Спеціальні потреби

Актуально

Андрій Ілларіонов про фінансову кризу в США, економіку в Росії, війну в Грузії

Андрій Ілларіонов – старший науковий співробітник Інституту Катона у Вашингтоні. З 2000-го до грудня 2005-го року він був головним економічним радником російського Президента Володимира Путіна. Також Ілларіонов був його особистим представником на зустрічах Великої вісімки. У 1994-му році він заснував і з того часу очолює Інститут економічного аналізу у Москві. Андрій Ілларіонов є співавтором кількох економічних програм російського уряду, опублікував три книги та понад 300 статей, присвячених російській економічній та соціальній політиці.

Кореспондент “Голосу Америки” Тетяна Ворожко зустрілася з експертом у його вашингтонському офісі, аби обговорити найгарячіші на сьогодні теми: що відбувається зараз в американській і російській економіках та в американсько-російських відносинах, що було основною причиною російсько-грузинської війни у серпні цього року та наскільки ймовірним є військовий конфлікт між Росією та Україною.

“У США де-факто відбувається націоналізація великої частини фінансового сектору – найважливішої сфери американської економіки”


ТВ: Як ви оцінюєте сьогоднішні дії Адміністрації Буша у сфері економіки, зокрема, План щодо запровадження надзвичайних заходів із стабілізації економіки вартістю щонайменше у 700 мільярдів доларів?

АІ: 700 мільярдів – це тільки цей пакет. Але по суті фактична націоналізація іпотечних компаній «Фредді Мек» і «Фенні Мей» збільшує державний борг Сполучених Штатів Америки на суму близьку до п’яти трильйонів доларів. Разом з іншими пакетами, які або купуються, або в які інвестуються кошти державного бюджету США чи Федерального резерву, сума загальної інтервенції становитиме близько шести трильйонів доларів. Зрозуміло, що вони різні за характером і їх разом, можливо, так рахувати не можна, але зміна державного боргу США відбувається і у площині якості – від країни з відносно низьким рівнем зовнішньої заборгованості, якими Сполучені Штати були зовсім нещодавно, США переходять до групи розвинутих країн із найбільшою заборгованістю – таких як Італія та Японія.

Основи кризи були закладені не рік тому, не півтора і не два. В цієї кризи є дві основні причини. По-перше, зміни в регулюванні цієї сфери призвели до того, що іпотечні кредити почали надавати особам із сумнівною фінансовою стійкістю.

По-друге, сам статус «Фенні Мей» та «Фредді Мек» має сумнівний характер: фінансові операції цих організацій носять по суті комерційний характер, але тим не менш вони мають державні зобов’язання. Ці організації є дуже подібними до багатьох інших квазідержавних організацій, яких чимало в країнах третього світу, в тому числі і в Росії, і, я певний, в Україні, і які є рідкістю у високорозвинутих країнах, особливо у Сполучених Штатах Америки. По суті, ці дві організації і є єдиними найбільшими з подібним статусом, які є державними за своїми боргами, але діють як приватні за своїми активами.

Цей проміжний статус і робить такі організації, не важливо у Сполучених Штатах Америки чи в інших країнах, предметом безвідповідальної поведінки, тому що ризикувати вони можуть як приватні компанії, але ризикують вони не своїми власними чи позиченими активами кредиторів, не своїм статусом, а публічними зобов’язаннями.

Тому питання було не в тому, чи рухне ця система, а коли вона рухне. Зокрема, спусковим гачком послужили ось ці зміни у регулюванні, які дозволяли суттєво розширити масштаби житлового кредитування.

«Фенні Мей» і «Фредді Мек» з’явилися, якщо я не помиляюся, у 30-их роках із відповідними державними зобов’язаннями. По суті це – криза тієї квазідержавної системи регулювання, яка була створена Адміністрацією Франкліна Делано Рузвельта. В цілому можна сказати, що це не є кризою приватного капіталізму чи американського капіталізму, це – криза державного втручання у приватну капіталістичну економіку. Методи, які зараз демонструє американська влада, не зменшують державного втручання в ринкову економіку, а навпаки збільшують. Відтак ці дії при збереженні даної тенденції призведуть не до зменшення проблеми в американській економіці, а до її збільшення.

Це – проміжний простір між білим та чорним, між двома різними секторами, в яких діють різні правила. У приватному секторі добре діє правило: в тебе є можливість добре заробляти, отримувати великі прибутки, але повністю ризикувати, в тому числі всім своїм достатком, позиками, своїм добробутом. Так, ти дійсно можеш заробити, якщо ти талановитий, розумний та енергійний, якщо твої товари та послуги користуються попитом на ринку, за що ти розплачуєшся потенційним ризиком банкрутства, в результаті якого ти можеш втратити все. Інший сектор – це державний сектор. Там немає таких ризиків. Держава має зобов’язання компенсувати твої провали, але як компенсація за надзвичайно низький рівень ризику в тебе суттєво обмежені прибутки.

Ідея державних чи квазідержавних структур – неважливо чи це «Фенні Мей», «Фредді Мек», «Газпром», «Нафтогаз-Україна» та інші – полягає в тому, що вони діють як приватні компанії і, відповідно, отримують великі прибутки, якщо вони заробляють. Але якщо вони роблять помилки, то за ці помилки платять не вони самі, а платники податків.

Це ідеальна структура для чиновників, які роздають та дують у золоті парашути протягом терміну, поки вони перебувають у структурах таких державних компаній. Тому вирішення цієї проблеми полягає або в повній націоналізації таких організацій і переведення всіх співробітників на державну зарплату так само, як у державному секторі із відповідними державними гарантіями. Це – один варіант, рух у напрямку націоналізації, соціалізації ринкової економіки.

Або треба рухатися у напрямку приватизації із відповідним отриманням не лише активів, але і зобов’язань. Те рішення, яке пропонує американська влада, передбачає подальшу націоналізацію і соціалізацію цих найбільших мастодонтів американської економіки. І ці пропозиції не вирішують корінної проблеми, вони залишають ці організації по суті у проміжному статусі – у сірій зоні між приватним та державним сектором.

ТВ: Що Ви думаєте з приводу дій уряду відносно найбільшої страхової компанії «AIG», інвестиційного банку «Bear Stearns»?

АІ: «AIG» – приватна страхова компанія. І те, що у даному випадку зроблено, це, звичайно, виходить за рамки того, м’яко кажучи, чим була американська економіка. Насправді, це де-факто націоналізація значної частини фінансового сектору. А фінансова галузь, фінансові послуги є одним із найважливіших, якщо не найважливішим, сектором американської економіки. По суті це рух у напрямку націоналізації однієї з ключових, якщо не основної галузі американської економіки. На сьогодні було запропоновано надання кредиту «AIG» за умов отримання ключового контролю за компанією. Але, якщо через два роки чи протягом цих двох років американці не приватизують «AIG», не продадуть її, то це буде дуже неприємним символом глибокого тектонічного руху в бік від вільної ринкової економіки до соціалізованої.

Кроки, які ми зараз обговорюємо, переводять бастіон англосаксонського капіталізму практично в ряди континентальних держав, таких як Франція, Німеччина, Італія, що в принципі потенційно веде до радикальних змін самої моделі.

ТВ: Яким чином якісне зростання державного боргу США може відобразитися політично? Чи стануть Штати залежними від своїх закордонних кредиторів?

АІ: Я б не став це перебільшувати. Справа у тому, що в історії Сполучених Штатів Америки були періоди, коли борг суттєво зростав відносно економічних можливостей країни. Як правило, це було пов’язано з наслідками тих чи інших воєнних криз. Після війни за незалежність, після громадянської війни, після Першої та Другої світових воєн борги зросли дуже суттєво, але потім, завдяки відповідальній фіскальній політиці цілого ряду адміністрацій вони скорочувалися, а інколи навіть зводилися до нуля.

“Кризи на фондовому ринку США немає. Криза є на фондовому ринку Росії”


ТВ: Як би Ви оцінили стабільність економіки Росії?

АІ: Економіка, яка базується на одному ресурсі або на незначній кількості ресурсів, не може бути стійкою через якраз надмірний впливу якогось одного сектора, особливо таких секторів, як нафтовий, енергетичний, результати діяльності якого у значній мірі залежать від цін, яким характерне коливання. Тому з цієї точки зору стійкість російської економіки обмежена. Але її не треба применшувати також.

Справа у тому, що в останні три-чотири роки нафтовий сектор зростав відносно незначними темпами – біля 2% на рік, що є суттєво меншим, ніж середньорічний приріст промислового виробництва на рівні 4-6%, а тим більше, середньорічний темп зростання ВВП, який був на рівні 7%. Вага нафтового сектору таким чином зменшувалася. І з цієї точки зору російська економіка ставала більш стійкою, менш вразливою. З іншого боку, оскільки ціни на нафту на світових ринках зростають – на 50% порівняно з минулим роком – то це, звичайно, із надлишком компенсує скорочення обсягів видобутку нафти на 1%. Тому в грошовому плані роль нафтового сектору в російській економіці не зменшується.

Тим не менш треба сказати, що за останні роки відбувається досить бурхливий розвиток низки галузей в Росії – роздрібного сектору, сектору послуг, обробної промисловості, машинобудування. Сказати щось більше важко, тому що протягом останніх 8-9 років російська економіка знаходиться у винятково сприятливій зовнішньоекономічній ситуації. І зробити висновок, на якому етапі російська економіка набрала стійкості протидії різноманітним кризам, зараз неможливо.

Але я хотів би звернути увагу на те, що відповідно до традиційного визначення кризи, говорити про кризу фондового ринку в Америці не варто.

Починаючи з 7 серпня 2008-го року, за день до російсько-грузинської війни американський ринок індексу Доу-Джонса знизився всього на 4%. Це зниження, яке спостерігається інколи навіть протягом дня. А протягом місяця – це цілком нормальне явище. За останній рік американський ринок знизився на 13-14%, що не є смертельним. Це – певні коливання фондового ринку, які відбуваються регулярно. Але якщо порівняти падіння американського фондового ринку на 4% із падінням російського фондового ринку більше ніж на 50%, то останнє, звичайно, – криза.

І з цієї точки зору я не побоюся висловити крамольне судження про те, що в цей час фондової кризи в Америці немає. Це можна назвати напруженням, турбулентністю, волатильністю, але, чесно кажучи, чотиривідсоткове падіння ринку за півторамісячний термін не підпадає навіть під найм’якше визначення кризи.

У США є інший вид фінансової кризи – криза на ринку житлового кредитування. Це правда. Там є криза. Але, треба сказати, що і вона закінчується. Із квітня цього року починається швидке відновлення показників житлового кредитування, хоча воно ще не вийшло на нормальний рівень.

Також присутня кредитна криза – і в Росії, і в Америці. Причому в США, якими б значними не були вливання американської влади – або кредит Управління федеральної резервної системи, або пакет, який зараз обговорюється в Конгресі – навіть враховуючи всі кошти, які американська адміністрація готова вкласти непрямим шляхом у фондовий ринок, у відношенні до розміру фондового ринку ці вливання будуть набагато скромнішими, ніж кошти, що вже вкладені російською владою у російський фондовий ринок. При чому вкладені не посереднім чином, а прямим.

Тому, користуючись цими непрямими індикаторами, можна сказати, що оцінка російською владою кризи на російському фондовому ринку є набагато серйознішою, ніж те, як кризу на фондовому ринку США уявляє та оцінює американська влада.

“Про можливі дії Росії щодо України треба мислити сміливіше”


ТВ: Наскільки ймовірною є війна в Криму?

АІ: Якщо б Ви задали це питання два місяці тому мені та іншим експертам у Вашингтоні, то, мені здається, у 99% випадків відповідь була б ні, рішуче ні, із таким потисканням плечей, як взагалі можна про таке подумати? Але оскільки Ви запитуєте мене зараз і, можливо, якщо б ви запитали багатьох інших людей, то 99%, які б твердо сказали ні, ви б вже не набрали.

Дійсно, останні два місяці продемонстрували в черговий раз всьому світові і аналітикам той факт, що треба сміливіше мислити, брати нові рубежі, які ще зовсім нещодавно здавалася абсолютно неймовірними та неможливими.

Радше за все військові дії, в тому вигляді, як вони традиційно здійснюються, чи як вони здійснювалися в Грузії на початку серпня, принаймні зараз, мало ймовірні. Але є інші дії, які на перший погляд не носять характеру прямих воєнних дій, але за своїми наслідками можуть бути не менш ефективними.

ТВ: Ви маєте на увазі встановлення економічної залежності України від Росії?

АІ: Абсолютно незалежних країн в цьому світі немає. Питання не в тому, чи є країна абсолютно незалежною чи абсолютно залежною. Питання в тому, в якому ступені вона є незалежною. І друге питання: про незалежність чого саме ми говоримо – економіки, політичного керівництва, суспільства? І фактори дії на кожен з цих суб’єктів є різними. Для впливу на політичне керівництво важлива наявність політичних ресурсів чи їх відсутність. На суспільство – важливі ідеологічні ресурси, або в якому ступені суспільство піддається ідеологічному та ідейному, пропагандистському впливу з боку іншої країни. Відносна незалежність економіки визначається з точки зору її залежності від постачання стратегічних ресурсів. Що таке Росія постачає Україні, чого не може постачати хтось інший? Нафту? Постачальників нафти дуже багато в світі.

ТВ: Газ?

АІ: Постачальників газу теж дуже багато. Інша справа, що, аби отримати газ з багатьох інших місць, необхідно аби будувати газопроводи, що є досить дорогою справою, аби завозити розріджений газ, для чого необхідні певні інвестиції в інфраструктуру. До створення цієї інфраструктури Україна може виявитися дуже залежною. Однак при створенні цих інструментів, так звана залежність України від Росії щодо поставок енергоносіїв зникає, як страшний сон.

“Політичні еліти США не сприймають Росію як серйозну загрозу”


ТВ: У Вашингтоні складається враження, що Сполучені Штати усвідомили, що в них немає жодних важелів впливу на Росію. Відбувається певне досягнення консенсусу з цього питання...

АІ: Про це багато говорять. І не тільки в США, але і в Європі. Але це, звичайно, не так. Інструменти є, і вони є у всіх країн.

ТВ: Чи можна подібними важелями впливу вважати, наприклад, виключення Росії з міжнародних організацій, таких як Велика вісімка, Рада Безпеки ООН, неприйняття до СОТ?

АІ: Сюди можна додати Організацію економічного співробітництва та розвитку. Ці інструменти, звичайно, відіграють певну роль. Але у даному випадку, принаймні виходячи з того, як ситуація складається зараз, після дуже гучних заяви з боку розвинутих країн в кінцевому рахунку жодна з цих погроз не буде реалізована.

Що стосується Вісімки, то наступна зустріч лідерів країн планується на червень-липень наступного року. Що стосується СОТ, то нещодавно російська влада здійснила черговий поворот на 180 градусів, повідомляючи про те, як вони рухаються на зустріч СОТ. Я б не став занадто перебільшувати роль цих факторів.

ТВ: А які важелі є основними?

АІ:
Вони добре відомі Адміністрації Сполучених Штатів і Адміністрації Російської Федерації.

ТВ: Арешт рахунків. Невидача віз?

АІ:
Ці заходи і важелі далеко знайомі за межами дипломатичних кіл.

ТВ: Росія веде дуже серйозну пропагандистську кампанію проти Сполучених Штатів. Як Ви вважаєте, чи у Вашингтоні усвідомлюють, що всі дії та рішення американської влади переломлюються у свідомості російського суспільства та його сусідів, які перебувають під впливом російських ЗМІ, в тому числі і в Україні, у різко негативному контексті?

АІ:
Те, на що Ви звертаєте увагу, дійсно присутнє. Але ми продовжуємо ставитися до міжнародних відносин, в тому числі до відносин між нинішньою Росією та нинішніми Сполученими Штатами, з точки зору тих відносин, які склалися під час холодної війни. І багато людей в Росії, в Україні, менше у Сполучених Штатах сприймають нинішню ситуацію як свого роду друге видання холодної війни чи прохолодної війни. Але так, здебільшого, ситуацію сприймають люди, які вийшли з колишнього Радянського Союзу, тому що для них все це занадто живо. Те, що зараз відбувається в Росії, нам занадто нагадує те, чого ми ще не забули.

На Заході холодна війна сприймається як давним-давно перегорнута сторінка. США не хочуть брати участь в цій війні. Політичні еліти Сполучених Штатів хотіли б обійтися мінімальними затратами та напруженням. Вони ставляться до цього приблизно так само, як до ще одного диктаторського режиму на нашій великій планеті. От є режим Роберта Муґабе в Зімбабве, Кім Чен Іра в Північній Кореї, Муамара Каддафі в Лівії, братів Кастро на Кубі, Уго Чавеса у Венесуелі. Неприємні режими, які приносять більші чи менші неприємності, але у цілому досить дрібні.

На цьому тлі з’являється ще один авторитарний режим – в Росії. Так, звичайно, Росія більша, ніж кожен з цих режимів. Тим не менш, екзистенціальної загрози для США, з точки зору багатьох членів політичної еліти Сполучених Штатів Америки, сучасна Росія не являє. Існує поширена думка про те, що це якось треба пережити, забути, не звертати уваги. Вони не сприймають це як серйозну загрозу.

“Прийде час і ми дізнаємося про реальні причини введення російських військ в Грузію”


ТВ: Відповідь Адміністрації США на дії росіян в Грузії була досить обережною. Як це, на Вашу думку, розцінює російське керівництво і наскільки це підштовхує до подальшої агресивної політики?

АІ: Російська влада на це і розраховувала. Насправді вони розраховували на менше втручання США у російсько-грузинську війну. Тому грузинська влада перевищила навіть саму себе 45-денної давності і продемонструвала мало очікувану від них безвідповідальність у судженнях та діях щодо Росії.

ТВ: Не беручи до уваги моральний аспект сучасної російської політики, чи є дії Росії в Грузії вигідними їй самій? Навіщо Росії була потрібна війна в Грузії?

АІ: Це найцікавіше питання із тих, які виникли негайно після початку російсько-грузинської війни. Воно і досі залишається до кінця без відповіді. Незважаючи на те, що ціла низка пояснень була запропонована і кожне з цих пояснень виглядає розумним та логічним, але кожне з цих пояснень викликає деякі сумніви у тому, що заради таких результатів треба було йти на такі дії. Зрозуміло, що жоден з традиційних аргументів, які використала російська влада, не працює.

Скажімо, захист російських громадян на території Південної Осетії. Звичайно, це нічого крім сумної посмішки не викликає після двох воєн у Чечні та знищення сотень тисяч російських громадян. Це викликає, на жаль, великий сум після дій із знищення власних громадян у Беслані, у залі «Норд-Ост», під час вибуху будинків восени 1999-го року, застосування сили проти російських громадян на вулицях Москви, Петербургу, Благовещенська. При чому це вбивство російських громадян на території самої Російської Федерації, а не за її межами. Зрозуміло, що цей аргумент не витримує жодної критики.

Аргумент про те, що Грузія проводила в Південній Осетії геноцид також розсипався. І заяви, які часто лунали від російських офіційних осіб про тисячі вбитих у Південній Осетії, виявилися звичайною брехнею та фальсифікацією. Але там загинули люди, і цивільні, і військові, як з боку Грузії, так і Південної Осетії. І російські солдати загинули. Грузинських мирних громадян загинуло набагато більше, ніж цивільних з боку Південної Осетії. Ніякого геноциду там, звичайно, не було. Зрозуміло, що якщо російська влада не хотіла цього конфлікту, в неї була тисяча способів для того, щоб цього не допустити. Але російській владі була потрібна ця війна і вона зробили все можливе, щоб ця війна відбулася.

Наступний аргумент – твердження про те, що російська влада підтримує принцип самовизначення південноосетинської та абхазької націй, які не мають зараз власної державності. Але для того, щоб бути в цьому принциповим, треба для початку визнати незалежність Чечні. А також визнати незалежність Косова або Північного Кіпру. Але жодного з цих визнань зроблено не було. Більше того, в останній місяць російська влада зробила відповідне роз’яснення, що ані незалежності Косова, ані незалежності Північного Кіпру Росія визнавати не збирається, не кажучи вже про Чечню. Таким чином і це пояснення не витримує жодної критики.

Тоді виникає питання, а що насправді було тією прихованою таємною метою найбільшої військової операції російської влади? При чому не тільки протягом п’яти днів безпосередніх військових дій, і навіть не чотирьох місяців, що безпосередньо передували військовій операції. А протягом чотирьох років, коли готувалася ця російська-грузинська операція. Навіщо? Тут все ще залишається знак питання.

Висловлювалися різні гіпотези. В тому числі і завершення процесу приватизації об’єктів особистого майна і нерухомості в Абхазії, або підведення результатів так званої дачної війни 92-93-го років на території Абхазії, в результаті якої нерухомість на території Абхазії – генеральські санаторії та пансіонати – перейшли у руки певних осіб. Звичайно, відновлення юрисдикції Грузії над територією Абхазії знищило б ці юридичні акти з отримання цієї власності.

Також була висловлена гіпотеза, що військові дії були потрібні для отримання безпеки для проведення Олімпійських Ігор в Сочі а 2014-му році, що само по собі є великою бізнес-операцією цілого ряду осіб, причетних до організації цих ігор.

В будь-якому разі ці гіпотези не мають жодного відношення ані до долі південно-осетинського, ані абхазького народів. Це – інші цілі. Також висловлювалися гіпотези, які стосуються природної несумісності політичного та економічного режиму в Москві з політичним та економічним режимом у Тбілісі. Наявність режиму, який створює ліберально-демократичне суспільство у Грузії – із прозорими інструментами та інститутами, підзвітними суспільству, із вільною ліберальною економікою, з інтеграцією у міжнародні західні структури – НАТО та ЄС в перспективі. Все це не могло не викликати великого роздратування в тих, хто сприймає відповідну модель як прямий виклик тій моделі, яку вони створюють протягом кількох років у Москві. Ця гіпотеза так само має право на існування.

Інша гіпотеза – важливість досягнення контролю над потоками енергоресурсів, які проходять через територію Грузії. Можливо, всі ці гіпотези мають право на існування узяті разом. Я думаю, що пройде час, і ми дізнаємося про те, що ж насправді було головною причиною введення російських військ в Грузію.

Всі новини дня

Чи достатньо нині озброєння, щоб українські військові змогли витіснити росіян до позицій 23 лютого? Відео

а словами Пентагону, новітнє озброєння допоможе українцям здійснити якісний вплив на полі бою. А Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великої Британії, ще однієї країни, яка надає Україні потужну військову підтримку, під час телефонної розмови із президентом Зеленським, заявив...

Єднання заради України: священик із Сан-Дієго став спонсором уже для п’ятьох українських родин. Відео

Тисячі українців вже змогли знайти тимчасовий прихисток у США за програмою "Юнайтін фо Юкрейн", "Єднання заради України". Одна з головних вимог цієї програми - мати спонсора у США.

Церемонія складання присяги новими американськими громадянами у Нью-Йорку. Відео

Напередодні Сполучені Штати відзначали День незалежності. І вже за традицією, у цей день по всій країні пройшли церемонії складання присяги новими американськими громадянами.

Свавільні затримання широко поширені на контрольованих Росією територіях України – Глава ООН з прав людини

Мішель Бачелет, Верховна комісарка ООН з прав людини

ЖЕНЕВА, 5 липня (Reuters) – Довільне затримання цивільних осіб набуло широкого поширення в частинах України, утримуваних російськими військовими та пов’язаними з ними збройними групами. Про це у вівторок заявила глава ООН з прав людини, повідомивши про 270 задокументовані випадки. Вона оголосила про плани посилити моніторинг у країні.

Висновки ґрунтувалися на інформації, отриманій від відвідин спостерігачами на місцях та інтерв’ю, проведеними з трохи більше ніж 500 жертвами та свідками порушень прав людини, а також - на інших джерелах, заявила Верховна комісарка ООН з прав людини Мішель Бачелет.

«Незважаючи на обмеження доступу, ми задокументували 270 випадків свавільних затримань і насильницьких зникнень. Вісім жертв були знайдені мертвими», — сказала Бачелет в оновленому звіті про ситуацію в Україні в період з 24 лютого по 15 травня.

У виступі на цьому ж засіданні заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова звинуватила Росію у "масштабному" викраденні людей, у тому числі мера Херсона Ігоря Колихаєва, і закликала до їх негайного та безумовного звільнення.

Делегат від Росії Євген Устинов заявив, що доповідь Бачелет є частиною дезінформаційної кампанії проти його країни, покликаної «приховати злочини київського режиму». Москва заперечує навмисні напади на мирних жителів після вторгнення 24 лютого.

У вівторок російські війська завдали ударів по цілях у Донецькій області, щоб підготувати шлях для очікуваного бронетехнічного удару, щоб спробувати захопити більше території.

Офіс ООН з прав людини, який працює в Україні з 2014 року, досі не отримав доступ до території, окупованої російськими збройними силами, сказала Бачелет.

Вона також заявила, що її офіс збільшує свою присутність у країні - планується збільшити моніторингову групу в Україні до 80 осіб із приблизно 55.

Наразі було задокументовано близько 4889 смертей цивільних осіб, сказала Бачелет, підкресливши, що фактичні цифри, «ймовірно, значно» вищі.

Висока кількість жертв серед цивільного населення та масштаби руйнувань викликають «значне занепокоєння» щодо того, що атаки, здійснені російськими збройними силами, не відповідають міжнародному гуманітарному праву, сказала Бачелет, додавши, що українські військові також, очевидно, причетні до подібних порушень у східних частинах країни, але в "набагато меншому масштабі".

«Дії Росії є образою для людства. Ми не можемо стояти осторонь і мовчати», — заявила на сесії Мішель Тейлор, посол США в Раді.

Американська баскетболістка просить президента США звільнити її з російської тюрми

Зірку WNBA та дворазову золоту медалістку Олімпійських ігор Бріттні Ґрінер супроводжують до зали суду на слухання в Хімках неподалік від Москви, Росія, понеділок, 27 червня 2022 р.

У понеділок, 4 липня, американська баскетбольна зірка Брітні Ґрінер звернулася до президента Джо Байдена з проханням допомогти її звільнити з російської в’язниці, де вона перебуває вже понад чотири місяці через звинувачення у перевезенні наркотиків.

У листі, написаному від руки, 31-річна американська спортсменка пише, що боїться, що може залишитися за ґратами «назавжди», розповідає американський тижневик Newsweek.

Зірку Жіночої національної баскетбольної асоціації (WNBA) та дворазову золоту медалістку Олімпійських ігор заарештували в московському міжнародному аеропорту Шереметьєво 17 лютого. У Росії вона опинилася через те, що з 2014 року між сезонами у США грає в команді Євроліги в російському місті Єкатеринбург. Приблизно половина гравців WNBA змагаються за кордоном у міжсезоння.

Спортсменку звинуватили у перевезенні в багажі картриджів для вейпа, які містили гашишну олію. Гашишна олія заборонена в Росії, але вона декриміналізована в багатьох штатах США. За звинуваченням у перевезенні наркотиків баскетболістці може загрожувати до 10 років позбавлення волі.

У Росії виправдовують менше 1% обвинувачених у кримінальних справах. І навіть якщо її виправдають, на відміну від Америки, уряд Росії має повноваження скасувати будь-яке рішення та відправити її до в'язниці, нагадує ВВС.

«Поки я сиджу тут, у російській в’язниці, наодинці зі своїми думками і без захисту моєї дружини, сім’ї, друзів, моєї олімпійської форми чи будь-яких досягнень, я боюся, що можу бути тут назавжди», – написала Ґрінер. У своєму листі, який надійшов у День незалежності США, вона також нагадала президенту про військову службу, яку її батько проходив у В'єтнамі.

Вона попросила президента не забувати інших громадян США, яких було затримано в Росії. «Будь ласка, зробіть усе можливе, щоб повернути нас додому», – написала вона. «Я вперше голосувала у 2020 році і голосувала за вас. Я вірю в вас».

Суд над Ґрінер мав розпочатися в Москві 1 липня, але його було перенесено через неявку двох свідків на 7 липня.

Визволення американців вимагає «складних рішень» від адміністрації Байдена

Затримання спортсменки відбулося за кілька днів до російського вторгнення в Україну на тлі постійного погіршення російсько-американських стосунків. І це, на думку деяких офіційних осіб, може поставити під загрозу її безпечне повернення.

Росія заперечує, що її затримання пов’язано з напруженістю між США та Росією.

Адміністрація Байдена заявила, що Ґрінер було «неправомірно затримано». «Президент Байден чітко заявив про необхідність звільнити всіх громадян США, які взяті в заручники або незаконно затримані за кордоном, включно з Бріттні Ґрінер», — заявила в понеділок речниця Ради національної безпеки.

Також різні урядовці США заявляли, що працюють «агресивно, використовуючи всі доступні засоби, щоб повернути її додому».

«Ми не хочемо, щоб пані Ґрінер стала пішаком у політичній битві, яка зараз точиться в усьому світі», – заявив у червні конгресмен США Джон Гараменді, член комітету Палати представників із питань збройних сил. За його словами, війна в Україні «фактично розірвала дипломатичні відносини між США та Росією».

Надію на те, що Вашингтон і Москва все ще здатні домовлятися з деяких питань принесло нещодавнє звільнення іншого американського в’язня, Тревора Ріда. Його наприкінці квітня обміняли на засудженого в Америці російського контрабандиста наркотиків.

Колишнього морського піхотинця було заарештовано влітку 2019 року після того, як російська влада заявила, що він напав на офіцера поліції, коли його везли до поліцейської дільниці після нічної пиятики. Суд засудив Ріда до дев’яти років ув’язнення.

США обміняли його на Костянтина Ярошенка, російського пілота, який відбував 20-річний термін ув’язнення у федеральній в'язниці в Коннектикуті. Його заарештували в Ліберії в 2010 році та екстрадували до США, де засудили за контрабанду кокаїну до Сполучених Штатів.

Тоді президент Джо Байден сказав, що повернення Ріда було «свідченням того пріоритету, який моя адміністрація надає поверненню додому американців, які є заручниками та незаконно утримуються за кордоном», однак він наголосив, що переговори, які завершилися обміном полоненими, вимагали «складних рішень», які було нелегко ухвалити.

Як писали американські ЗМІ, вирішальним фактором у справі Ріда було його слабке здоров'я. Він сидів у одній камері з ув'язненим, хворим на туберкульоз, і кашляв кров'ю. Його родина також провела гучну кампанію тиску, вимагаючи від Білого дому дозволити його батькам публічну зустріч з Байденом.

За ґратами в Росії залишається інший відомий американець – бізнесмен Пол Велан. Він також був у минулому морським піхотинцем, а заарештували його наприкінці грудня 2018 року за звинуваченням у шпигунстві. У Росії стверджують, що його схопили з електронним накопичувачем пам’яті, на якому містилися російські державні таємниці.

Сам Велан стверджує, що диск йому подарував знайомий, і він припустив, що там лише весільні фотографії. Майже одразу після оголошення вироку з'явилися розмови про те, що це була «спецоперація» з метою змусити США погодитися на обмін в'язнями. За словами брата Велана, Давіда, російські офіцери, які «полювали» на Пола, з самого початку дали зрозуміти, що сподівалися обміняти його на Ярошенка чи іншого відомого російського контрабандиста – Віктора Бута.

Торговець зброєю, на прізвисько «торговець смертю», Бут був заарештований у Таїланді в 2008 році. Пізніше його екстрадували до США і засудили у 2012 році до 25 років за змову з метою вбивства громадян США, доставку зенітних ракет, та надання допомоги терористичній організації.

Як повідомляла британська газета The Guardian, обмін Ріда на Ярошенка відкрив шлях для можливого обміну Бута на Вілана.

Вілан утримується в ув’язненні вже майже 4 роки, з яких останні 20 місяців він провів у трудовому таборі в Мордовії. Там, за словами його брата, його будять кожні дві години вночі та фотографують, бо існує нібито великий ризик його втечі.

Проте, навіть родина Вілана визнає, що такий обмін на Бута був би нерівноцінний. «На мій «хлопський розум», було б божевіллям, якби уряд США обміняв би «торговця смертю» на Пола, який, у кращому випадку, є нещасним туристом», – сказав Девід Вілан у розмові з газетою The Guardian.

У статті використано інформацію Newsweek, Guardian, ВВС.

Більше

XS
SM
MD
LG