, семеро “непідписантів” не були б такі принципові, якби не мали на те санкцій Банкової.

Втім, більшість експертів заперечує таємні інтриги Секретаріату. Просто Віктор Ющенко, висловившись за варіант демократичної коаліції, не застосував всього свого ресурсу, аби цей варіант відбувся. Так вважає науковий директор школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій Гарань:

“Я думаю, що той факт, що семеро осіб, які близькі і до президента, і до глави його секретаріату, не підписують угоди про створення коаліції, свідчить про те, що президент не застосував усіх засобів, які міг би застосувати. Тобто він певною мірою дистанціюється від цього процесу. Я думаю, якби він доклав зусиль, то ці люди зрештою підписали б цю угоду. От якби грюкнув по столі”.

Як каже експерт, президент ще не зробив остаточного вибору, а тому не йде до кінця. Можливо, у Секретаріаті главу держави переконують, що для нього сьогодні вигідніший варіант безкоаліційного парламенту, припускає Гарань. Проте на переконання експерта, цей варіант згубний для Ющенка у віддаленій перспективі:

“Насправді я думаю, що це не в його довгострокових інтересах. Адже, якщо не буде створена помаранчева коаліція, то впаде рейтинг і Нашої України, і самого президента”.

У подвійну гру президента не вірить й інший експерт, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології Михайло Погребинський:

“Я думаю, що навряд чи він збирає команду разом з Балогою і дає відверті рекомендації “валити” так звану демократичну коаліцію. Скоріш за все, люди добре розуміють, чого прагне президент, і просто вгадують його бажання”.

Як каже політолог, Ющенко не має певності, що у разі створення демократичної коаліції він зможе далі залишатися першою особою в державі. Він так само не має гарантій, що за прем’єрства Тимошенко БЮТ підтримає його кандидатуру на президентських виборах. Звідси стан невизначеності, в якому перебуває президент, і психологічна неготовність діяти. Проте, як вважає експерт, попри відтягування в часі, демкоаліція таки буде створена, а Тимошенко стане прем’єром:

“Я все ще думаю, що іншого шляху, крім прем’єрства Тимошенко, просто немає. Треба цю владу розділити, повноваження чітко розділити. І це можна зробити сьогодні, якби президент погодився з тим, що він не має втручатися. Якби Ющенко відмовився від своєї месіанської ідеї, що лише він може вивести, як Мойсей, український народ із пустелі. Я вважаю, що це набагато небезпечніше, ніж навіть передати повноваження керування економікою Тимошенко”.

Всі новини дня

Війна завершиться перемир’ям, яке буде порушуватись і порушуватись - колишня керівниця спецоперацій ЦРУ

Доцільність перемовин з російським президентом Путіним обговорювали під час дискусії в університеті Джорджтаун. Фото: Sputnik, Kremlin Pool Photo via AP, File

Війна в Україні закінчиться “як усі війни” - припиненням вогню. Але небезпека триватиме. Так Пола Дойл, колишня керівниця спецоперацій ЦРУ, експертка Інституту національної безпеки університету Джорджа Мейсона висловилися під час дискусії “Україна через міжнародний об'єктив” у Джорджтаунському університеті (Вашингтон, Колумбія).

Перемир’я буде порушено, порушено, і знову порушено. Тому що Росія не є надійним партнером
Пола Дойл
“І ви знаєте, що перемир’я буде порушено, порушено, і знову порушено. Тому що Росія не є надійним партнером”, - сказала, відповідаючи на питання від Голосу Америки, Пола Дойл, яка має понад 30-річний досвід роботи у сфері національної безпеки та зовнішньої політики США, зокрема, очолювала глобальні операції ЦРУ.

Загалом дискусія у Джорджтауні була спробою “говорити про речі відвертіше, аніж в офіційних виступах”. Саме так зустріч прокоментувала для Голосу Америки старша викладачка The Bush School of Government & Public Service, кандидатка політичних наук Катерина Шинкарук.

За словами експертки, у виступах доповідачів було помітним намагання “побачити логіку у загальній нерішучості підтримки України” з боку Заходу, спільно США та Європи.

Під час дискусії звучали міркування про можливі сценарії завершення війни Росії проти України, варіанти перемовин з російським президентом та навіть твердження про те, що не всі території, захоплені Росією, можуть чи повинні бути звільнені.

“Важливо мати таку розмову, - каже Катерина Шинкарук, - але слід розуміти, що існують серйозні контраргументи, не всі вони були представлені під час дискусії”.

“Розбите корито” для Путіна як непрочитаний Заходом культурний код Росії

Джеймс Джеффрі, колишній посол США в Іраку, Туреччині та Албанії висловив скептичну оцінку рішення Міжнародного кримінального суду про ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна. Дипломат вважає, що це нічого не означатиме для самих росіян, які не поважають міжнародне право. Але й США офіційно не визнають юрисдикцію МКС на своїй території, тож ордер - це більше сигнал для Європи, “до того ж більше для Німеччини, ніж для будь-кого іншого”, - вважає Джефрі.

Крім того, на його думку, не можна було оголошувати “недоговороздатним” агресора, з яким “потім все одно треба буде домовлятися”.

Натомість Катерина Шинкарук навела присутнім приклад народної казки “Золота рибка”, як наразі непрочитаного Заходом культурного коду Росії. Натомість освітленого свого часу і російським поетом Пушкіним.

Сьогодні він може слугувати метафорою до припущення, що Путін міг би задовольнитися шматками української території і відступити від масштабних загарбницьких планів.

“Образ старої із казки про золоту рибку - це чудова метафора про те, що Росію нічого не зможе задовольнити. Травма нарцисизму породжує, як відомо, бездонну потребу у визнанні, статусі. У старої ця потреба не просто не вичерпалася, а дійшла до бажання стати морською володаркою і мати саму рибку за підневільну. Моя ідея озвучити цю метафору полягала у тому, що немає такої точки, в якій Путін сказав би: “Все, більше не нападатиму”. Якщо робити йому поступки, то це стане лише тимчасовим перемир’ям і навіть запрошенням до подальшої агресії”, - каже Катерина Шинкарук.

За її словами, казка дає ще один промовистий образ - розбите корито. Стара зупиняється тільки тоді, коли опиняється біля нього. “І це прекрасна метафора того, чому Росія має залишитися “біля розбитого корита”. Якщо вона не зазнає поразки, то буде намагатися і далі захоплювати й інші території”, - вважає науковиця.

Наше завдання - пояснювати і розшифровувати оцю парадигму Росії, що можна бути лише господарем або рабом. На рівних спілкування неможливе.
Катерина Шинкарук

“Цей образ розбитого корита - це певний культурний код, який далеко не всі можуть розшифрувати на Заході, і це наше завдання його пояснювати і розшифровувати. Йдеться про оцю парадигму Росії, що можна бути лише господарем або рабом. На рівних спілкування неможливе. Розбите корито - це той фінал, якого наразі Росія шукає, щоб зупинитися у своїх бажаннях. Коли мова йде пошук якихось адекватних компромісів з Росією, слід розуміти, що вона не зупиниться, поки її не зупинять”, - каже Катерина Шинкарук.

Підтримка України від Заходу: реальні цілі і “список бажань”

Почесний посол Джефрі запропонував розділити “реальні цілі” офіційної підтримки України Сполученими Штатами та “список бажань” (чи мрій). А також проаналізувати, “скільки США готові інвестувати в це”, маючи на увазі не лише фінансові інвестиції, але і політичний капітал, вкладений у підтримку України.

Як один із варіантів реальних цілей, Джеффрі розглядає зупинку Росії від ведення агресивної війни. Для цього, за його словами, Україні і партнерам “не потрібно відвойовувати кожну захоплену частину території”. Джефрі порівнює розмір ціни, “сплаченої” за території і вигоди, які це приносить.

Якщо Крим залишатиметься окупованим Росією, то це буде джерелом постійної небезпеки у Європі.
Катерина Шинкарук

Своєю чергою, Катерина Шинкарук зауважує, що питання безпеки залишиться абсолютно не вирішеним, якщо, наприклад, Крим міститиме російські військові бази. “Якщо Крим залишатиметься окупованим Росією, то це буде джерелом постійної небезпеки у Європі”, - каже експертка.

За словами Шинкарук, на конференції в університеті Джорджтаун прозвучали більш обережні позиції, хоча загалом у Вашингтоні “є багато інших думок – і про повернення всіх територій Україною, і про позбавлення Путіна влади в Росії, що відповідає стратегічним інтересам і США, і України”.

Експертка наголосила, що подібні дискусії на усіх рівнях розглядають війну в Україні з різних точок зору: “Якщо ми говоримо про те, що є мінімально прийнятним для США з точки зору їх залучення у підтримку України, то це одна історія. І зовсім інша – коли говоримо, який розвиток подій є стратегічно стійким для європейської безпеки”.

Єдину робочу лінію електропостачання Запорізької АЕС можуть відключити - МАГАТЕ

Директор Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі. Архівне фото

Остання резервна лінія електропостачання на Запорізькій АЕС (на 330 кВ) після трьох спроб ремонту залишається пошкодженою. Ситуація на станції небезпечна, - про це заявив генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі.

"Станції потрібне зовнішнє електропостачання для виконання основних функцій ядерної безпеки. Без резервної лінії будь-яке пошкодження (основної) лінії на 750 кВ призведе до повної втрати електропостачання", - зазначив Гроссі. За його словами, без робочої резервної лінії у випадку пошкодження електропостачання залежатиме лише від дизель-генераторів, що робить безпекову ситуацію на станції дуже крихкою.

Зараз у Запоріжжі перебуває команда з підтримки та допомоги МАГАТЕ. На четвер, 23 березня, запланована чергова, вже четверта, спроба підключення резервної електролінії.

За даними МАГАТЕ, останні три тижні, від 1 березня цього року, Запорізька АЕС отримує енергоживлення від єдиної робочої лінії електропередач на 750 кВ.

9-го березня ця основна лінія була пошкоджена, і станція змушена була перейти на генератори на 11 годин, щоб охолоджувати реактор та виконувати інші важливі функції ядерної безпеки.

Крім того, команду з допомоги й підтримки МАГАТЕ попередили, що основну робочу лінію електропостачання можуть відключити на невідомий період часу для проведення технічного обслуговування та ремонту. Коли це станеться і як на довго, наразі невідомо, але без резервної лінії у цей період станція залежатиме лише від роботи дизельних генераторів, повідомляє МАГАТЕ.

"Я знову закликаю всі сторони взяти на себе зобов’язання забезпечити ядерну безпеку та захист безпеки на станції", - заявив Рафаель Гроссі.

Російська державна компанія «Росатом» раніше повідомила МАГАТЕ, що вони працюють над відновленням трьох резервних ліній електропостачання. Втім група із допомоги та підтримки не змогла перевірити правдивість цієї інформації.

Цього тижня представники МАГАТЕ відвідують Україну, щоб завершити заплановану ротацію персоналу на чотирьох інших українських атомних станціях - Хмельницькій, Рівненській, Південноукраїнській та Чорнобильській АЕС.

США ввели санкції проти компаній з Ірану й Туреччини, пов'язаних з виробництвом дронів

Запуск іранського дрона з військового корабля під час навчань в Індійському океані. 15 липня 2022. Iranian Army/AP

Мінфін США запровадив санкції проти компаній в Ірані й Туреччині за причетність до іранської програми виробництва балістичних ракет і дронів.

Чотири юридичні й три фізичні особи беруть участь у закупівлі обладнання для безпілотників та озброєння, включно з двигунами європейського походження, повідомляє американський уряд. Ця закупівельна мережа діє від імені Міністерства оборони та матеріально-технічного забезпечення збройних сил Ірану, яке контролює кілька фірм, що займаються розробкою БПЛА та балістичних ракет.

"Добре задокументоване розповсюдження Іраном БПЛА й традиційних озброєнь своїм довіреним особам продовжує підривати як регіональну безпеку, так і глобальну стабільність, - заявив заступник міністра фінансів з питань тероризму та фінансової розвідки Браян Нельсон. - Сполучені Штати продовжуватимуть викривати іноземні мережі закупівель у будь-якій юрисдикції, яка підтримує військово-промисловий комплекс Ірану".

Нові заходи американського Мінфіну означатимуть, що все майно та інтереси у власності підсанкційних фізичних та юридичних осіб у Сполучених Штатах або під контролем осіб у США буде заблоковано, а їхні транзакції у США заборонять. Під обмеження можуть потрапити й будь-які фінустанови, які надаватимуть їм послуги.

На початку березня США ввели санкції проти китайських компаній, що постачають Ірану деталі для дронів Shahed-136. Тоді Нельсон підкреслив, що "Іран безпосередньо причетний до жертв серед цивільного населення України внаслідок використання Росією іранських БПЛА в Україні". Він пообіцяв, що Сполучені Штати "продовжуватимуть націлюватися на глобальні іранські мережі закупівель, які постачають Росії смертоносні БПЛА для використання в її незаконній війні в Україні".

Рекордно збільшилася кількість українців, які вірять у повернення всіх окупованих територій. Опитування IRI вразило самих дослідників

Згідно з опитуванням, 74% українців вважають, що Україна поверне всі свої території. На фото –українські діти, які граються на покинутому блокпосту в Херсоні, після відступу з міста російських окупаційних військ. Південна Україна, середа, 23 листопада 2022 року. (AP Photo)

Нове опитування, проведене на замовлення Міжнародного республіканського інституту США (IRI) показує, що українці вірять у перемогу та повернення територій, підтримують дії збройних сил і президента, а також планують вступити в Європейський Союз та НАТО.

Автори дослідження вважають, що результати опитувань свідчать про те, що українці і через понад рік повномасштабної війни, залишаються «рішучими та згуртованими». А це означає, що західна підтримка «не тільки мала вирішальне значення, її необхідно продовжувати».

Згідно з опитуванням, яке було проведено з 1 по 5 лютого 2023 року, 97% українців вірять, що вони переможуть у цій війні, і ця віра залишається незмінною – у червні і квітні минулого року ці цифри становили 98% і 97% відповідно. Найбільше довіряють Збройним силам – 98% і президенту Володимиру Зеленському – 91%. При цьому 93% українців бачать майбутнє своєї країни перспективним.

«Наше опитування чітко показує, що попри невпинні, виснажливі та злочинні атаки з боку путінської Росії, українці залишилися рішучими та згуртованими», – сказав у вівторок під час брифінгу для журналістів президент IRI Ден Твайнінг.

Він наголосив, що добігає 13-й місяць війни, найбільшої війни в Європі з часів Другої світової, але «українська рішучість виглядає навіть міцнішою, ніж це було в наших попередніх опитуваннях».

Українці вірять у повернення усіх своїх територій

Однією зі значних змін, які сталися з часу попередніх опитувань, які на замовлення IRI проводили українські соціологи минулого року, є те, що значно зросла кількість українців, які вірять у те, що Україна поверне всі окуповані території.

Якщо у квітні та червні минулого року оптимістів було 53% і 64% відповідно, то у лютому 2023 року вже 74% опитаних ствердно відповідали на питання про те, чи збереже Україна всі території в межах її міжнародно визнаних кордонів, визначених у 1991 році.

За словами Стівена Нікса, директора Євразійського відділу IRI, ці цифри свідчать про те, що українці не збираються вести переговори про мир за рахунок своїх територій.

«Збільшення цифр, за нашими оцінками, означає, що відбувається посилення негативного ставлення до будь-яких переговорів, які призведуть до будь-яких територіальних поступок. Це дуже чітко видно з даних», – наголошує дослідник.

Також за його словами, в Україні зникли колишні розподіли – українці, які живуть в різних регіонах, є різного віку, стали одностайними щодо найважливіших питань для розвитку країни.

«Що означають ці 74 відсотки? Тенденція, яку ми бачимо в опитуванні – це одностайність. У чотирьох географічних підрозділах, які ми використовуємо в цьому опитуванні, досі ми завжди бачили певні відмінності між східним південним заходом і центром. Якщо ви подивитеся на ці дані, то на Заході це – 75%, також 75% у центрі, 74% на півдні і 70% – на сході. Тобто цифри майже однакові всюди. Ми не бачимо жодної статистично значущої різниці в цифрах у відповіді на це питання за географією чи віком», – каже дослідник.

Він додає, що очікує, що після початку українського контрнаступу, очікує, що українців, які будуть виступати за повернення всіх територій України до її складу, буде ще більше.

Схід України вже також хоче в НАТО

Підтримка членства в НАТО зросла на двадцять три відсотки порівняно з нашим початковим опитуванням після громадянської війни. Це феноменальний підйом
Стівен Нікс

Одна з найяскравіших змін у громадській думці, за словами дослідників, відбулася в чисельності людей, які виступають за вступ України до НАТО. Якщо ще у квітні минулого року за вступ до НАТО висловлювалося 59% українців, а у червні – 72%, то минулого місяця їх було вже 82% – майже стільки ж, скільки б хотіли долучення України до ЄС (85%).

«Це привернуло багато уваги на брифінгах в Україні. Підтримка членства в НАТО зросла на двадцять три відсотки порівняно з нашим початковим опитуванням після громадянської війни. Це феноменальний підйом. Зростання відбулося за рахунок сходу та півдня, де українські Збройні сили задіяні в цьому конфлікті. Захід і раніше завжди підтримував членство в НАТО», – пояснює Нікс.

Громадська думка українців важлива для західної допомоги

Україна є надзвичайним прикладом того, чому ми інвестуємо в демократію
Ден Тайвінг

Що стосується питання західної допомоги, яке є важливим для американської внутрішньої політики, то українці впевнено називають США разом з Польщею і Великою Британією серед країн, що найбільше допомагають Україні.

«Зараз не час відступати, тому що українці рішучіше, ніж будь-коли, налаштовані відстоювати свою свободу та незалежність. Ми знаємо, що допомога США, допомога інших країн, які підтримують Україну, не є благодійністю. Ми робимо це тому, що в інтересах національної безпеки Сполучених Штатів жити в інтересах безпеки супротивників, які безкарно придумують усіх своїх сусідів, і що необхідно протистояти хижим авторитарним режимам і захищати свободу. Це наше тверде переконання», – сказав Ден Тайвінг.

За його словами, «Україна є надзвичайним прикладом того, чому ми інвестуємо в демократію, і чому вільні та відкриті суспільства є нашими найсильнішими союзниками у світі».

Важливим питанням для американського політичного життя, особливо перед початком нової президентської кампанії перед виборами 2024 року, є питання реконструкції України після війни, і хто платитиме за повоєнну відбудову.

Українці відчувають впевненість у перемозі, вони довіряють своєму президенту й гуртується навколо нього, і це дуже важливі меседжі, які потрібно донести до міжнародної та внутрішньої аудиторії тут, у Вашингтоні
Ден Тайвінг

У відповідь на це питання американські дослідники почули рішуче бажання українців домогтися відшкодування своїх збитків саме від агресора – 89% українців вважають, що повоєнну реконструкцію потрібно здійснювати за рахунок російських активів, заарештованих на Заході. І лише на другому місці в опитуванні називали міжнародні організації – 24%.

Відповідаючи на запитання Голосу Америки про те, наскільки важливі є ці результати опитувань для внутрішньої дискусії у США щодо підтримки України, президент IRI Ден Твайнінг відповів, що громадська думка українців є важливим елементом щодо допомоги Україні з боку США, ЄС та інших країн та організацій.

«Я думаю, що коли не тільки президент України, президент Зеленський виступає за членство в НАТО, а це є прагнення всього українського народу, то це дуже важливий елемент у всіх питаннях, які ми розглядаємо. Українці відчувають впевненість у перемозі, вони довіряють своєму президенту й гуртується навколо нього, і це дуже важливі меседжі, які потрібно донести до міжнародної та внутрішньої аудиторії тут, у Вашингтоні, дуже важливо, щоб політики знали, яка українська громадська думка щодо цих питань», – наголосив Твайнінг.

Попри те, що українці сповнені оптимізму щодо результатів війни, опитування засвідчило, яких страждань зазнали мешканці України внаслідок російської агресії, яка заторкнула практично всіх.

Понад половина (52%) мешканців Сходу України була змушена покинути свої домівки, чверть усіх опитаних сказала, що має когось з близьких членів родини, хто мусив виїхати з України через війну.

Вісім із десяти українців (81%) сказали, що війна позначилася негативно на їхньому емоційному стані, але 93% сказали, що не отримували психологічної допомоги. З них 74% сказали, що вони її не потребують, а 14% і 12% сказали, що не можуть її отримати – відповідно через брак коштів та брак фахівців у тому місці, де вони живуть.

Опитування на замовлення IRI провела Соціологічна група «Рейтинг» на всій території України (крім окупованих територій Криму та Донбасу) з 1 по 5 лютого 2023 року шляхом телефонних інтерв’ю. Відповідали 2000 дорослих українців, за винятком тих, які зараз не живуть в Україні.

Для Путіна співпраця з Лукашенком набагато цінніша, ніж армія Білорусі. Інтерв'ю з колишнім дипломатом

Колишній білоруський дипломат та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін. Фото ГА

У 2014 році Білорусь виступала миротворцем у війні Росії проти України. А вже у 2022 році країна стала активною пособницею цієї війни на боці Росії. Колишній білоруський дипломат та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін розповів Голосу Америки про те, чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії, чи є майбутнє у відносин Білорусі із Заходом, та чи варто розраховувати на білоруську опозицію.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Марія Ульяновська, Голос Америки: У 2014 Білорусь приймала Мінські переговори, була миротворцем у війні Росії проти України. А у 2022 країна стала активною посібницею цієї війни на боці Росії. Поясніть, як відбулася ця зміна?

Павло Слюнькін: У 2014 році Лукашенко не вперше намагався налагодити відносини із Заходом на тлі війни Росії проти сусідів. У 2008 році, коли Росія вторглася в Грузію і визнала незалежність так званих Південної Осетії та Абхазії, Лукашенко вже тоді розумів, що це може створити загрозу для його режиму і водночас є хорошою можливістю покращити непрості стосунки із західними країнами.

Лукашенко не визнавав легітимність анексії Криму до 2021 року. Він говорив, що Росія і Україна — братні народи і він не підтримуватиме жодного з них, а цей конфлікт потрібно вирішувати дипломатичним шляхом. Це, звичайно, допомогло йому розморозити стосунки із Заходом, і вони почали досить швидко налагоджуватися. В 2015 році йому зробили символічний подарунок — Мінськ обрали місцем для ведення мирних переговорів. І після цього імідж Лукашенка як останнього диктатора в Європі змінився — вперше його так назвала у 2006 році державна секретарка США Кондоліза Райс. У 2015 році він раптом став мирним посередником, а Білорусь — нейтральною державою.

Щоб покращити відносини із Заходом, Лукашенко почав змінювати і ситуацію всередині країни. Тому він звільнив політв’язнів, дозволив відкривати в Білорусі громадські організації та незалежні медіа. Ці сім років — з 2014 по 2020 — були найбільш ліберальними часами в історії Білорусі за Лукашенка. Люди почали вважати, що вони можуть змінити країну на краще і поміняти владу через вибори. Це дуже налякало Лукашенка і у 2020 році він оголосив, що виграв вибори та відновив репресії. Люди вийшли на протести, але Лукашенко силою їх розігнав, багато людей загинули, або стали політв’язнями.

Білоруський ОМОН блокує вулицю під час мітингу опозиції на знак протесту проти офіційних результатів президентських виборів у Мінську, Білорусь, 25 жовтня 2020 року.
Білоруський ОМОН блокує вулицю під час мітингу опозиції на знак протесту проти офіційних результатів президентських виборів у Мінську, Білорусь, 25 жовтня 2020 року.
Лукашенко мав чимось відплачувати Путіну і робив це за рахунок суверенітету Білорусі.

Ситуація всередині країни змінювалася надзвичайно швидко і вкрай негативно. ЄС і західні країни мусили на це відреагувати. Вони розірвали стосунки з диктатором і ввели санкції проти нього. Натомість, Лукашенка підтримав Путін. Він відправив свої війська до кордону з Білоруссю і сказав, що якщо революція переможе, то Росія вторгнеться. І він також підтримав Лукашенка фінансово — допомагаючи обійти санкції, надавав кредити. Тож, звісно, Лукашенко мав чимось відплачувати і робив це за рахунок суверенітету Білорусі. У 2022 році Лукашенко вже повністю був маріонеткою Кремля і не міг відмовити Путіну, коли той захотів розмістити свої війська в Білорусі. А коли Росія вторглася, він уже взагалі нічого не міг зробити.

М.У.: Чи є в Лукашенка якесь бачення майбутнього Білорусі, чи це просто жага до влади?

П.С.: Ключ до розуміння Лукашенка полягає в тому, чи є якась небезпека для його влади. Він намагається знищити будь-яку загрозу, незалежно від того, яку ціну повинен заплатити він сам чи суспільство. Він вбивав своїх політичних опонентів, змінював конституцію, розганяв протести силою, фальсифікував вибори — все для того, щоб зберегти свою владу. Пам’ятаючи протести 2020 року, він проводить в країні жорсткі реформи, аби унеможливити будь-який суспільний спротив. Отже його бачення Білорусі — це перетворити країну з авторитарної, якою вона була до 2020 року, на тоталітарну.

Бачення Лукашенка — це перетворити Білорусь з авторитарної країни, якою вона була до 2020 року, на тоталітарну.

Зараз його загроза — в Україні, тому що він розуміє, що якщо Росія програє, це створить багато проблем для нього і його режиму. Водночас він не хоче, щоб Росія повністю окупувала Білорусь. Але оскільки в нього немає інших зовнішніх союзників, він змушений задовольняти всі запити, які надходять з Москви. Росія все більше контролює білоруську економіку, і це дає їй багато інструментів «примусу до лояльності». Ми спостерігаємо процес втрати суверенітету Білорусі. Лукашенко, звісно, не в захваті від цього, але для нього союз з Путіним — це єдиний спосіб вижити, бо розморозити відносини із Заходом він не може. Лукашенко — токсичний міжнародний гравець і єдина причина, чому зараз Білорусь під санкціями. Отже він намагається загальмувати процес втрати суверенітету Білорусі, але він сам і є головною загрозою для незалежності країни.

Президент Росії Володимир Путін і президент Білорусі Олександр Лукашенко на прес-конференції в Мінську
Президент Росії Володимир Путін і президент Білорусі Олександр Лукашенко на прес-конференції в Мінську

М.У.: Лукашенку доводиться маневрувати між інтересами Путіна і його власними інтересами. Чи вірите ви у те, що Білорусь вторгнеться в Україну?

П.С.: Чи приєднається Білорусь до активних бойових дій Росії залежить від Путіна. Це не те рішення, яке ухвалюватиметься у Мінську. Є багато новин та аналітики, навіть у контрольованих Росією ЗМІ, які кажуть, що Росія тисне на Лукашенка. Це просто неправда. Росія не лише не тисне на Лукашенка, вона підтримує його всіма способами, якими він забажає — від допомоги обійти санкції і зниження цін на газ і нафту, до дозволу використовувати російську інфраструктуру для продажу білоруських товарів зарубіжним країнам. Путін дозволяє Лукашенку не платити борги перед Росією, і дає йому все більше нових кредитів. І якщо Росії раніше щось було треба від Білорусі, вона застосовувала економичній тиск, зараз Лукашенко отримує від Москви все, що хоче, і в водночас Москва отримує від Лукашенка все. Він дозволяє використовувати білоруську інфраструктуру, аеродроми, розміщує на воєнних базах російські війська, він навчає, російських солдатів, захищає росіян своїми системи ППО. Російські військові, які вчинили воєнні злочини в Бучі, пройшли лікування в білоруських госпіталях.

Для Путіна співпраця з Лукашенком у війні в Україні набагато цінніша, ніж армія Білорусі.

Тому для Путіна співпраця з Лукашенком у війні в Україні набагато цінніша, ніж армія Білорусі, яка до речі не є досвідченою армією. Вона ніколи не брала участі в жодному воєнному конфлікті з 1991 року, відколи Білорусь стала незалежною державою. Також чисельність білоруського війська становить лише 10-15 тисяч солдатів. Цього явно недостатньо, щоб змінити хід війни.

Водночас, якщо Білорусь вторгнеться в Україну, то Україна їй відповість. Українські посадовці неодноразово казали, що не хочуть провокувати Лукашенка. Тому Україна жодного разу не відповіла на напади з території Білорусі. Але якщо білоруська армія таки вторгнеться, це означатиме, що українська армія розбомбить усі ці навчальні об’єкти та аеродроми, які використовує Росія. І цей військовий вузол набагато важливіший для Путіна, ніж 10 тисяч недосвідчених білоруських солдатів в Україні.

Крім того, Лукашенко — непопулярний лідер всередині країни. І якщо він пошле ту армію, яка зараз його захищає, яка гарантує його владу, і вони помруть в Україні, то хто тоді захистить Лукашенка? Люді вийдуть на протести і у Білорусі відкриється другий фронт для Путіна. Ось чому я дуже скептично налаштований, що білоруська армія зайде в Україну.

М.У.: Чи є у Білорусі шанс повернутися до проєвропейського курсу? Чи далі лише асоціація з Росією та асиміляція двох країн?

П.С.: Це багато в чому залежить від того, як розвиватиметься війна в Україні. Якщо Україна звільнятиме території, і Росія буде дестабілізуватися чи, можливо, відбудуться якісь зміни в Кремлі, це, звичайно, відкриє білоруському народові вікно можливостей. Але якщо йдеться про режим Лукашенка, то я не бачу для нього можливості налагодити стосунки із Заходом, не проводячи якихось демократичних реформ всередині країни. МЗС Білорусі, звісно, намагається знайти в цій складній ситуації хоч якісь можливості для співпраці із Заходом. Наприклад, кілька тижнів тому, Мінськ відвідав міністр закордонних справ Угорщини Сіярто. Це був перший закордонний візит міністра закордонних справ країни-члена ЄС до Мінська від 2020 року.

Лукашенко намагається переграти Захід і маніпулює наративом: «Росія на мене тисне».

Тож Лукашенко, очевидно, хотів би розморозити відносини із Заходом. Але він не піде на жодні поступки. Ніяких реальних змін всередині країни не буде, тому, що він вже знає, наскільки це небезпечно для його режиму. Але він намагається переграти Захід і маніпулює наративом: «Росія на мене тисне». Це те, про що розповідали фінські дипломати після зустрічі з колишнім головою МЗС Білорусі Уладіміром Макеєм. Він розповідав колегам про тиск Кремля і намір Росії окупувати Білорусь, а також наполягав, що потрібно зняти санкції з його країни.

Вони намагаються обдурити міжнародних партнерів і також українську владу. Я знаю, що існує канал зв’язку між, білоруським режимом та українським урядом, де вони обмінюються інформацією. І Лукашенко шантажує Україну, кажучи, що якщо українці зроблять те чи інше, Білорусі доведеться ще більше зближуватися з Росією, або що Росія окупує Білорусь. І щоб цього не сталося, українська влада ігнорує демократичний політичний рух білоруського суспільства, діяльність білоруських партизанів, не співпрацює з Тіхановською. Тому Радіо Свобода повідомляли з посиланням на джерела в Брюсселі, що Україна просить не додавати Білорусь до списку санкцій. І коли ЄС вводив антивоєнні санкції проти Росії, останні три раунди туди не включали Білорусь.

М.У.: А як щодо співпраці Білорусі з Китаєм? У двох країн доволі тісні відносини.

П.С.: Лукашенко сприймає Китай, як другого головного зовнішньополітичного партнера після Москви. Він дуже симпатизує політичному правлінню країни, тому що не поважає демократію і набагато краще розуміє систему Китаю, ніж системи Польщі, Литви чи України.

Китай — це ще й величезний ринок, і зараз, коли Білорусь перебуває під санкціями, Лукашенко намагається знайти нові ринки для збуту своїх товарів не лише в Росії, а й десь за кордоном.

Олександр Лукашенко і Сі Цзіньпін під час церемонії привітання у Пекіні, 1 березня 2023 року.
Олександр Лукашенко і Сі Цзіньпін під час церемонії привітання у Пекіні, 1 березня 2023 року.

Лукашенко також намагається використати Пекін, щоб хоча б трохи зменшити свою економічну залежність від Москви. Росія зараз контролює 70% білоруського експорту. Тому Лукашенко, знаючи і розуміючи, що це становить загрозу, намагається знайти альтернативні ринки, щоб додати більше грошей, і трохи компенсувати цю залежність від Росії.

Пекін насправді не хоче, щоб Росія повністю програла у цій війні.

А якщо подивитися на ситуацію трохи ширше, Китай співпрацює з Москвою та Білоруссю, і намагається грати у свою гру. Пекін насправді не хоче, щоб Росія повністю програла у цій війні. Вони зараз більше зацікавлені в припиненні вогню. Очевидно, вони не хочуть, щоб Україна виграла війну. І вони не хочуть, щоб Україна вступала в НАТО, тому що це покращить позиції Заходу в Європі. Тому вони пропонують свій мирний план і намагаються його рекламувати. І Лукашенко лобіював цей мирний план ще до свого приїзду в Пекін. Він фактично казав що Україна повинна визнати цей план і працювати за ним. І він демонстрував всю свою лояльність до Китаю, щоб отримати від нього гроші.

М.У.: Дуже багато білорусів змушені були втекти з країни, рятуючись від переслідувань. У вас є лідерка опозиції — Тихановська. Історія знає дуже мало прикладів успішних урядів у вигнанні. Як ви вважаєте, чи можна розраховувати, що білоруська опозиція на щось впливатиме?

П.С.: Дійсно, рух за демократію в Білорусі поступово йде на спад. У 2020 році Тихановська була найпопулярнішим політиком в країні. Білоруси пов'язували з нею свої надії на зміни. Коли їй довелося виїхати, її вплив на те, що відбувається в Білорусі, почав потроху зменшуватися. Тепер вона більше символічна лідерка демократичного руху, яку визнають лише країни Заходу та білоруси, які самі живуть в еміграції. Люди, які залишились у Білорусі, живуть як у концтаборі — вони просто намагаються вижити, і тому актуальність Тихановської для них не дуже висока.

Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська
Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська

Я думаю, що можливість щось змінити всередині Білорусі з’явиться тільки якщо Україна виграє війну і Росія буде ослаблена. Тоді роль Тихановської надзвичайно зросте, а люди всередині країни відчують таку ж надію, як у 2020 році. Головне для Тихановської — дожити до того часу, зберігши політичну актуальність.

Зараз, коли ні в Росії, ні в Україні, ні в Білорусі, немає суттєвих змін, не варто чогось чекати від таких політиків в еміграції, як Тихановська.

Коли Росія вторглася в Україну у 2022, Тихановська підтримала Україну і закликала людей приєднатися до антивоєнного спротиву. Білоруси долучилися до акцій протесту, всередині країни та за кордоном. Якщо пам’ятаєте, у березні білоруські партизани, ризикуючи своїми життями, здійснювали диверсії на залізниці і значно сповільнили рух російських військ в Україну. В Україні воюють групи білоруських добровольців. Тобто якщо нам вдасться зберегти ці демократичні ініціативи та нашу єдність до вирішального моменту, то ми матимемо шанс на зміни. І в цей день актуальність і впливовість Тихановської зіграють вирішальну роль. Зараз, коли ні в Росії, ні в Україні, ні в Білорусі, немає суттєвих змін, не варто чогось чекати ні від білорусів закродоном, ні від таких політиків в еміграції, як Тихановська.

М.У.: Ви були частиною команди МЗС Білорусі, яка організовувала зустріч Нормандської четвірки у 2015 році у Мінську. Розкажіть, як з вашого досвіду змінилися дипломатичні зусилля інших країн для врегулювання цієї війни?

У той час Мінські домовленості — це найкраще, на що Україна могла розраховувати.

П.С.: Україна та й деякі західні політики часто критикують Мінські домовленості. Але я впевнений, що у той час це було найкраще, на що Україна могла розраховувати. Тому, що позиція союзників тоді була абсолютно іншою, ніж тепер. Німеччина, Франція, навіть Сполучені Штати не хотіли визнавати, що це справжня війна, що анексія Криму — це воєнна агресія, що Росія планує окуповувати більше територій України. Вони навіть ніколи не називали це війною, а вживали слово «криза», підіграючи російським наративам. Вважалося, що це локальний сепаратистський конфлікт, і хоча Росія надсилала своїх солдатів і допомагала нібито місцевим бойовикам, офіційно вона не брала участі у цій війні.

Ще з 2014 року західні країни мали б допомагати Україні на тому ж рівні, як це відбувається сьогодні. Але, на жаль, цього не було. І тому я вважаю, що в тих умовах, Мінські угоди — це був єдиний варіант для Петра Порошенка. Армія України була набагато слабшою, не було розуміння, чи спробує Путін захопити Київ, і потрібно було зупинити війну, щоб підготуватися до наступного раунду російського вторгнення.

М.У.: На вашу думку, з боку Заходу це було невігластво чи навмисне ігнорування проблеми?

П.С.: Вони не хотіли визнавати небезпеки, виходити із зони свого комфорту, тому що це означало б, що вони повинні заплатити мільярди євро. Їм потрібно було б активно підтримувати Україну, яка захищає свою державу від Росії, — країни, яку Європейський Союз розглядав як одну з найбільших наддержав світу. Тому вони, звичайно, не були готові до цього.

Заходу знадобилося 14 років, щоб зрозуміти, що таке Росія.

Це не було нехтування, я вважаю, що країни Заходу дійсно не розуміли, що таке Росія і російський імперіалізм. Також свою роль відіграв вплив російської пропсаганди — усі ці стереотипи про особливу роль росіян, а не українців чи білорусів у Другій світовій війні. І, звісно, бізнес, який лобіював збереження цих стосунків і був проти накладання санкцій. Заходу знадобилося 14 років — з моменту вторгнення Росії в Грузію і до повномасштабного вторгнення в Україну — щоб зрозуміти, що таке Росія.

Більше

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG